Загальна характеристика законодавчої функції

Головна функція будь-якого парламенту - законодавча. Тобто, саме він розглядає проекти законів, поправки і доповнення до них. Парламент приймає закони, змінює їх зміст або зовсім скасовує при необхідності.

В межах своєї законодавчої функції парламент також здійснює контроль виконавчої влади. Він розглядає питання про довіру уряду, а також в окремих, передбачених законом випадках, здійснює процедуру дострокового відсторонення від посади глави держави (монарха, президента). Як правило, таке трапляється при тривалій нездатності цієї вищої посадової особи виконувати свої обов'язки - наприклад, за станом здоров'я, або за його власним бажанням, або зважаючи висунутого проти глави держави обвинувачення в кримінально каране діяння. З зовсім недавніх прикладів можна згадати добровільне зречення від престолу іспанського короля Хуана Карлоса II на користь свого старшого сина. Це зречення було затверджено іспанським парламентом - Кортесами.[8, с. 34]

Законодавча функція - найбільш важлива і об'ємна за своїм значенням і змістом. В її межах формується правова система держави, забезпечується правове регулювання всіх відносин, що виникають у суспільстві і потребують законодавчого закріплення. Зміст законодавчої діяльності парламенту полягає в підготовці і прийнятті законів, які або прямо передбачені Конституцією України, або їх видання викликається потребами розвитку суспільства і держави у різних сферах політичного, економічного і соціального життя.

Законодавча функція передбачає встановлення надійного правопорядку, допускає тільки один диктат - диктат права і закону. Вона націлює на ділове співробітництво, координацію, партнерські і союзницькі відносини всіх гілок влади у нормотворчій діяльності, що гарантує стабільність в країні, формування правової основи подальшого розвитку держави.

Аналіз законотворчої діяльності Верховної Ради України свідчить про безумовні досягнення у цій сфері, незважаючи на те, що багато чого доводилося робити, починаючи з нуля, так як український парламент вперше став займатися законотворчістю на професійній основі.

Законодавча функція є основоположною функцією парламенту України. Найбільш вагомі можливості парламенту України по становленню державності проявляються через законодавчу діяльність, оскільки він має право внесення змін до Конституції України.

Законодавча діяльність Верховної Ради може позитивно впливати на становлення і розвиток української держав­ності тільки в разі якісного законотворення. [8, с. 36]

Законодавча діяльність Верховної Ради України є ефектив­ною і працює на становлення і розвиток державності у тому випадку, коли відповідає головній меті — вирішенню економічних, політичних, соціальних, екологічних, духовних та інших завдань і реалізується відповідно до вимог Конституції України. Така мета досягається через виявлення насамперед суспільних відносин, які потребують законодав­чої регламентації, розробку і своєчасне прийняття законів в інтересах населення України, а також за умови органічного входження закону у систему чинного законодавства. Тому особливо необхідним є систем­ний аналіз суспільних відносин та їх якісне врегулювання.

Класичне розуміння законотворчості і законодавчого процесу в парламенті демократичної правової держави базується на принципі верховенства вищого представницького органу влади в законодавчій діяльності. Це відповідає поділу влади як принципу організації держав­ної влади, коли виразником народного суверенітету виступають саме вищі органи народного представництва.

У широкому значенні прийняття законів у державі не обмежується лише межами парламенту. Його витоки лежать у самому суспільстві і входять до структури інших процесів, насамперед соціального і полі­тичного. Законотворчість як більш широке поняття включає в себе дії і відносини, які передують законодавчому процесу, зокрема такі, як виявлення потреб у прийнятті закону, наукова, експертна і організаційна підготовка законодавчої ініціативи, якщо це не регулюється нормами про законодавчий процес.

Законодавчий процес у вузькому значенні — це конституційне встановлений ряд етапів, що послідовно змінюють один одного. Він є су­воро регламентованою процедурою прийняття законів.

У процесі законотворення важливо враховувати соціальний фактор законодавчої діяльності. [9, с. 77]