Іст обставини та хід Переяславської ради. Ук-рос договір, його оцінки, березневі статті

Від кінця 1648 року між гетьманщиною та Московією розпочався постійний обмвн посольствами. Гетьманський уряд непокоїла можливість налагодження відносин Московії з РП. Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Війсом Запорізьким, ХМЕЛЬН у червні 1653 року дав зрозуміти цареві:якщо той і надалі зволікатиме, Україна укладе союз з Туреччиною. До Росії від Укр було віжряджено посольство. Зустріч і переговори відбулися на раді в Переяславі 8 січня 1654. Переяславська рада лише започаткувала моск-укр відносини, бо письмової угоди не було. Все мали вирішити подальші переговори.Особливостю моск-укр договору було те, що він являв сукупність документів усіх станів – духівництва, міщанства, козаків. Коз угода складалася із 23 статей – вставлення таких відносин, за яких Укр залишалася як внут так і зовн незалежною. Проект документа посланці подали до Москви 14 березня 1654 року, де бул утверджено лише 17 статей. Згудно зі статтямми гетьмана і старшину козаки мали обирати на раді. Укр адміністрація та суд лишалися самостійними, к-ть коз війська встановлювалося 60 тис осіб. Укр міщанство мало зберегти всі права і вільності. Тривалі переговори духовенства не мали результатів. УКр православна церква не погоджувалася на залежність від москов патріарха.Загалом умови укр.-моск договору 1654 року були рівноправними і взаємовигідними. Богдан Хмельницький фактично зберіг статус незалежного глави держави. Сторони по-різному оцінювали положення Переяславскої угоди. Якщо Хмельницький і козацька старшина сподівались на розширення і зміцнення української автономії, то царський уряд прагнув розширити згодом свою участь у внутрішніх справах України, перетворюючи її поступово на звичайну провінцію Московської держави. Оцінки діяльності Б. Хмельницького. Сучасники порівнювали його з О. Кромвелем в Англії, козацькі літописці вважали його «Мойсеєм, що вивів український народ із єгипетської неволі польської». Григорій Сковорода називав Б. Хмельницького «героєм і батьком вільності». Д. Дорошенко головним у його діяльності вважає те, що він зв'язав перервану в середньовіччі нитку української державності та створив українську козацьку державу.

Богдан хмельницький

Богдан Хмельницький - видатний політичний і державний діяч України середини XVII ст. Він зіграв величезну роль в історії України, яку важко переоцінити. Він зіграв величезну роль завдяки своєму організаторському таланту, таланту полководця і державного діяча. Б.Хмельніцкий, зумів очолити боротьбу народних мас проти польско-шляхетського панування, об'єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів і шарів українського суспільства. В результаті була понижена гострота соціальних протиріч, запобігла можливість переростання їх в громадянську війну.Б.Хмельницький першим з політичних діячів зробив все можливе для вирішення цього завдання, і лише украй несприятливі для України міжнародні відносини того часу перешкодили досягненню мети. Гетьман, йдучи на укладення Переяславського договору 1654 р., вибрав найбільш оптимальний варіант зі всіх можливих. Україна, входивши до складу Росії, зберігала широку автономію. Україна мала свою територію, адміністрацію, фінанси, підтримувала дипломатичні стосунки з іншими державами. При цьому враховувалися традиції козацької самоврядності.

Громадянська війна

Руїна - надзвичайно важкий для України період, коли після смерті Б.Хмельницького попередні здобутки були значною мірою втрачені. Розкол серед старшини - політичної еліти тогочасного суспільства, посилення антагонізму між різними станами українського населення, слабкість гетьманської влади, яка не здатна була консолідувати народ на основі розбудови української державності, боротьба за геополітичні інтереси РОСІЙСЬКОЇ держави. Турецької Імперії і Речі Посполитої складали основні причини руйнації державотворчих досягнень доби Хмельниччини.
У 1657 році старшинська рада, посилаючись на молодість спадкового гетьмана Юрія Хмельницького, віддала гетьманську булаву генеральному писарю Івану Виговському. Не зважаючи на вдалий, вигідний для України договір зі Швецією, який зумів укласти І.Ви-говський, широкі верстви українського громадянства були неза-доволені зосередженням усієї влади в руках старшини, всередині країни зростала опозиція проти гетьмана. Резонатором цих настроїв мас, осередком демократичної опозиції стала Запорізька Січ на чолі з Яковом Барабашем. Ці події не пройшли поза увагою московського уряду, який мріяв про обмеження державних прав України.
В свою чергу противники Московії відстоювали ідею повороту до державних зв'язків з Польщею. 16 вересня 1658 р. був підписаний Гадяцький трактат, який привів до відкритої війни України і Росії. За цим трактатом Україна в межах воєводств Київського, Чернігівського й Брацлавського ставала вільною і незалежною державою під назвою Великого Князівства Руського, яка входила на рівних у федерацію трьох самостійних держав: Польщі, Литви й України. Об'єднувалася ця федерація особою спільного короля, всіма державами спільно обраного.
На чолі Великого Князівства Руського мав бути гетьман, якого б обирали самі українці. Гетьману заборонялося мати зовнішньополітичні стосунки, що значно обмежувало суверенітет України. Козакам забезпечувалися давні соціальні права, що на практиці означало перетворення старшини на шляхту. І хоча польські політики в деяких пунктах пішли на визнання елементів української державності у принципових справах вони виявили непоступливість (зокрема, не погодились на державну самостійність, а надавали лише автономію і то лише для Наддніпрянщини). Гадяцький трактат не було втілено в життя. Поляки не збиралися виконувати пункти трактату, а в Україні він не знайшов підтримки серед рядового козацтва.
В українській історіографії Гадяцька угода знайшла досить неоднозначну оцінку: від цілком негативної до визначення її як вищої політичної ідеї українців, котрі змагалися за свою державність і хотіли відстояти політичну суверенність України. Послідовники останньої точки зору вважають, що ідеї, викладені в цьому документі, стали на тривалий період українською національною програмою: його взяв в основу своєї діяльності гетьман П.Дорошенко, його таємно зберігали й вивчали інші гетьмани, він став певним політичним ідеалом гетьмана Івана Мазепи.
У 1667 році Польща і Росія без участі України уклали Андрусівсь-кий договір про перемир'я на 13 років. За цим договором Лівобережна Україна залишалась під владою Росії, Правобережжя закріплювалося за Польщею, запорізькі землі мали бути під подвійним польсько-російським управлінням. Київ на 2 роки залишався під владою Росії, а потім мав перейти до Польщі, але ряд застережень в угоді давали можливість Росії назавжди залишити за собою місто. Таким чином, Андрусівське перемир'я остаточно затвердило розкол України.
Андрусівський договір викликав обурення і протести в Україні. Нехтування українськими інтересами і відверте розчленування українських земель посилили серед українців прагнення до єдності. В цих умовах тогочасний гетьман Петро Дорошенко вирішив об'єднати під своєю владою Правобережжя і Лівобережну Україну, і хоча йому вдалося бути проголошеним гетьманом обох боків Дніпра, бажаної єдності України Дорошенкові зберегти не вдалося.
У цей час на Лівобережжі гетьманом вибрали Івана Самойловича, який теж плекав честолюбні мрії стати гетьманом всієї України, і в Москві вирішили підтримати його.
Внаслідок міжусобних воєн і вторгнень іноземних армій, що тривали практично безперервно з 1648 року, Україна була поділена між могутніми сусідами. Українська державність з кожним новим гетьманом, з кожною зміною протекторату від Польщі до Росії і від Польщі до Туреччини втрачала здобутки середини 17 сторіччя. Гетьманська влада і авторитет занепадав, старшина досить легко могла скинути того, хто їй не догодив. Українська державна орга нізація зосталася лише на Лівобережній Україні - Гетьманщині, де зберігся значно обмежений царизмом автономний устрій.