Були випадки, коли містечкові та сільські комісари призначалися повітовими комісарами (наприклад, у прифронтових населених пунктах, де не було можливості провести вибори).

Що стосується різних суспільно необхідних і корисних державних служб — комунальних, зв'язку, залізниць тощо, то їх не ламали, не ліквідовували, українська держава лише взяла їх під свій контроль і забезпечення. Службовці цих служб, технічний персонал залишалися на своїх посадах, ніякої національної дискримінації не відбувалося. Поляки, євреї, австрійці та інші могли залишатися на своїх робочих місцях, вони повинні були тільки присягнути на вірність українській державі.

Після виборів сільських, містечкових і міських комісарів у деяких повітах почали провадити наради — з метою інформування про найближчі цілі та завдання, про прийняті Українською Національною Радою і урядом закони та рішення, обмін досвідом та ін.

Вища законодавча влада у той час належала Українській Національній Раді. Однак уже на початку її практичної державної діяльності виявилося, що вкрай необхідно розширити склад Ради делегатами з місць, зробити його більшим представницьким органом, схожим на справжній парламент. З цією метою 15 листопада 1918 р. було прийнято закон "Про поповнення складу Української Національної Ради делегатами від повітів і міст краю". Згідно з законом слід було обрати по одному делегату від усіх 52-х повітів ЗУНР, а також від міст: Львова — 4, Чернівців — 2, Станіслава — 2, Перемишля — 2, Дрогобича — 1, Тернополя — 1 тощо.

Вибори відбулися з 22 по 26 листопада. Українська Національна Рада збільшилася до 152 делегатів. За соціальним складом більшість делегатів складали селяни і робітники. Інтелігенція і клерикали були у меншості. Що стосується політичних переконань, то переважна більшість, навіть соціалісти, стояли на ліберально-національних позиціях. Практично весь склад Ради був українським, оскільки поляки бойкотували* вибори, а євреї й австрійці вважали за краще триматися осторонь, щоб не бути втягнутими в українсько-польській конфлікт.

Тоді ж, у листопаді 1918 р., було прийнято ще кілька важливих законів. Так, 16 листопада було видано закон "Про тимчасову адміністрацію областей Західно-Української Народної Республіки". У ньому зазначалося, що тимчасово на території ЗУНР залишається чинним австрійське законодавство, якщо воно не суперечить інтересам, суті та цілям Української держави

У законі від 16 листопада далі зазначалося, що всі слркбовці державних та інших установ, які дадуть письмове зобов'язання чесно слркити українській державі, залишаються на своїх місцях, що вищим виконавчим органом у державі, якому підпорядковуються всі адміністративні органи, є Державний секретаріат; що у повіті "представником і основним органом адміністрації є український державний повітовий комісар"; що повітових комісарів надалі вже не обирає населення, а призначає і звільняє державний секретар внутрішніх справ; що повітовим комісарам підпорядковуються повітові військові коменданти і коменданти жандармерії. Але суди, пошта, телеграф, залізниці підпорядковувалися тільки центральній владі. Повітові комісари, у свою чергу, повинні були призначати (і звільняти) сільських, містечкових і міських комісарів. Вони також мали право розпускати місцеві громадські ради і призначати нові вибори. У законі було регламентовано повноваження повітових і нижчих комісарів.

Зміни у структурі вищих органів влади й управління.

Листопада 1918 р. українські частини після боїв з переважаючими силами поляків були вимушені залишити Львів. Українські установи й організації переїхали до Тернополя. Тут уперше майже у повному складі зібралася поповнена новими делегатами Українська Національна Рада. З'ясувалося, що найчисленнішою є фракція національно-демократичної партії на чолі з А. Горбачевським До складу Ради було обрано найвідоміших людей краю — письменників Василя Стефа-ника, Антона Крушельницького, Омеляна Поповича, професорів, наукових співробітників Кирила Студинського, Мирона Кордубу, Станіслава Дністрянського, Олександра Дарвинського, митрополита Андрія Шептицького, священнослркителів Андрія Бандеру, Степана Ониш-кевича, адвокатів і правознавців Сидора Голубовича, Романа Пер-фецького та ін.

У Тернополі в грудні 1918 р. було переобрано старі й створено нові постійні комісії Ради: зовнішніх зносин, військових справ, фінансова, земельної реформи, освіти та ін. Тут же подав у відставку уряд і було сформовано новий на чолі з С. Голубовичем.

Незабаром, однак, український уряд вирішив перебратися ближче до фронту і до західних кордонів держави — до Станіслава. 4 січня 1919 р. тут відбувалося чергове засідання Української Національної Ради, на якому було прийнято нові важливі закони. Зокрема, було створено Президію Української Національної Ради у складі голови (він же голова Ради) і чотирьох його заступників, яка організовувала сесії Ради, визначала їхній порядок денний, керувала секретаріатом.

Наши рекомендации