Соціальна держава та роль соціальної політики у її формуванні
Природу соціальної держави, її орієнтацію передусім на людину, можна прослідкувати через визначення соціальної держави як такої, що заснована на пріоритеті соціальних цінностей, насамперед права людини на «гідне життя».
Соціальна держава – це тип організації державного та громадського життя, що характеризується спрямованістю на соціальні цінності, на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток особистості. Соціальна держава розуміється як така, що орієнтується передусім на добробут як всього суспільства, так і кожної окремої людини, і покликана послідовно забезпечити в суспільстві реалізацію принципу соціальної справедливості. Практичну реалізацію положень соціальної держави здійснює зважена і ефективна соціальна політика.
Метою соціальної держави є забезпечення гідного існування всіх громадян. Фактично для такої держави діє імператив: «держава існує для людини, для захисту її загальновизнаних прав і свобод».
Соціальна держава характеризується наступними рисами:
· конституційні гарантії забезпечення основних громадських прав особистості;
· наявність багатогалузевої економіки з різними формами власності;
· забезпечення сприятливих умов праці для найманих працівників, їх захист від негативного впливу ринкової економіки;
· створення умов, що забезпечують задоволення високого рівня потреб громадян у освіті, медичній допомозі тощо;
· державна підтримка малозабезпечених верств населення;
· наявність ефективно діючої системи охорони здоров’я та соціального захисту.
Законодавче закріплення поняття «соціальна держава» означає зобов’язання турбуватися про всі верстви населення, особливо про соціально вразливі його групи. Людина з цієї точки зору повинна сприйматися як особистість, яка наділена почуттям власної гідності та можливістю вільного розвитку. Водночас вона, як член суспільства, залежна від сім’ї, соціальних і політичних груп та держави загалом. Це означає право та обов’язок людини брати участь у формуванні людського співіснування, у вирішенні загальнодержавних завдань. Отже, основою соціальної держави є розвинуте громадянське суспільство, сучасна соціальна інфраструктура.
Соціальні права найповнішого закріплення отримали у конституціях Італії, Нідерландів, Франції, Португалії, Іспанії, де прямо встановлені права на забезпечення та соціальну допомогу громадянам, які не здатні працювати і не мають достатніх коштів для існування.
У багатьох соціально розвинених країнах існують спеціальні кодекси із соціальних питань: у Німеччині (Соціальний кодекс), у Франції (Кодекс із соціального захисту), в Ірландії (Акт соціального добробуту), в Португалії (Основний акт про соціальний захист), в Іспанії (Основний акт про соціальний захист).
Більшість розвинених держав Європи у своїй політиці дотримується базових принципів соціальної держави. Слід зазначити, що навіть за відсутності соціальних кодексів або конституційного закріплення визначення «соціальна держава» в основних законодавчих актах, країна все одно фактично може бути соціальною, про що свідчать її нормативно-правові акти. Тобто в будь-якому випадку визнається соціальний принцип державного устрою де-факто.
Таким чином, соціальна держава – це держава із сукупністю свобод, орієнтована на інтереси соціуму взагалі та кожного індивідуума зокрема. Шлях соціально орієнтованої державності вимагає високого життєвого рівня населення, досягнутого, зокрема, засобами соціальної політики. Саме соціальна політика, як інструмент реалізації державної відповідальності за добробут кожної окремої людини, здійснює практичну реалізацію положень соціальної держави. Соціальна політика є засобом втілення гуманістичної формули соціальної держави, реалізації уявлень про пов’язану із соціальною державою соціальну справедливість.
Ключові поняття: соціальна політика; суб’єкти та об’єкти соціальної політики; функції, завдання, принципи соціальної політики; соціальна справедливість; соціальна солідарність; соціальне партнерство; соціальна держава.