Воєнні дії 1652-1653 років

Б.Хмельницький розглядав Білоцерківський договір як можливість для відновлення сил. У квітні 1652 р. було вирішено заручитися підтримкою Криму й відновити воєнні дії проти поляків. Гетьман звернувся до мешканців Лівобережної України із закликом знищувати шляхту й урядників та вступати до його війська. Це означало фактичне скасування Білоцерківського договору. Через кілька тижнів 30-35-тисячне українсько-татарське військо під проводом Б.Хмельницького напало на 30-тисячну польську армію, яка намагалася перешкодити просуванню загонів Тимоша Хмельницького до Молдавії, і в бою неподалік гори Батіг, на Брацлавщині, 1-2 червня цілковито розгромило її. Загинув і гетьман Калиновський. Цю блискучу перемогу гетьмана Хмельницького сучасники порівнювали з перемогою Ганнібала під Каннами.

Перемога під Батогом викликала величезне піднесення в українському суспільстві. Однак надалі Б.Хмельницького чекали нові невдачі.Одруживши сина Тимоша з дочкою В.Лупу Розандою, він планував посилити вплив на Молдавію та зміцнити міжнародні позиції Української держави, забезпечивши їй надійний кордон на цьому відтинку.

У кінці серпня 1653 р. в похід на Україну вирушив польський король Ян Казмир. У жовтні під містечком Жванець 30-40-тисячна українська армія спільно з татарами оточила шляхетське військо, що нарахувало близько 50 тис. чол.. Значних боїв не було, але поляки через сувору пору року дуже потерпіли від холоду, хвороб та нестачі продовольства. 16 грудня кримський хан, як колись під Зборовом, уклав із Польщею сепаратну угоду, здобувши право брати ясир серед населення Галичини і Волині. Було очевидно, що українське військо, незважаючи на ряд гучних перемог над поляками, не може постійно протистояти невгамовним намаганням шляхти відвоювати Україну. Для забезпечення остаточної перемоги над поляками потрібна була надійна підтримка ззовні. Такою силою могла стати Московська держава.

Зближення України з Москвою. Переяславська Рада.

Б.Хмельницький, частина інтелігенції та духовенства ще з 1648 р. зверталися до Московської держави з проханням допомогти Україні в боротьбі з польською шляхтою. Український гетьман, за свідченням царських воєвод, навіть погрожував Москві, якщо та не підтримає його проти Польщі. 11 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві ухвалив прийняти Україну «під високу государеву руку», а 10 січня 1654 р. царські посли прибули до Переяслава. Таким чином Москва намагалася уникнути небезпечного для себе союзу України з Туреччиною.

Переяславська рада

Б.Хмельницький був зайнятий війною з Польщею та похоронами Тимоша і прибув до Переяслава лише 16 січня 1654 р. Підчас Переяславської ради, яка відбулася 18 січня й ухвалила рішення про прийняття протекції царя, трапився інцидент: коли духовенство хотіло привести до присяги гетьмана й старшину, Б.Хмельницький зажадав від московських послів, щоб вони перші склали присягу від імені царя.

Всього на вірність московському цареві 18 січня присягнуло 284 особи. Згодом представників московського посольства побували у 117 містах і містечках України, де присягу, за їхніми даними, склали 127 328 осіб чол. Статі. Відмовилися присягати ряд представників козацької старшини, зокрема І.Богун та І Сірко, Брацлавський, Кропивянський, Полтавський, Уманський, козацькі полки, деякі міста, наприклад Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом С.Косовим.

Ратифікація договору мала відбутися в Москві. Сам Б.Хмельницький туди не поїхав. Основна ідея цих документів – встановлення таких міждержавних відносин між Україною і Москвою, при яких за Україною залишається як внутрішня, так і зовнішня державна самостійність.

«Березневі статті»

Остаточний текст українсько-московського договору було ухвалено у Москві в березні 1654 р., звідси і назва – «Березневі статті». Ця угода за своїми ознаками нагадувала акт про встановлення відносин номінальної протекції, але за змістом найімовірніше передбачала створення під верховенством династії Романових конфедеративного союзу, спрямованого проти Польщі: 1) Українська держава зберігала республіканську форму правління на чолі з гетьманом, який по життєво обирався на Козацькій раді; 2) незмінним залишалися адміністративно-територіальний устрій, суд і судочинство, фінансова система, незалежна внутрішня політика; 3) підтверджувалися права, вольності та привілеї української шляхти, духовенства та Війська Запорозького; 4) збір податків в Україні здійснювала українська скарбниця під контролем призначених царем чиновників; певна частина зібраної суми як данина мала передаватися до московської казни; 5) зовнішньополітична діяльність Української держави обмежувалась забороною зносин гетьмана з польським королем та турецьким султаном; 6) Москва діставала право мати у Києві свого воєводу разом із невеликою залогою; 7) Московська держава зобов’язувалася надати Україні допомогу у війні проти Польщі.