Україна, таким чином, є республікою, унітарною державою, демократичною державою.
Лекція №1
ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ
План
1. Виникнення держави
2. Поняття держави та її ознаки
3. Механізм держави
4. Форми держави
5. Функції держави
Виникнення держави
Протягом тривалого часу люди жили, не маючи уявлення про державу і право. Це була епоха первісного суспільства. Та вже тоді люди прагнули до колективних форм життя. Вони разом виробляли примітивну зброю, полювали, добували їжу, виготовляли одяг із шкур тварин, об'єднуючись у невеликі групи — первісне стадо чи орду.
Поступово люди навчилися виробляти досконаліші знаряддя праці, будувати житло, добувати й готувати різноманітну їжу, одомашнювати диких тварин, обробляти землю та вирощувати необхідні для харчування рослини. У статевих зносинах між людьми з'явилися заборони по вертикалі між батьками й дітьми, дідами, бабками та онуками. Це привело до появи кровноспорідненої сім'ї. що спонукало до іншої форми об'єднання людей.
Первісне стадо поступається місцем досконалішому об'єднанню людей — первісній родині, родовій общині (роду), тобто колективу людей, що походили від одного пращура і вели спільне господарство. Перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду приводили до активного спілкування між окремими родами, внаслідок чого вони об'єднувались у фратрії та племена на основі мовної, економічної, територіальної та шлюбної спільності.
Далі об'єднання людей у різні соціальні спільноти приводить до виникнення первісного суспільства, суспільних відносин, первісної суспільної влади. Суспільна влада в первісному суспільстві базувалася на родових відносинах. Наприклад, у родовій общині управління здійснювали всі дорослі члени роду (чоловіки і жінки). Усі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду (племені), де обирали старшин, вождів, керівників.
Суспільні відносини первісного суспільства регулювалися нормами первісної моралі, звичаями і традиціями, релігійними нормами та всілякими заборонами (табу). Первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі. Гарантом їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед надприродними силами та богами. Для первісних людей звичай був пов'язаний із міфічною побудовою світу.
Проте, незважаючи на позитивну організацію соціального життя в суспільстві, первісний лад не був ідеальним. Необхідними були подальший розвиток суспільного виробництва, пошук способів удосконалення знарядь виробництва, засобів праці.
Первісні люди від привласнювального господарства, що базувалося на мисливстві, збиранні коріння, ягід, іншої їжі рослинного світу, рибальстві, поступово почали переходити до виробництва. Таким чином, розпад первісного родоплемінного суспільства, розвиток засобів виробництва, зміна соціальної структури суспільства привели до зміни способу виробництва і споживання та до утворення політичної організації суспільства і держави.
Загальними причинами виникнення держави і права за історико-матеріалістичною теорією стали економічні, соціальні та політичні передумови.
До економічних передумов належать: 1) три великі поділи праці: а) вирізнення скотарських племен; б) відокремлення ремесла від рільництва; в) виникнення й розвиток торгівлі; 2) виникнення виробничої економіки замість привласнюючої; 3) поява: а) надлишкового продукту, б) приватної власності; в) майнової нерівності; г) бідних і багатих.
До соціальних передумов: 1) виникнення патріархальної сім'ї: а) об'єднання родини навколо батька; б) прізвище батька мають дружина і діти; в) спадкування здійснюється по батьківській лінії тощо.
Політичні передумови: 1) неспроможність здійснювати публічну владу застарілими формами і методами в нових умовах господарювання; 2) утворення класів як великих груп людей із протилежними інтересами; 3) виникнення міжкласових конфліктів; 4) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегульовувати класові суперечності та конфлікти; 5) виникнення політичної і правової систем та державної влади.
З появою писемності держава (її органи), а також посадові особи через правотворчу діяльність закріплювали свою волю в законах, указах та інших нормативних актах. У перших державних законах закріплювалася майнова нерівність, станові привілеї, безправність рабів та інших верств бідного населення.
Отже, виникнення держави внаслідок розпаду первісного суспільства мало свої передумови. Деякі автори вважають, що держава з'явилася там і тоді, де й коли суспільство розпалося на класи з протилежними інтересами. Хоч у різних народів держава виникала по-різному, проте завжди в основі була класова боротьба. Інші пов'язують виникнення політичної організації суспільства, держави і права з необхідністю здійснювати управління суспільством за нових умов, які складаються внаслідок розпаду первісного суспільства, появи нових економічних і соціальних відносин, що характеризували початок цивілізації.
2. Поняття держави та її ознаки
Держава – це універсальна політична форма організації суспільства, яка характеризується: суверенною владою; політичним і публічним характером; реалізацією своїх повноважень на певній території за допомогою діяльності спеціально створених органів; наданням своїм рішенням обов'язкового характеру; встановленням податків.
Розглянемо основні ознаки держави.
Державна влада.
Кожна соціальна група людей або організація існує на певних принципах: самоорганізації, кооперації, ієрархії, керівництва, управління і підпорядкування, централізації, демократії, авторитаризму.
У суспільстві, як у природі – соціальні системи існують на принципі ієрархії, суть якої зводиться до того, що менше, нижче, слабше підпорядковується більшому, вищому, сильнішому – як фізично, морально, так і політично, юридично. Згідно цього закону державою і суспільством керують певні політичні та соціальні сили, органи влади і управління, що регулюється нормами права (звичаєвого, морального, соціального, державного, міжнародного, релігійного).
Практично у кожній такій групі або організації існують лідери, які впливають на процес управління і морально-психологічний клімат у групі людей і тримають у своїх руках певну владу.
В рамках держави влада – це воля класу, який є економчно-пануючим, що завжди прагне до політичної державної влади для того, щоб політично і юридично закріпити форми приватної або суспільної власності, спосіб виробництва, захищати свої різноманітні потреби та інтереси за допомогою державної влади і державного законодавства.
Влада – це право управляти економічними і виробничими процесами і ситуаціями, володіти і користуватися матеріальним та іншими цінностіми, а також використовувати виробничі сили для вирішення необхідних завдань і функцій виробничого колективу, а також обов’язок нести юридичну, політичну і моральну відповідальність за процес управління трудовим колективом, за правопорушення і за стан справ у соціальному трудовому колективі.
Державна влада поширюється на всі сфери суспільного життя і реалізується такими двома основними методами:
1) переконанням і свідомим виконанням розпоряджень і команд;
2) примусом, спираючись на силу і фізичний вплив.
З усіх видів влади вона є найсильнішою, і здійснюється спеціально створеними для цього державними органами влади, згідно конституції та інших законодавчих актів.
Державна влада уособлює усі суспільства і народи на міжнародній арені. Всередині держави вона має монополію на державну власність і засоби виробництва, на збройні сили, на організацію і здійснення правосуддя, на фінансово-грошову і податкову системи, на прийняття законів і підзаконних нормативних актів.
Владу можна поділяти на види залежно від критеріїв.
За суб’єктами її поділяють на: державну, народну, партійну, трудових колективів, громадських організацій, засобів масової інформації.
За функціями: на законодавчу, виконавчу, судову, глави держави, військову.
За територією здійснення: на загальнодержавну, регіональну, місцеву.
За часом реалізації: тимчасову і постійну.
За державно-політичним режимом: на демократичну, ліберальну, авторитарну, тоталітарну.
Потрібно запам’ятати такі поняття влади:
v автократія – самовладдя;
v аристократія – влада знаті;
v бюрократія – влада чиновників;
v демократія – влада народу;
v меритократія – влада здібних;
v охлократія – влада натовпу;
v партократія – влада партії;
v плутократія – влада багатих;
v теократія – влада духівництва;
v технократія – влада фахівців;
v тимократія – влада заможних;
v анархія – безвладдя;
v монархія – єдиновладдя;
v олігархія – правління небагатьох багатих людей.
Як вже зазначалось, на сьогоднішній день державна влада в провідних країнах світу поділяється на три основні гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Теорія такого поділу влади вперше була висунута англійським філософом Джоном Локком у 1989 році. А першою конституцією, яка запровадила такий поділ влади була Конституція 1787 р. США. На сьогоднішній день окрім даних гілок державної влади існує верховна влада, заснована на якому-небудь одному принципі – монархізмі, аристократизмі або демократії. У демократичній республіці верховна влада належить суверену або всьому народові, тому вона є єдиною і неподільною.
Як у демократичній республіці, так і в конституційній монархії народ обирає або делегує свої повноваження найвищим представницьким органам державної влади, які від імені всього або більшості народу здійснюють найвищу державну владу, державну політику і виступають від імені всього народу і всієї держави.
Усі гілки державної влади тісно і нерозривно взаємопов’язані між собою, вони відносно залежні одна від одної і в цілому залежні від верховної влади народу, але в здійсненні своїх повноважень, завдань і функцій вони відносно самостійні, підконтрольні, підзвітні і відповідальні перед народом.
Суверенітет.
Суверенітет держави означає, що державна влада – є єдиною в межах своєї території і не залежить від інших держав у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет означає також, що державна влада може вільно приймати тішення в своїх інтересах або в інтересах інших держав. Порушення суверенітету призводить до часткової або повної втрати незалежності держави. За цієї ознакою держава відрізняється від колоній і напівколоній.
Територія.
Визначена кордонами частина земної кулі, на яку розповсюджується суверенітет певної держави і в межах якої мешканці стають громадянами. У територію держави входять суша, внутрішні моря, озера, ріки, зовнішні моря у межах 20-км зони, територіальні води, континентальний шельф, повітряний простір у межах кордонів, дипломатичні представництва, посольства і консульства, торгові, пасажирські, військові, морські та повітряні судна, літаки і космічні апарати.
Народонаселення.
Суб'єктом і об'єктом держави є народ, що мешкає на території держави. Належність людей до певної держави визначається поняттям громадянства — юридичного зв'язку особи з певною державою, який породжує їх взаємні права і обов'язки.
На початку 14 ст. філософ, правовик Марсиль Падуанський вперше висловив сміливу ідею про те, що справжнє джерело будь-якої влад є народ. Що народ – це носій суверенітету, він же ж і верховний законодавець. Але під народом він розумів не весь народ, а тільки кращу і гідну його частину.
Апарат управління — сукупність осіб, що е професіоналами в управлінні (уряд, міністерства тощо).
Апарат примушування — загони спеціально навчених озброєних людей і примусові установи (збройні сили, органи охорони суспільного порядку, органи держбезпеки тощо).
Видавання нормативно-правових актів.
Тільки держава має право видавати нормативно-правові акти (закони, постанови, укази тощо), обов'язкові для загального виконання.
Оподаткування.
Податки утворюють фінансову основу діяльності держави. Оподаткування є монопольним правом держави.
Механізм держави
Для здійснення своїх завдань і функцій кожна держава створює різноманітні органи й організації. Система всіх державних органів і організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функцій держави, називається її механізмом. Серед названих є державні органи, що наділені державно-владними повноваженнями. Такі органи й називають апаратом держави. Звідси механізм держави криє в собі:
а) державні підприємства;
б) державні установи;
в) апарат держави;
г) інші державні організації.
Державні підприємства – це державні структури, які безпосередньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва. Сюди слід віднести державні підприємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування тощо.
Державні установи — це вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва. До них слід віднести установи у сфері фінансів, культури, охорони здоров'я, освіти, виховання тощо. Це, наприклад, державні дошкільні дитячі установи, школи, училища, середні та вищі навчальні заклади, система лікарень, санаторіїв та інших установ охорони здоров'я.
До інших державних організацій, наприклад, відносять державні будівельні організації або армію, міліцію тощо.
Апарат держави являє собою систему всіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.
Форми держави
Форма держави містить в собі три елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму політичного режиму.
Форма державного правління — це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з політичними партіями, класами і соціальними групами. За формами правління всі держави поділяються на монархії і республіки, які у свою чергу, мають різні види.
Монархія — це форма правління, при якій вища влада в державі належить одній людині — монарху; формальним джерелом влади є одна особа. Монархії поділяють на абсолютні і обмежені. Законодавча, виконавча і судова влада належить монарху. Влада передається у спадок. Іноді монарха обирають. За свою державну діяльність монарх, як правило, ні перед ким не звітує і не несе юридичної відповідальності.
У залежності від рівня конституційного обмеження влади монарха і наявності інших вищих органів влади монархії поділяють на абсолютні, обмежені, деспотичні, тиранічні, дуалістичні, теократичні.
Абсолютна монархія — історичний тип монархії, при якій монарх володіє необмеженою владою. (Арабські Емірати, Кувейт).
Обмежена монархія — форма правління, при якій існує чітке визначення повноважень монарха. У сучасний період цей вид монархії досить поширений. Таких країн налічується близько 38. у них влада обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх – це глава держави, але він не може суттєво впливти на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархія має формальний характер і існує я традиція. До обмежених конституційних монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія. Приклад парламентської монархії – це, безумовно, Велика Британія.
Конституційна монархія характеризується певним співвідношенням повноважень монарха і парламенту. Влада монарха е законодавче обмеженою і виконує лише представницькі функції; нормативні акти, що видаються монархом, набувають юридичної сили після їх затвердження парламентом. Переважна більшість сучасних демократичних монархій — конституційні (парламентські). Уряд у них формується парламентською більшістю і є підзвітним парламенту, а не монарху (Велика Британія, Швеція, Іспанія, Данія).
Дуалістична монархія – форма правління, за якої монарх сам формує уряд і призначає прем’єр-міністра або існує парламент. У такій державі діють два вищих державних органи – монарх і уряд на чолі з прем’єр-міністром.Вона передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня призначається монархом. Уряд призначається монархом і контролюється ним самостійно або через прем'єр-міністра, якого також призначає монарх (Йорданія, Марокко).
Теократична монархія – абсолютна влада релігійного лідера є водночас і державною владою, тобто релігійний лідер є главою держави (Ватикан, Тибет).
Республіка — це форма правління, при якій джерелом влади є народ, вищі органи держави обираються громадянами. Республіки поділяються на парламентські, президентські та змішані (парламентсько-президентські).
Парламентська республіка характеризується утворенням уряду на парламентській основі і його формальною відповідальністю перед парламентом. Парламент здійснює по відношенню до уряду ряд функцій: формує і підтримує його; встановлює фінансові рамки діяльності уряду; контролює уряд і може виражати йому вотум недовір'я тощо. Уряд наділений виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою. Хоча керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) офіційно не є главою держави, реально він — перша особа в державі. Президент (якщо ця посада існує в державі) може бути обраний або парламентом, або зборами виборців, або безпосередньо народом. Його роль зводиться до представницьких і церемоніальних функцій (Німеччина, Італія, Фінляндія, Індія, Австрія, Туреччина).
Президентська республіка характеризується наявністю глави держави — президента, який може об'єднувати повноваження глави держави та уряду. Президент сам призначає членів кабінету міністрів (уряд), які відповідальні перед ним, а не перед парламентом. У президентській республіці існує жорсткий поділ влад, їх значна самостійність. Парламент може обмежити діяльність президента за допомогою законів і через затвердження бюджетів. Президент може користуватися правом вето по відношенню до актів парламенту, може його розпустити, а парламент може при певних обставинах ініціювати процес відсунення президента від влади (СІЛА, Аргентина, Бразилія, Мексика, Росія).
Змішана республіка (парламентсько-президентська)об'єднує риси парламентської і президентської республіки, прагне поєднувати сильну президентську владу з ефективним контролем парламенту за діяльністю уряду. Її основна риса — подвійна відповідальність уряду: перед президентом і парламентом (Україна, Франція).
Форма державного устрою — це елемент форми держави, який відображає спосіб адміністративно-територіальної організації держави, поділ держави на складові частини і поділ влади між ними і керуючим центром. Територіальна організація держави характеризує співвідношення цілого і частин, центральних і регіональних органів влади.
У залежності від устрою держави поділяють на прості (унітарні) і складні.
Проста (унітарна) держава характеризується повною політичною єдністю: вона має єдину структуру державного апарату, що розповсюджує свої повноваження на всю територію держави; всі адміністративні одиниці по відношенню до держави мають рівний юридичний статус, і жодна з них не має ознак суверенітету. Проста (унітарна) держава являє собою організацію із адміністративно-територіальних одиниць, що не мають власної державності (не мають ознак суверенітету). Така держава має єдину конституцію і громадянство. Усі державні органи, в тому числі судові, складають єдину систему, діють на основі єдиних правових норм. Унітарні держави можуть мати у своєму складі утворення, що користуються автономією, компетенція якої визначається центральною владою (Україна, Італія, Португалія).
Складною державою є федерація— союзна держава. Для неї характерна наявність вищих органів влади для всіх членів федерації при збереженні ними у себе аналогічних органів, свого законодавства, громадянства, податкової системи. Федерація — це стійкий союз держав, самостійних в межах розподіленої між ними і центром компетенції, що мають власні конституцію, законодавчі, виконавчі і судові органи і подвійне громадянство. Повага союзним керівництвом і усіма суб'єктами федерації прав і повноважень один одного контролюється незалежним судом, а також зазвичай двопалатним парламентом, верхня палата якого формується з представників штатів, земель, республік (США, ФРН, Росія, Канада).
Головна відмінність федерації від унітарної держави полягає в тому, що джерелом влади, суб'єктами державного суверенітету виступають у ній як великі територіальні утворення (штати, округи, землі), так і весь народ, що складається з рівноправних громадян.
Конфедерація — союз держав, який утворюється на договірній основі, члени якого, зберігаючи свою незалежність, створюють на договірних засадах спеціальні спільні органи тільки для координації дій при вирішенні конкретних проблем. Взаємовідносини суб'єктів конфедерації будуються виключно на добровільних угодах. Правова основа створення конфедерації — союзний договір, а не конституція (США — 1776—1787 рр., Німеччина — 1815—1867 рр.).
Імперія –держава, різні складові частини якої мають різний стурінь залежності від центру; утворена здебільшого шляхом завоювань.
Державний (політичний) режим— це елемент форми держави, що вказує на методи і прийоми здійснення політичної влади, її взаємодію з населенням.
Його основні види:
а) демократичний — характеризується реальною участю населення в здійсненні державної влади;
б) антидемократичний — характеризується відсутністю дійсної участі населення в здійсненні державної влади, недотриманням основних прав людини.
У більшості сучасних держав поширений демократичний режим, який характеризується такими рисами:
1. Рівність і свобода всіх людей.
2. Пряма участь населення у вирішенні державних питань (пряма, або безпосередня, демократія) або за допомогою виборних представницьких органів (парламентська, або представницька, демократія).
3. Конституційне закріплення і гарантування прав і свобод громадян.
4. Існування різних форм власності.
5. Політичний плюралізм.
6. Законність і правопорядок.
7. Верховенство права в суспільстві і незалежне правосуддя.
8. Управління справами держави здійснюється за волею більшості
з урахуванням інтересів меншості.
Антидемократичний (недемократичний) державний режим характеризується такими рисами.
1. Відсутність реального здійснення прав і свобод особистості.
2. Верховенство держави над правом.
3. Панування однієї політичної партії (або руху).
4. Існування однієї — «офіційної» — ідеології.
5. Існування однієї форми власності.
6. Упор на каральні заходи і примушування.
7. Агресивність у зовнішній політиці.
У юридичній літературі часто вживається термін «авторитарний режим». Він ототожнюється з антидемократичним або ж вважається одним з його різновидів нарівні з тоталітарним режимом.
Конституція України (ст. 5) визначає, що наша держава має республіканську форму правління. Ст. 5 Конституції встановлює: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Це визначення не деталізується в Конституції, проте із змісту інших статей можна зробити висновок, що в Україні існує змішана республіка.
Ст. 2 Конституції України визначає Україну як унітарну державу.
Ст. 132 Конституції вказує, що державна територія України є єдиною і цілісною.
Система адміністративно-територіального устрою України включає Автономну Республіку Крим. області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус.
Україна, таким чином, є республікою, унітарною державою, демократичною державою.
Функції держави
Держава на різних етапах свого розвитку виконує певні завдання, здійснює різноманітні обов'язки. Таке виконання завдань і обов'язків відображує сутність і соціальне призначення держави, а також її зміст.
Діяльність держави характеризується певними напрямами в економічній, політичній, екологічній, ідеологічній, гуманітарній та інших сферах суспільного розвитку.
Отже,функції держави — це основні напрямки внутрішньої і зовнішньої діяльності держави, в яких відбиваються і конкретизуються її суть і соціальне призначення.
Різноманітність функції держави можна класифікувати за різними ознаками.
Залежно від поділу влади – законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові і контрольно-наглядові.
Залежно від їх ролі в суспільстві – основні і другорядні.
Залежно від сфери впливу і здійснення – внутрішні і зовнішні.
Залежно від сфери супільного життя – економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, екологічні, ідеологічні.
Залежні від строків виконання – постійні і тимчасові.
Внутрішні функції держави — це напрямки державної діяльності, пов'язані з реалізацією політичної влади всередині країни.
Зовнішні функції держави — це напрямки державної діяльності, що виражають зовнішню політику і зачіпають інтереси інших держав, міжнародне життя.
Внутрішні функції
Внутрішні функції держави характеризують її управлінські повноваження в регулюванні суспільних відносин і поділяються на дві основні групи: регулятивні і охоронні.
Регулятивні функції Української держави спрямовані на організацію економічних відносин і створення умов для формування розвиненої особистості і суспільства взагалі. До регулятивних функцій держави належать економічні, соціальні, політичні.
Регулятивніфункції Української держави в області економіки — це передусім господарсько-стимулююча, господарсько-організаторська і наукова діяльність (забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність; надання права володіння, користування і розпорядження своєю власністю, розроблення та реалізація фінансової, цінової інвестиційної та податкової політики).
Соціальні функції Української держави полягають у наданні соціальної допомоги населенню, виділенні необхідних коштів для освіти, охорони здоров'я, забезпечення основних прав людини, розв'язання екологічних проблем, соціального забезпечення населення, розвитку культури.
Політичні функції Української держави спрямовані на створення демократичних умов, інститутів для виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп, забезпечення умов збереження і розвитку націй, що мешкають на території держави, збереження генофонду українського народу. Серед політичних функцій особливе місце займає функція соціального компромісу: розробка і впровадження таких рішень, у тому числі законів, які враховували б інтереси різних груп населення, створення умов для існування легальної опозиції, для вільного розвитку всіх політичних партій, які діють у межах Конституції та інших законів.
Сутьохоронних функцій Української держави визначена у ст. З Конституції: «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини е головним обов'язком держави». До охоронних функцій належать також дотримання режиму законності та правопорядку, охорона навколишнього середовища і забезпечення охорони всіх суспільних відносин, що встановлені і регулюються правом.
Зовнішні функції
Зовнішні функції Української держави визначають зміст її діяльності в якості суб'єкту міжнародних відносин. Міжнародна співпраця України здійснюється за двома основними напрямками:
1) зовнішньоекономічна діяльність, заснована на принципах міжнародного розподілу праці, участі в міжнародних економічних, екологічних та інших програмах;
2) зовнішньополітична діяльність, заснована на визнанні і повазі суверенної рівності всіх країн; самостійності в розв'язанні національних проблем; повазі територіальної цілісності і недоторканності кордонів; відмові від застосування сили.
До того ж: використання морів і океанів, оборона країни від зовнішнього нападу, участь у забезпеченні миру, участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку і невтручання у внутрішні справи інших держав.
Державні функції та слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління, правосуддя, контроль і нагляд, правоохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус. Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватись у різних формах і різними методами.