Сутність міжнародного правотворчого процесу

визнання цих правил поведінки як норм міжнародного права.

Міжнародна правотворчість починається з правотвор-чої (договірної) ініціативи, що може здійснюватися у формі запропонування проекту угоди. Цьому передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх потреб та інтересів держава формує власну позицію і ус­відомлює, що захист її без зусиль інших держав немож­ливий. Сформована позиція держави, як правило, бу­дується на трьох основних компонентах: а) власному ба­ченні механізму розв'язання проблеми; б) прогнозі пер­спективи її впорядкованого розвитку; в) можливості ви­користання потенціалу інших держав при вирішенні вка­заної проблеми.

Останні, як правило, мають власну позицію щодо такої проблеми, а якщо ні, то після першого сигналу з боку за­цікавленої держави сформують її. Таким сигналом є пра-вотворча (договірна) ініціатива. Вважається, що міжнарод­на договірна ініціатива може мати наслідки лише в тому разі, коли вона надійшла від суб'єкта міжнародного права, насамперед безпосередньо від держави або органу, повно­важного від її імені виступати з договірними ініціативами.

Проте національне право держав, як правило, не вста­новлює кола органів, здатних від імені держави виступати з договірною ініціативою. Відповідь випливає в основно­му з практики зовнішньополітичної діяльності держави. До органів, які можуть виступити від імені держави з до­говірною ініціативою, належать спеціалізовані та неспеці-алізовані органи зовнішніх відносин.

З ініціативою укладення міжнародних договорів мо­жуть виступати інші органи, громадські організації і навіть фізичні особи. Проте вони не можуть представляти дер­жаву у сфері зовнішніх відносин, а тому така ініціатива не породжує для держав ніяких зобов'язань, як, власне, й ініціатива міжнародних неурядових організацій, хоч у ці­лому вони суттєво впливають на розвиток міжнародної правосвідомості, на становлення договірної ініціативи держави, міжнародних (міждержавних) організацій.

Безпосереднє створення норм міжнародного права роз­починається з процесу узгодження позицій суб'єктів між­народного права щодо можливого варіанта (моделі) нор­ми. В арсеналі держав має бути належний набір можли-

Глава XII Міжнародний правотворчий процес

1

Сутність міжнародного правотворчого процесу

вих поступок, компромісів, прийнятних варіантів. Чим більший інтерес держави в новій нормі міжнародного права і чим більша різниця в її позиції з контрагентами, тим більший арсенал поступок, компромісів і допоміж­них варіантів буде задіяно в ході узгодження позицій. Держава, зацікавлена в кінцевому результаті, повинна не тільки мати обгрунтовану позицію, а й попередньо виз­начитися, на які компроміси вона готова піти заради до­сягнення мети.

Коли позиції збігаються або тотожні, немає необхід­ності йти на компроміс. Позиції держав, інших суб'єктів міжнародного права відображені в проекті угоди чи іншо­му акті і сформульовані як правила поведінки. Процес узгодження позицій за своєю суттю є процесом «шліфу­вання» правил поведінки, вироблення прийнятного про­екту норми права. Прийнятність визначається не тільки відповідністю кінцевій меті держави, а й оптимальністю збігу прав та обов'язків учасників угоди, їх збалансовані­стю для сторін.

Дві стадії міжнародного нормотворчого процесу за ча­сом можуть збігатися, а можуть мати суттєвий розрив (іноді до кількох років).

Акти міжнародних організацій і конференцій, які прий­маються голосуванням або консенсусом, якщо держави погодилися визнати за ними юридичну силу, а також міжнародно-правові акти, які набирають сили з моменту їх підписання, як правило, формуються в умовах, коли одна стадія правотворчого процесу не відокремлена від іншої.

У разі набуття міжнародно-правовим актом чинності (на умовах ратифікації, підписання певною кількістю сто­рін або певними учасниками, якщо станеться певна подія або складеться певна ситуація тощо) розрив між стадіями міжнародного правотворчого процесу є закономірним.

Складність міжнародного правотворчого процесу зму­сила держави піти на його інституалізацію. Сьогодні розроблення універсальних міжнародно-правових актів, як правило, здійснюється в межах міжнародних органі­зацій.

Організаційно-правову основу нормотворчого механіз­му міжнародних організацій складають їх установчі акти (в яких закріплено цілі, принципи, функції, повноважен-

Ї4

ня щодо правотворчого процесу) і правила процедури го­ловних органів організації.

Міжнародна нормотворча діяльність міжнародних ор­ганізацій досить різноманітна. Вони можуть виступити з до­говірною ініціативою, запропонувати проект міжнародно-правового акта, скликати дипломатичну конференцію для його обговорення, провести його узгодження в межах влас­них органів, стимулювати держави до визнання вироблено­го міжнародно-правового акта юридично обов'язковим, здійснювати функцію реєстратора й депозитарію, з допомо­гою держав готувати офіційні тексти різними мовами, мати повноваження тлумачення, а іноді й перегляду акта тощо.

В цілому міжнародні організації здійснюють право-творчі функції як безпосередньо, так і у співробітництві з іншими суб'єктами міжнародного права. Вони можуть та­кож виконувати допоміжні правотворчі функції в процесі вироблення норм міжнародного права іншими суб'єкта­ми. Деякі вчені (Е. А. Шибаєва, Е. А. Пушмін та ін.) на­зивають таку нормотворчу функцію квазінормотворчою.

Певними особливостями характеризується міжнарод­ний правотворчий процес у виробленні звичаїв. Стосовно традиційних звичаїв, які склалися історично і функціону­ють, завдання міжнародного нормотворчого процесу — привести їх у відповідність до нових міжнародних реалій. Ті ж звичаї, що тільки починають формуватися (через формулювання в міжнародних угодах, резолюціях міжна­родних організацій і конференцій та ін.), утворюються в порядку міжнародного правотворчого процесу, в ході яко­го виробляються відповідні міжнародно-правові акти (уго­ди, адміністративні і технічні регламенти тощо).

В науці вважається, що основний міжнародний про­цес проходить через створення міжнародних договорів, міжнародних звичаїв, принципів jus cogens.

Через резолюції, рекомендації міжнародних органі­зацій, рішення міжнародних судових та арбітражних ін­ституцій, національне законодавство та рішення націо­нальних судових інстанцій проходять допоміжні процеси утворення норм міжнародного права.

Певний вплив на міжнародний правотворчий процес мають міжнародно-правові доктрини, резолюції громадсь­ких організацій і наукових установ, виступи відомих дер­жавних і політичних діячів.

Глава XII Міжнародний правотворний процес

Принципи міжнародного правотворчого процесу