Застосування принципів публічного управління
Виявлення і опис принципів публічного управління становить складну інтелектуальну проблему. Не менше складностей виникає на шляху застосування принципів у практиці публічного управління. Реально в житті вони діють як тенденції. як об'єктивна передумова, можливість, які для свого дійсного втілення вимагають активної, цілеспрямованої і організаційної діяльності.
Раціональне і дієве застосування принципів публічного управління відчутне в разі дотримання таких передумов:
1) за постійного і глибокого дослідження закономірностей, відношень і взаємозв'язків публічного управління, їх змісту, вимог до суб'єктивної діяльності, проявів у ситуації, що змінилась;
2) в разі існування і постійного покращення механізму застосування принципів публічного управління, що передбачає єдність теорії і практики управління, безперервність процесу вдосконалення публічного управління;
3) наявності системи стимулів, гарантій і захисних заходів, які забезпечують практичну реалізацію принципів публічного управління, що безпосередньо пов'язано з їх нормативним закріпленням.
Головним є діалектичне розуміння принципів публічного управління. Це передбачає застосування цих принципів відповідно до конкретних ситуацій. При різноманітності суспільних і управлінських факторів один і той самий принцип публічного управління проявляє себе по-різному. Саме тому не можна застосовувати принцип публічного управління абстрактно, адже кожний раз потрібно враховувати особливість місця і часу проходження відповідного управлінського процесу.
Залежність ролі принципів публічного управління від знань, умінь і дій суб'єктивного фактора зумовлює організацію з боку державних органів цілеспрямованої роботи щодо пошуку засобів, які утворюють реальні передумови для правильного і повного виявлення закладених у кожному принципі регулюючих можливостей.
Принципи публічного управління взаємопов'язані між собою. І для практики управління є актуальним знання того, який кінцевий результат їх сукупного застосування, адже застосування одного принципу, взятого ізольовано, суттєво відрізняється від його застосування у взаємозв'язку з іншими принципами. У соціальній реальності всі принципи застосовуються одночасно і необхідне цілісне уявлення щодо їх застосування. Щодо системності застосування принципів публічного управління не рідко забувають про це і прагнуть застосувати один чи два принципи. Відомо, що принципи законності застосовують вибірково, адже у нас надзвичайно сильне суб'єктивне свавілля, за якого прагнення до оволодіння і утримання влади превалює над прагненням досягнути належного публічного управління суспільними процесами.
Для розв'язання цієї проблеми актуальним є розвиток практичних навичок у державних службовців, особливо в посадових осіб керівного складу. Потрібно постійно порівнювати власні вчинки і дії з відповідними принципами публічного управління, а у світлі їх вимог приймати і виконувати управлінські рішення.
Критерієм ефективності застосування принципів публічного управління є перш за все досягнення системності публічного управління, а за її посередництвом - гармонічності і комплексності суспільного життя в цілому і її окремих сфер та галузей. Проблема принципів публічного управління ще раз підтверджує одну и" ту саму думку: все зосереджено в руках людей, залежить від розуму і, головне, його організаційному застосуванні в кожній справі.
Серед загальносистемних принципів є принцип публічності державного управління. Він відтворює демократичну, правову державність і забезпечує зв'язок публічного управління із суспільством і громадянами. Цей принцип нагадує принцип гласності і врахування суспільної думки. Але він ширше останнього за обсягом відтворених явищ, адже включає в себе:
1) доступність публічного управління для громадян, що пов'язано з їх правом вибору складу відповідних органів і участі в їх діяльності;
2) відкритість функціонування органів публічної влади і місцевого самоврядування;
3) суспільний контроль, зокрема через СМІ, за основними публічними управлінськими процесами;
4) судовий контроль за дотриманням у процесах публічного управління конституційно закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян.
Не можна не звернути увагу на той факт, що держава за допомогою правових норм і використання "легітимного насилля" встановлює і підтримує в країні необхідний порядок, але й сама підпорядковується суспільству, служить йому і обирається ним. Інакше кажучи, в будь-якому суспільстві між ним і державою існує взаємозв'язок, якість і рівень якого визначається ефективністю політики у сфері управління.
Теорія публічного вибору суттєво вплинула на характер і зміст діяльності державного сектору. Як відмічає один з представників цієї теорії У.Бомол: "Нас мало турбує, чим займається уряд. Основна проблема, якій ми приділяємо увагу, є аналіз обставин, в яких діяльність уряду може принести вигоду тим, ким він управляє".
В економіці, як і в інших суспільних сферах, існують свого роду межі, в яких можуть існувати державні і ринкові механізми, що ефективно працюють з точки зору цілевих функцій. Йдеться, зокрема, про приватні і державні освіту, охорону здоров'я, послуги зв'язку, транспорту тощо. Сюди можна віднести і соціальні програми приватних корпорацій, які співіснують із державними програмами, значною мірою доповнюючи їх.
Бізнес у цілому і корпорації зокрема діють у певному соціальному і політико-культурному середовищі, через що не можуть ігнорувати інтереси суспільства, з якими вони повинні співвіднести свої інтереси. Взаємодія держави і бізнесу в соціальній сфері перш за все охоплює:
1) формування, функціонування і розвиток системи соціального партнерства, враховуючи національні й історичні особливості розвитку даної країни;
2) побудову раціональної інфраструктури, яка забезпечує загальні умови ефективної підприємницької діяльності.
Сам вираз "змішана, чи соціально орієнтована ринкова економіка " передбачає наявність діалогу і консенсусу суспільних сил, особливо держави і підприємництва, не лише в економічній, а й у соціальній сфері. Це насамперед стосується напрацювання концепції і механізму реалізації соціальних функцій держави, які пов'язані з перерозподілом прибутків і багатств, корекцією розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту для забезпечення суспільства товарами і послугами. Що стосується бізнесу, то оскільки стабільність суспільства є необхідною умовою ефективного функціонування бізнесу, він просто змушений розробляти і здійснювати заходи, здатні забезпечити таку стабільність. Розвиток і покращення соціального середовища відповідають довгостроковим інтересам бізнесу і корпорацій.
Суспільство має право чекати від бізнесу того чи іншого рівня соціальної відповідальності в питаннях охорони природного середовища, забезпечення безпеки транспорту, матеріальне забезпечення бідних тощо. Однак технічні, фінансові та й інші можливості бізнесу в цьому плані не безмежні.
Не випадково, починаючи з кінця XIX ст. і протягом усього XX ст. поряд з ідеями соціального ринкового господарства і держави благоденства сформувались також ідеї соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством у цілому і найманими працівниками зокрема. Всі ці ідеї в сукупності сприяли формуванню і утвердженню теорії і практики, які отримали назву соціальний контракт, яка передбачає тісне співробітництво суспільства, держави і бізнесу у вирішенні багатьох суспільних проблем, реалізація багатьох з яких неможлива без такого партнерства.
Соціальні програми стають невід'ємною частиною правової держави. На цій основі відбувається розширення функцій держави, у багатьох випадках доповнюючи, а в низці випадків заміняючи функції інституцій громадянського суспільства. В умовах правової держави і ринкової економіки на перший план виходить соціальна захищеність людини в суспільстві, що передбачає гарантію її прав на певний рівень життєвих благ, вона захищає її від життєвих незгод та негараздів.