Поняття виборчої системи та виборчого права: Види виборчих систем
Виборче право - закріплене Конституцією України (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право.
Термін «виборча система» в науці конституційного права також використовується у двох значеннях - широкому і вузькому.
У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.
Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб.
За порядком голосування і підрахунком голосів розрізняють такі види виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна і змішана (мажоритарно-пропорційна або пропорційно-мажоритарна).
Мажоритарна виборча система – це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. За цією системою відбуваються парламентські вибори у 76 країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій.
Існують мажоритарні системи абсолютної та відносної більшості. За першою перемогу на виборах здобуває кандидат, який набрав 50% голосів плюс один голос. Під час виборів за мажоритарною системою відносної більшості членом парламенту стає депутат, який одержує більше голосів, ніж усі його суперники, навіть якщо це менше 50% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.
Пропорційна виборча система – це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 49 країнах світу, в тому числі у 25 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Росія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті.
63.1.1 Поняття і основні ознаки правових норм
Правові норми - одна з найбільш молодих структур в системі соціальних норм, яка стала можливою тільки з розвитком інституту держави, так як, згідно з одним із визначень, правовими нормами є «загальнообов'язкові правила поведінки, які є мірою свободи і відповідальності формально рівних суб'єктів суспільних відносин, що встановлюються державою, документально оформлені і забезпечені різними формами державного впливу і примусу ». [1]
Тут необхідно зазначити, що такі форми не обов'язково повинні обмежуватися силовим примусом. Однак на зорі цивілізації, в період первісного становлення предгосударственние утворень, норм права в сучасному їх значенні ще не існувало, так як їх місце займало (хоча і поступово розвиваючись) звичаєве право. Прикладами цього є багато стародавніх правові пам'ятки.
Алина незню ответ на этот вопрос полностью,посмотри вопрос и найди в нете если что
64.Поняття правового статусу судді
При зайнятті посади професійного судді людина наділяється специфічною роллю — можливістю розглядати всі правові спори, конфлікти, які виникають у суспільстві, державі в цілому. З моменту призначення чи обрання на посаду і протягом усього строку перебування в цьому статусі усі соціальні ролі, що виконуються суддею, можна розділити на службові та неслужбові.
Службові ролі пов'язані з виконанням суддею в державі функцій судової влади. А отже статус носія судових повноважень цілком залежить від місця суду, судової влади в державі, принципів функціонування суспільства. Саме тому статус судді в державі, суспільстві в цілому традиційно розглядається в сучасному світі як найточніший показник розвиненості правових засад, основним критерієм усвідомлення та сприйняття конкретним соціумом цінностей правової держави, громадянського суспільства.
65. 65.Принципи громадянства України — це вихідні засади, керівні ідеї, що знайшли своє закріплення в законодавстві та у відносинах між державою та особою.
До спеціальних принципів громадянства України належать такі:
- єдиного громадянства (закріплений у ст. 4 Конституції України та ст. 1 Закону України "Про громадянство України" і суть його полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави; він спрямований на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України та їх однакового правового зв´язку з державою; ліквідує підґрунтя політичних і юридичних колізій, що є у тих країнах, конституції яких визнають інститут подвійного громадянства (біпатризму);
- рівності (закріплений у ст. 24 Конституції України та ст. 2 Загальної Декларації прав людини й полягає в тому, що всі громадяни України, незалежно від підстав форм та часу набуття громадянства, є рівними перед законом і мають рівні конституційні права, свободи й обов´язки);
- гуманізму (означає, що ніхто з громадян не може бути позбавлений громадянства чи права змінити громадянство, бути вигнаним за межі України або виданий іншій державі);
- невід´ємність громадянства України (проявляється в збереженні за громадянами України українського громадянства, в пріоритетності громадянства України, в забороні позбавлення громадянина України громадянства, в неприпустимості вислання громадянина України за межі України);
- збереження громадянства (випливає з положення про пріоритетність громадянства України: одруження громадянина чи громадянки України з особою, що перебуває в іноземному громадянстві, або з особою без громадянства, а також розірвання такого шлюбу не змінюють їхнього громадянства; проживання чи тимчасове перебування громадянина України за межами держави не припиняє його громадянства України; за дітьми, усиновленими іноземцями, зберігається громадянство України та ін.);
- недопустимості автоматичної втрати громадянства України (громадянство України втрачається тільки після настання юридичного факту - видання Указу Президента України, за наявності підстав, визначених в Законі України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р.);
- єдності громадянства членів сім´ї (реалізується, передусім, при визначенні громадянства дітей віком до 16 років у разі зміни громадянства їхніх батьків, але українське законодавство не забороняє членам сімї мати різне громадянство);
- запобігання виникненню випадків безгромадянства та ін.
66. 66. Для адміністративної відповідальності як самостійного виду правової відповідальності характерні такі властивості:
— адміністративна відповідальність є менш суворою, ніж кримінальна, адже не тягне судимості особи, до якої вона застосовується. Юридичною підставою для настання адміністративної відповідальності є окремий вид правопорушень — адміністративні проступки;
— засобами реалізації адміністративної відповідальності є самостійні юридично-репресивні (примусові) заходи — адміністративні стягнення, а щодо неповнолітніх правопорушників, у випадках, передбачених КпАП України, — заходи впливу;
— адміністративна відповідальність — це своєрідні правовідносини між органами (посадовими особами), що її застосовують, та правопорушниками, причому в таких правовідносинах відсутні елементи службового підпорядкування;
— певними правами щодо встановлення та застосування адміністративної відповідальності наділене значне коло державних органів (посадових осіб);
— це один із важливих адміністративно-правових інститутів, нормами якого значною мірою охороняється велика кількість суспільних відносин, урегульованих як адміністративно-правовими нормами, так і нормами інших галузей права;
— суб´єктами адміністративної відповідальності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (наприклад, при порушенні правил пожежної безпеки, законодавства про об´єднання громадян тощо) [4, 20-21]. Відповідно, є всі підстави для того, щоб цей вид адміністративного примусу вважати заходом, який, поряд з іншими (загальне регулювання, запобіжні та припинювальні адміністративно-примусові заходи), надає можливість здійснення державного нагляду за підприємницькою та іншою діяльністю не лише індивідуальних, а й колективних суб´єктів адміністративного права];
— для застосування заходів адміністративної відповідальності чинне законодавство встановлює особливий процесуальний режим — адміністративне провадження у справах про адміністративні правопорушення або адміністративне судочинство;
— адміністративне провадження на відміну від кримінального і цивільного проваджень значно спрощене, що дає можливість оперативно, без значних матеріальних витрат захистити права, свободи та законні інтереси громадян, організацій і держави, а також притянути правопорушника до відповідальності;
— адміністративну відповідальність можна розглядати як сукупність матеріальних і процесуальних правовідносин. Кодифікованими актами, що регулюють суспільні відносини щодо застосування адміністративної відповідальності, є Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кодекс адміністративного судочинства України;
— адміністративну відповідальність відрізняє також порядок її встановлення. Згідно зі ст. 92 Конституції України встановлення адміністративної відповідальності належить до компетенції Верховної Ради України і регулюється виключно законами України;
— адміністративна відповідальність настає з досягненням особою 16 років.
67. 67. Правоохоро́нні о́ргани — державні органи, що на підставі Конституції і законів України здійснюють правоохоронну (правозастосовну та правозахисну) діяльність.
Діяльність правоохоронних органів спрямована на забезпечення законності і правопорядку, захист прав та інтересів громадян, соціальних груп, суспільства і держави, попередження, припинення правопорушень, застосування державного примусу або заходів громадського впливу до осіб, які порушили закон та правопорядок.
Законодавство України не містить чіткого переліку державних органів, які є правоохоронними. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»[4] дає неповний перелік органів, які для цілей цього Закону вважаються правоохоронними.
· суд · органи прокуратури · органи внутрішніх справ · органи служби безпеки · Військова служба правопорядку у Збройних Силах України · Служба зовнішньої розвідки України · митні органи · органи охорони державного кордону · органи Державної податкової служби (у тому числі підрозділи податкової міліції органів Державної податкової служби) · органи і установи виконання покарань · слідчі ізолятори · органи Державної фінансової інспекції | · органи державної лісової охорони; · Антимонопольний комітет України; · Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; · Управління державної охорони України; · Державна санітарно-епідеміологічна служба; · Державна екологічна інспекція; · Державна інспекція ядерного регулювання України; · органи захисту прав споживачів; · Державна архітектурно-будівельна інспекція України; · адвокатура; · нотаріат. · органи рибоохорони |
Цей перелік не є вичерпним, він змінюється в залежності від утворення, ліквідації, реорганізації тих чи інших органів. Правильним є підхід до віднесення того чи іншого органу до складу правоохоронних за ознаками, що полягають у безпосередньому здійсненні правоохоронної діяльності. При чому, тут можна виділити:
· органи, головним і основним призначенням яких є правоохоронна діяльність (наприклад, МВС);
· органи, які поряд з іншими видами діяльності, провадять правоохоронну (наприклад, Держсанепідслужба);
органи, окремі підрозділи яких створені виключно у правоохоронних цілях (наприклад, підрозділи по боротьбі з контрабандою у складі митниць
68.68.Характеристика Юридичної особи
Юридична особа-це організація,яка створена і зареєстрована у встановленому законом порядку,наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю.
Ознаки юридичної особи:
1) Організаційна єдність
Організаційна єдність полягає у визначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції органів, порядку їх функціонування тощо.
2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;
Лише з моменту державної реєстрації організація набуває статусу юридичної особи і може бути суб’єктом цивільних та інших відносин
3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність
Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов’язки,як і фізична особа,крім тих,які можуть належати лише людині(право на привтане життя тощо)
4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.
Наявність можливості виступати позивачем і відповідачем у судді надає право захищати свої права та відповідати за взяті на себе зобов’язання;
5) Участь у цивільному обігу від власного імені.
Юридична особа повинна мати своє найменування яке має містити інформацію про характер її діяльності.
69=53
70.=61
71.=62
72.72. Респу́бліка (від лат. res publica — громадська справа) — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноважень, існує поділ влади назаконодавчу, виконавчу, судову.
Республіка відмінна від монархії — форми державного правління, при якій верховна державна влада належить одній особі — монарху, передається у спадок.
Республіці властиві такі риси:
· Існування одноосібного і колегіального глави держави — президента і парламенту.
· Парламент представляє законодавчу владу.
· Завдання президента — очолювати виконавчу владу, але це характерно не для всіх типів республік.
· Виборність на певний термін голови держави і інших верховних органів державної влади. Так, президент і парламент повинні обиратися народом на певний термін.
· Юридична відповідальність голів держави. Наприклад, згідно із більшістю конституцій, у парламенту є право звільнення від посади президента за тяжкі злочини проти держави (імпічмент).
· У випадках, передбачених конституцією, право представляти і виступати від імені держави має президент.
Існують три основних різновиди республіканської форми правління:
· президентська республіка;
· парламентська республіка;
· республіка змішаного типу.
73.=51
74. 74. Адміністративне стягнення – це міра відповідальності, яка і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Види адміністративних стягнень
1) попередження;
2) штраф (є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених КпАП та іншими законами України)
3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
4) конфіскація:
· предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
· грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;
5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові: права керування транспортними засобами, права полювання);
6) виправні роботи;
7) адміністративний арешт.
75. 75. Спадковий договір — це цивільно-правова угода на випадок смерті, яка дійсна за наявності виконання умов, що передбачені цією угодою, і які не суперечать чинному законодавству.
Характеристика договору:
-двосторонній. Цей правочин являє собою погоджену дію двох сторін;
-консенсуальний, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами за дотримання форми правочину, встановленої законодавством;
-відплатний, тому що у набувача виникає обов'язок виконати певні дії замість отриманого майна. Спадковий договір передбачає, що відчужувач має право вимагати від набувача певного майнового надання.
На спадковий договір, як і на будь-який інший правочин, поширюються загальні вимоги щодо їх дійсності, додержання яких є необхідною умовою його чинності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити нормам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, а також правам і інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсним визнається договір, якщо порушена хоча б одна з умов дійсності правочину (ст. 203 ЦК): правомірність і неаморальність угоди, дієздатність учасників угоди, сподівання волі і волевиявлення, відсутність вад у виникненні волі, дотримання форми угоди. Договір визнається недійсним, якщо його спрямовано на обмеження правоздатності та дієздатності.
76. 76. Юридична відповідальність — це юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які належали йому до факту правопорушення.
Ознаки юридичної відповідальності:
• це один з видів державного примусу у формах каральних і правовідновлювальних заходів;
• це негативна реакція держави на правопорушення та суб'єкта, винного в його вчиненні;
• виникає тільки за наявності правопорушення;
• здійснюється лише за умови встановлення складу правопорушення;
• має зовнішній характер;
• здійснюється компетентним органом відповідно до закону та при дотриманні певного процедурно-процесуального порядку та форм;
• виражається в обов'язку особи (правопорушника) зазнати певних втрат особистого" організаційного чи матеріального характеру.
Залежно від видів правопорушень розрізняють і види юридичної відповідальності:
• кримінальна відповідальність
• адміністративна відповідальність
• цивільно-правова відповідальність
• дисциплінарна відповідальність
• матеріальна відповідальність
• конституційна відповідальність
77.№77
Громадянство України набувається:
1) за народженням;
2) за територіальним походженням;
3) внаслідок прийняття до громадянства;
4) внаслідок поновлення у громадянстві;
5) внаслідок усиновлення;
6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) внаслідок встановлення батьківства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Закон «Про громадянство» визначає особливості набуття громадянства України за народженням:
— особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України;
— особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України;
— особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України;
— особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України;
— особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянства того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України;
— особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України;
— новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України;
— особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Закон «Про громадянство» встановлює також порядок набуття громадянства України за територіальним походженням. Особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України.
Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.