Ознаки та види зловживання правом

Щодо зловживання правом, то можна виділити два види: ті, що не характеризуються явною протиправністю, і ті, що характеризуються явною протиправністю, тобто такі, що належать до розряду правопорушень.

Розглянемо детальніше ці види зловживання правом. Ті, що не характеризуються явною протиправністю, виражаються в соціально-шкідливій поведінці уповноваженої особи, яка спирається на належне їй суб’єктивне право. Ті зловживання, що належать до розряду правопорушень, виражаються у виході особи за межі встановленого законом обсягу суб’єктивного права, що спричиняє перекручення призначення права.

Без суб’єктивного права особа не може зловживати їм. Будь-яке суб’етивне право має межі, оскільки воно є мірою можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах. Зловживання правом, як правило, - це використання суб’єктивного права з порушенням меж його дії. Вихід за встановлені законом межі дії суб’єктивного права спричиняє певні юридичні наслідки, але лише у разі встановлення його компетентними правоохоронними органами.

Зловживання правом є ненормальним, марним, незвичайним,шкідливим, аморальним здійсненням права, що виражається в недозволених конкретних діях, які завдають шкоди іншій особі або загрожують чужому праву. Наприклад, зловживанням правом є свідомі дії громадянина, якому належить будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршення житлових умов, з метою виселення наймача. Або інший приклад: член сім’ї наймача жилого приміщення без будь-яких причин не дає згоди на обмін. Зловживаючи своїм правом, він обмежує права інших членів сім’ї.

Зловживанням правом є недійсні угоди, фіктивні шлюби, зокрема реєстрація шлюбу без наміру створити сім’ю, а з метою незаконного придбання жилої площі та ін. У наші дні нерідко держава провокує громадян на зловживання правом. Наприклад, несвоєчасна виплата заробітної плати громадянам з боку держави як носія владних повноважень спричиняє зловживання правом громадянами в їх трудових, розрахунково-кредитних, податкових відносинах з державою. Але навіть у цьому разі зловживання правом недопустимо, оскільки, як бумеранг, воно «обрушується» на державу і завдає шкоди всьому суспільству і конкретному громадянину, в тому числі тому, хто зловживає правом.

Існують такі ознаки зловживання правом:

1) воно відбувається лише через здійснення, реалізацію суб’єктами

їхніх юридичних прав. Зловживати самими лише основоположними правами можна тільки через їх використання. Що ж до прав юридичних, то зловживати ними неможливо не тільки через використання юридичних норм, але й також через їх виконання, дотримання та застосування (як традиційних форм їх реалізації);

2) зловживання правом завжди є умисною поведінкою. Іншими

словами, зловживачем не можна стати з необережності. Це положення є надзвичайно важливим для правильної кваліфікації поведінки в якості зловживання правом та для правильного розуміння змісту суб’єктивної сторони зловживання правом. Тому вважати причиною зловживання правом некомпетентність чи непрофесійність зловживачів навряд чи є слушним [6]. Навпаки, як свідчить практика, зловживачі зазвичай є добре «підкованими» юридично, що якраз і дає їм змогу назовні ніби легально порушувати закон;

3) унаслідок зловживання правом заподіюється шкода суспільним

відносинам. Соціально-шкідливий наслідок або реальна загроза його настання результаті зловживання правом відображаються поняттям «школа» та є тими юридичними фактами, котрі дають змогу компетентному органу, а саме суду, визнати поведінку зловживача порушенням конкретних юридичних норм (позитивного права) чи загальнолюдських принципів права (природного права) [15]. Тому правомірне, на перший погляд, здійснення права з огляду на справжню мету відповідної поведінки зловживача та на її наслідки буде визнане судом специфічним правопорушенням;

4) констатувати наявність зловживання правом може лише

уповноважений правозастосовний орган, кваліфікуючи зовнішньо формально правомірну поведінку суб’єкта права із реалізації ним юридичних норм як правопорушення [14]. Питання про можливість суду кваліфікувати певні діяння як зловживання правами є одним із найбільш дискусійних у юридичній літературі. Є підстави припускати, що нині на розгляд судових органів надходитиме все більше справ про можливе зловживання правами, тобто таких справ, котрі вимагають зіставлення й оцінювання інтересів різних суб’єктів правових відносин, а отже, збалансовування їхніх суб’єктивних прав та виявлення соціальної значущості наслідків, завданих їхньою поведінкою.

В літературі існує таке поняття як стримування зловживання правом. Стримування зловживання правом – це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, які завдають шкоди суспільству і особі.

Протиправність поведінки як юридична ознака правопорушення при зловживанні правом явно не виражена. Тому деякі вчені не схильні кваліфікувати зловживання правом як правопорушення. Разом з тим його не можна вважати правомірною поведінкою, бо вона є соціально-корисною. Врешті-решт можна зробити такий висновок, що зловживання правом – це феномен або правової поведінки (тут критерієм оцінки є літера закону), або протиправної поведінки (тут критерієм оцінки є дух права).

Протиправність поведінки при зловживанні правом полягає в суперечності не стільки закону, скільки правам та інтересам правопорушника. Зловживання правом слід віднести до правової поведінки, яка може набути неправомірного характеру, стати правопорушенням, але не завжди ним стає.

У разі встановлення факту зловживання правом воно не захищається і не охороняється. Юридичні наслідки зловживання правом не традиційні: тут відсутня юридична відповідальність, характерна для правопорушення.

Залежно від обставин конкретної справи настають такі наслідки зловживання правом: визнання їх недійсними (його наслідків), заборона дій, припинення здійснення суб’єктивного права без його позбавлення тощо. Запобігання і припинення зловживання правом входить до компетенції всіх державних органів.

Принцип заборони зловживання правом набув спеціального законодавчого закріплення у деяких країнах (наприклад, у Росії), хоча в законодавчих актах ще відсутнє поняття «зловживання правом», не названі його ознаки. Лише у виняткових випадках – за наявності великого ступеня суспільної небезпечності зловживання правом – законодавець визначає його як правопорушення, встановлюючи заборонну норму і забезпечуючи її юридичною санкцією [16, c. 98-100].

Зловживання правом може перерости у правопорушення, якщо суб’єкт, що зловживає своїм суб’єктивним правом, повноваженнями чи статусом, заподіє істотну шкоду інтересам, що охороняються правом. Наприклад, законодавством передбачена кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим положенням, яке заподіяло істотну шкоду правам або інтересам, що кримінально охороняються.

Такиим чином, зловживання правом – це особливий вид правової поведінки який полягає у використанні громадянами своїх прав у недозволені способи. Зловживання правом є ненормальним, марним, незвичайним, шкідливим, аморальним здійсненням права, що виражається в недозволених конкретних діях.