Змістовий модуль 2. політика: визначення й форми

Основні підходи до визначення політики

Термін «політика» ми використовуємо доволі часто у побутовому спілкуванні. Однак якщо запропонувати різним людям надати визначення цього терміну, ми отримаємо різноманітні розуміння цього слова. Політикою часто називають цілеспрямовану діяльність керівника держави, партії, фірми або навіть стосунки між дружиною та чоловіком. Під політикою розуміють також мистецтво можливого, а нерідко називають її й брудною справою.

Від побутових визначень наукові відрізняються логічною аргументацією, узагальненістю й систематизацією, але це не виключає суперечливості думок приводу цієї дефініції в науковому просторі так само, як і у побутовому.

Що ж таке «політика»? Цей термін веде свою історію від трактату Аристотеля «Політика» про державу, правління й уряд. Він був утворений від давньогрецького слова «поліс», яке розумілося як місто, держава, суспільний устрій. Саме тому відтоді й майже до кінця ХІХ в. політика розглядалася як вчення про державу, про владу державного рівня.

Однак поступово, з ускладненням державного устрою та процесу управління суспільством, появою різнорідних видів політичної діяльності, проявів політичної поведінки тощо термін політика набував все нового змісту і на сьогодні належить до кола складних термінів, що мають різні визначення залежно від наукового підходу.

Одним з можливих шляхів розуміння змісту поняття є використання етимологічного підходу – тобто з’ясування походження і початкового змісту спільнокореневих слів - polis - місто-держава, politeia - конституція, politike - мистецтво управляти, politicas - політичний діяч, polites – громадянин. Виходячи із цих термінів та їх розуміння, політика може розглядатися:

1. як державне, регіональне й місцеве управління;

2. як партійна діяльність у процесі розподілу політичної влади;

3. як діяльність груп тиску, спрямована на відстоювання інтересів соціальних груп на державному рівні;

4. як масова участь у політичних процесах: виборах, референдумах, мітингах, маніфестаціях тощо.

Російські дослідники В.П.Пугачов та О.І.Соловйов, систематизувавши визначення політики, запропонували розглядати їх з точки зору трьох наукових підходів:

1. Соціологічного підходу, у межах якого політика характеризується через різні суспільні явища: економіку, право, мораль, культуру, релігію, суспільні стосунки тощо.

2. Субстанціального підходу, який орієнтований на розкриття матерії політики, її першооснови. Визначення політики надається через такі поняття, як «влада» й «інститути».

3. Системного підходу, у межах якого містяться науково-сконструйовані визначення, пов’язані з розумінням політики як цілісного соціального організму, як складної соціальної системи.

Розглянемо більш детальніше зміст визначень терміну «політика» у межах запропонованих наукових підходів.

Соціологічні визначення

Одним з най розповсюджених у колишньому Радянському союзі було економічне визначення політики, найбільш яскраво представлене у марксистській доктрині. У межах цього підходу політика постає як надбудова над економічним базисом. Економічні чинники мають безумовний пріоритет у розвитку суспільства, саме вони завдають тон та характер політики, формують її зміст. Політика як специфічна сфера громадського життя в цьому випадку втрачає свою автономність, визначається об'єктивними економічними законами.

З точки зору стратифікаційних визначень політика розглядається як суперництво класів та націй (марксизм) або певних зацікавлених суспільних груп за реалізацію власних інтересів за допомогою влади. Марксистське тлумачення політики як боротьби між класами на сьогодні вважається таким, що втратило свою актуальність. В силу ускладнення та розшарування сучасного суспільства політичними акторами стають різноманітні соціальні групи, які знаходяться поза межами основних класів і не належать до цієї категорії. Однак повністю заперечувати класовий характер політики теж видається недоречним.

Теорія зацікавлених груп широко представлена в сучасних концепціях плюралістичної демократії, де політика розглядається як суперництво різних соціальних груп у політичній сфері, яке сприяє суспільно-політичному розвиткові, з одного боку, та забезпечує рівновагу у суспільстві, з іншого.

У правових визначеннях політика й держава розглядаються як спеціалізована діяльність по охороні властивих кожній людині від народження фундаментальних прав: на життя, свободу, безпеку, власність.

У межах етичних визначень політика розглядається як діяльність, спрямована на досягнення всезагального блага. Визначення такого плану характеризуються наявністю певного морального та гуманістичного ідеалу, який має бути орієнтиром для суб’єктів політики. Однак досить часто цей гуманістичний ідеал відчутно дисонує з реаліями сучасної політики.

Субстанціальні визначення

Як вже зазначалося вище, прибічники даного підходу намагаються надати визначення владі через розуміння її першооснови, її субстанції. Більшість з них цією першоосновою вважають владу, трактуючи політику як діяльність, спрямовану на здобуття, утримання й використання влади. Розвиток цього напряму дозволив дослідникам сконцентрувати увагу на техніці, технологіях, засобах боротьби за владу та мистецтві її використання.

Владні визначення політики доповнюються вивченням інституційних аспектів влади. Через призму останніх політика розглядається через діяльність основних політичних інститутів, у яких втілюється та реалізується політична влада. Особлива увага при цьому надається найважливішому інститутові – державі.

Досить цікавою групою визначень політики через її першооснову є антропологічні визначення. В даному випадку дослідники намагаються розглянути сутність політики, звертаючись до природи людини. Своїми коріннями такий підхід сягає праць давньогрецького мислителя Аристотеля, який стверджував, що людина є істотою політичною через те, що вона істотою колективною. Вона не живе поза межами колективу, держави, і тому має організовувати своє державне життя. На сьогодні цей підхід доповнений різноманітними концепціями та теоріями, однак базовими залишаються розуміння колективної природи людства і політики як органічної властивості людини; урахування потягу до індивідуальної свободи; розгляд складних суспільних стосунків, що виникають та закріплюються у процесі суспільного розподілу праці.

Антропологічні визначення суттєво доповнюються конфліктно-консенсусними трактовками влади, з точки зору яких влада розглядається або як конфлікт, боротьба за владу та можливість її використання, або як діяльність, спрямована на досягнення у суспільстві згоди.

Системні визначення політики

У межах цього підходу сформувалися та існують діяльнісні, телеологічні та системні визначення політики.

Розгляд політики як процесу, що вписаний у просторово-часові координати, дозволив дослідникам визначити політику як діяльність щодо підготовки, прийняттю та практичній реалізації політичних рішень, обов’язкових для всього суспільства. Ця діяльність має системний та систематичний характер, а також має певні стадії – від визначення мети та завдань, через організацію мас та мобілізацію ресурсів для реалізації мети, регулювання та контроль за політичною діяльністю до кінцевого результату – досягнення мети та постановки нової.

Діяльнісний підхід доповнюється телеологічним, з точки зору якого політика також розглядається як діяльність, однак увага концентрується на її цільовому характері. Тобто, політика розглядається як ефективна колективна діяльність, спрямована на досягнення загальної мети.

Телеологічний та діяльнісний підходи широко застосовуються при системному аналізі суспільства і політики. З системної точки зору політика – це відносно самостійна система, складний соціальний організм, цілісність, обмежена від навколишнього середовища (інших областей суспільства), перебуваючи при цьому з цим середовищем в безперервній взаємодії.

Підсумовуючи викладене вище, можна стверджувати, що політика має багато визначень в силу своєї складності, широкого змісту, наявності різних форм та виконання різноманітних функцій.

Узагальнюючи різні підходи, політику можна визначити як вид ризикової (негарантованої) колективної діяльності у сфері владних відносин, учасники якої діють цілеспрямовано, намагаючись змінити свій статус в суспільстві та перерозподілити сфери впливу в контексті історичних можливостей.

Політика як система

Системний підхід в науці базується на розумінні системи як реального або уявного об’єкту, цілісні властивості якого можуть бути представлені як результат взаємодії його частин. Тобто, концентруючи увагу на взаємозв’язках між цілим та його частинами, системні аналітики досліджують, яким чином окремі складові системи впливають один на одного та на всю систему в цілому. Аналіз об’єкту як системи передбачає членування його на окремі елементи, які є не випадковими, а пов’язані внутрішньою логікою в залежності від дослідницьких завдань.

Одним з найбільш розповсюджених варіантів такого дроблення політики є виділення в ній форми, змісту та процесу.

Форма політики – це організаційна структура політики, інститути, норми та закони, які дозволяють регулювати політичну поведінку людей і надають політиці стабільності. Однак це не означає, що форма політики залишається незмінною. У процесі свого розвитку політичні форми можуть оновлюватися, модифікуватися або навіть кардинально змінюватися. Однак при цьому спостерігається і певна тяглість політичних форм, завдяки чому ми можемо говорити про наявність політичних традицій.

Зміст політики – це мета та цінності політики, мотиви та механізми прийняття політичних рішень. Із розвитком суспільства, ускладненням структури соціальних інтересів, появою більшого числа політичних акторів, що є носіями різних цінностей та цілей, зміст політики ускладнюється.

Процес політики – це політична діяльність, взаємодія між різними соціальними групами; співіснування та протистояння різних ідеологій, правових та конфесійних норм, культур та субкультур, організацій та індивідів тощо.

Зазначені вище елементи політики – її форма, зміст та процес – не вичерпують її внутрішньої будови. У якості самостійних елементів політики можна виділити також: політичні інтереси, політична свідомість, політичні дії, політичні відносини, політичні інститути, громадянське життя суспільства. Їх взаємодію можна уявити у вигляді наступної системи:

Політичні інтереси

відбиваються відтворюються