Тема 1.1. Політологія як наука та учбова дисципліна

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ……….4

Тема 1.1. Політологія як наука та учбова дисципліна………………………........4

Тема 1.2. Соціально- політична думка в історії світової цивілізації……………14

Тема 1.3. Розвиток української соціально-політичної думки…………………..19

Тема 1.4. Соціально-політичні доктрини сучасності………………………........44

Тема 1.5. Влада у суспільстві……………………………………………………...53

РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ СУЧАСНИХ СУСПІЛЬСТВ……………..59

Тема 2.1. Політична система суспільства: структура та функції………………..59

Тема 2.2. Держава в політичній системі суспільства………………………........67

Тема 2.3. Політичні партії та сучасні партійні системи………………………...86

Тема 2.4. Політична еліта ………………………………………………………….95

Тема 2.5. Політичне лідерство……………………………………………………103Тема 2.6. Концепція прав та свобод людини: історія та сучасність………….....112

ПИТАННЯ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ……………………………………..118

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ…………………………………………………...120

ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ………………………………………………………...…122

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………….125

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

Тема 1.1. Політологія як наука та учбова дисципліна

1. Передумови виникнення політології як науки.

2. Предмет, об’єкт та методи політології.

3. Поняття та категорії політології.

4. Структура та функції політології.

Ключові поняття:політичні факти, політичні явища, політичний процес, предмет політології, об’єкт політології.

Однією з найважливіших сфер життя суспільства є політична. В ній концентруються і реалізуються інтереси соціальних спільностей, пов’язані з регулюванням відносин між ними, а також із завоюванням, утриманням і використанням політичної влади. Зростання значення політичного життя суспільства, підвищення ролі політичних інститутів вимагають комплексного, інтегрального їх вивчення. Це завдання реалізується політологією, яка досліджує реальні політичні процеси, взаємозв’язок теорії і політичної практики, діяльність політичних суб’єктів.

Сучасна політологія почала розвиватися, головним чином, у 40-50 роки ХХ ст. Розвиток відбувався переважно в русі американських та західноєвропейських шкіл. Певну роль у поширенні політологи відіграла ООН через свою організацію ЮНЕСКО. В 1948 році в Парижі на міжнародному колоквіумі було вирішено вживати термін «політична наука» в однині, а її основним предметом вважати:

· політичну теорію;

· політичні інститути; партії, групи і громадську думку;

· міжнародні відносини.

Це внесло певну ясність у суперечки, які були і існують до теперішнього часу між представниками юридичних, історичних, філософських та інших суспільно-політичних наук, щодо кола проблем, які становлять предмет політології.

Політичне життя суспільства, політична діяльність, політичні системи, політична культура є об’єктом вивчення цілого ряду наук:

• політична філософія вивчає цінності та світоглядні аспекти владних відносин;

• політична соціологія розкриває взаємодію різних соціальних спільностей у політичній сфері, політичну практику суб’єктів політики, вплив громадянського суспільства на розподіл влади;

• політична історія вивчає зміни політичних інститутів і норм у процесі суспільного розвитку;

• теорія держави і права розглядає політику крізь призму юридичних норм;

• політична психологія розкриває суб’єктивну мотивацію політичної поведінки;

• політична географія вивчає вплив географічних і природних факторів на політичне життя тощо.

На відміну від цих наук політологія виконує роль загальної теорії політики, інтегрує висновки окремих наук, відіграє роль їх методологічної основи щодо дослідження політичних проблем, а саме:

· влада і владні відносини в суспільстві;

· закономірності і принципи формування, функціонування і розвитку певних політичних систем та їх елементів;

· механізми дії й форми вияву закономірностей у діяльності окремих людей, соціальних груп, класів, націй та держав;

· політична поведінка та пов'язані з нею проблеми цілей та засобів, лідерства;

· політична свідомість та політична культура;

· світовий політичний процес тощо.

Ці проблеми з незначними варіаціями розробляються нині політологами більшості країн світу. Таким чином, політологія - це наука про сутність, форми і закономірності розвитку політичного життя суспільства, про діяльність суб'єктів політики з приводу влади.

Політологія вивчає взаємодію політичних суб’єктів з приводу розподілу і здійснення влади. Здійснення політологією теоретичного аналізу політичної взаємодії доповнюється вивченням політичної практики, що визначає реальну практичну спрямованість її висновків.

Політологія – наука про сутність, форми та закономірності функціонування і розвитку політичних систем, політики, їх місця і ролі в житті суспільства; дисципліна, яка комплексно розглядає політичні проблеми суспільства. Політологія як дисципліна є часткою політичної науки, дає певний мінімум знань про політичні проблеми суспільства на наукових засадах.

Предметом політології є розкриття сутності політики як цілісного суспільного явища. Оскільки політика є специфічною формою теоретичної і практичної діяльності класів, націй, соціальних груп і індивідів, що спрямована на завоювання, утримання та використання політичної влади, природно, що найбільш важливим об’єктом уваги політології стає сама політична влада, визнання її сутності і структури; механізму розподілу і здійснення цієї влади в суспільстві.

За структурою політологія підрозділяється на:

Ø теоретичну (фундаментальні знання у вигляді наукової інформації);

Ø практичну (прикладні політичні знання і технології як сукупність способів, методик і дій, послідовна реалізація яких призводить до очікуваного результату);

Ø емпіричну.

Основні поняття та категорії політології невіддільні від законів соціально-політичного розвитку суспільства, відбивають його суттєві риси та грані.

Система наукових категорій політичного життя включає:

§ політичні факти,

§ політичні явища,

§ політичний процес та інші;

§ політична влада,

§ політичні відносини,

§ суб'єкти політики

§ демократія

§ суспільство,

§ держава – як інституціональне вираження влади, “інструмент” влади;

§ політична система,

§ партійна система;

§ політичні відносини

§ політичне життя;

§ політичний процес;

§ політичне явище;

§ політичні інститути тощо.

ІЗрозуміти методи політології відповідно до вимог суспільної практики можна тільки через конкретні об'єктивні політологічні дослідження, які здатні розкрити зміст і сутність, а також зростаючу роль цієї науки в житті суспільства. Задля узагальненої характеристики специфічних підходів до аналізу і пояснення політики нерідко використовується поняття парадигми –специфічної, логічної, мисленої моделі, що визначає способи сприйняття та інтерпретації дійсності.

Політологія, як наука має свої методологічні засади: сукупність як загальнонаукових методів, а також тих, що вироблено найважливішими філософськими течіями сучасності Жодна з філософських шкіл не може претендувати на місце єдиного, універсального методу для дослідження будь-яких суспільних явищ у тому числі й у політологічному аспекті.

Різноманітні методи, які використовує політична наука, дозволяють глибоко та всебічно пізнати її предмет. Вони складають прийоми, способи вивчення політики, які можна підрозділити на три основні групи.

Ø Перша група – загальні методи дослідження політики. Найважливішими серед них є:

· соціологічний підхід – з’ясовує залежність політики від суспільства, соціальної обумовленості політичних явищ, в тому числі вплив на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології і культури;розглядає політику як сферу цілеспрямованої взаємодії соціальних спільностей і груп, які прагнуть реалізувати свої інтереси, характер яких обумовлюється соціальними факторами;

· культурологічний підхід– орієнтує на виявлення залежності політичних процесів від політичної культури;

· нормативний або нормативно - ціннісний підхід – визначає значення політичних явищ для суспільства та особистості, дає їм оцінку з точки зору суспільного блага, справедливості, свободи, поваги до людської гідності та інших цінностей;

· структурно-функціональний метод вивчає структуру політичних процесів, наявні у кожній політичній структурі взаємозв'язки;

· функціональний підхід – вимагає вивчення залежності між політичними явищами, здійснює структурно-функціональний аналіз реального життя, такого, як воно є;

· біхевіористський підхід (від англ.“behavior”-поведінка)дослідження політичного життя, аналізу діяльності людей, соціальних, професійних груп та ін., дозволяє вивчити поведінку людини як у формальних (юридично оформлених) так і в неформальних групах, аналізує можливості зміни її мотивації. Незважаючи на свою обмеженість, безумовно, має цінність, перш за все тому, що:

§ орієнтує на використання кількісних методів вивчення політичних явищ, що забезпечує більшу точність і об’єктивність висновків;

§ передбачає аналіз політичної поведінки людей крізь призму їх психологічних установок.

· системний підхід – розглядає політику, як цілісний складно – організований, здатний до саморегулювання організм, що знаходиться у постійній і безперервній взаємодії з оточуючим середовищем через сприймання вимог громадян, їх підтримку або заперечення, шляхом прийняття політичних рішень і дій;вивчає характер обміну ресурсами та інформацією між політикою та іншими сферами і способи розподілу ресурсів інститутами влади;

· інституціональний підхід – орієнтує на вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність: держави, партій та ін. організацій та об’єднань, права урядових програм та інших регуляторів політичної діяльності;

· антропологічний підхід – вимагає вивчення обумовленості політики природою людини, її потребами (в їжі, житлі, одязі, безпеці, вільному існуванні і спілкуванні, духовному розвитку та ін.), а не суто соціальними факторами;

· психологічний підхід –на відміну від антропологічного має на увазі не людину взагалі як представника роду, а конкретного індивідуума, що природно потребує урахування його родових якостей, соціального оточення і особливостей індивідуального розвитку. Його специфічним розвитком виступає:

§ соціально-психологічний метод, який зорієнтовано на вивчення залежності політичної поведінки індивідів в залежності від їх включення до певних соціальних груп; та

§ психоаналітичний метод, який забезпечує аналіз індивідуальних якостей і рис характеру, підсвідомих психічних процесів, які впливають на політичну поведінку особистості і мас;

· діяльний підхід – створює динамічну картину політики, розглядає її як специфічний циклічний процес, починаючи від прийняття рішень до мобілізації ресурсів на їх здійснення, робить аналіз отриманих результатів і висуває нові цілі та задачі;

· критично-діалектичний метод – орієнтує на критичний аналіз політики, виявлення її внутрішніх протиріч, конфліктів як джерел політичних перемін;

· порівняльний підхід – полягає у співставленні однотипних політичних явищ з метою виявлення їх загальних рис і специфіки, находження найбільш ефективних форм і оптимальних шляхів вирішення політичних проблем;

· субстанціональний (онтологічний) підхід – вимагає виявлення і дослідження загальних засад, що формують специфічну якісну визначеність політики;

· інструментальний метод здійснює аналіз діяльності офіційних структур і формальних правил прийняття рішень.

Використання перелічених методів дозволяє надати різноманітні всебічні характеристики політичної реальності. Але арсенал пізнавальних засобів політології не вичерпується загальними методами вивчення політики. До нього належать такожметоди, які відносяться не до дослідження політичних об’єктів, а безпосередньо до процедури організації пізнавального процесу. Їх подекуди називають загально логічними методами, маючи на увазі, що вонизастосовуються не тільки при політологічних але й інших наукових дослідженнях.

Ø До другої групи методів належать :

· індукція та дедукція;

· аналіз і синтез;

· поєднання історичного і логічного аналізу;

· моделювання;

· уявний експеримент;

· математичні, кібернетичні, прогностичні та інші подібні методи.

Третю групу пізнавальних засобів політології, отримання первинної інформації о політичних фактах створюють методи емпіричних досліджень. Найбільш широке використання емпіричні методи знаходять в прикладній політології. Вони, як правило не відображають специфіку політології, і в основному взяті з конкретної соціології, кібернетики та деяких інших наук. До групи спеціальних методів політології відноситься:

· використання статистики, в першу чергу – електоральної;

· аналіз документів;

· порівняльний аналіз;

· моделювання;

· анкетне опитування;

· тестування та інші, які дозволяють зробити конкретний загальний погляд на політичне життя;

· лабораторні експерименти;

· ділові ігри (особливо плідні при прийняті політичних рішень).

Як і в любій іншій галузі суспільного знання, зміст політології найбільш повно виявляється в її функціях. До загалу найважливіших функцій політології слід віднести:

v теоретико-пізнавальну -

§ вивчення глибинних суттєвих рис політичного життя, його тенденцій і закономірностей розвитку,

§ розробка основних концептуальних парадигм, що пояснюють характер розвитку суспільства на його різних етапах;

v методологічна - розробка ефективних методів і способів пізнання і дослідження політичних процесів, політичної реальності взагалі (надійність обраного методики залежить від того, в якому ступені вона спирається, з одного боку, на загально філософські принципи, закони і категорії, а з іншого – на конкретні прийоми і процедури, яких було розроблено іншими науками в ході емпіричного аналізу різноманітних явищ суспільного і природного життя);

v прикладна, - застосування на практиці досягнень політології, а саме:

§ розробка критеріїв ефективності діяльності парламенту, органів державної влади, окремих посадових осіб тощо;

§ посилення прикладного значення політології, що знаходить своє втілення у конструктивно-практичній спрямованості на реальне політичне життя суспільства, чутке негайне реагування на потреби політичної практики;

§ підвищення значення професійного політологічного знання і мислення шляхом створення нової моделі співпраці між політологами-теоретиками і політиками-практиками, яка б була здатна запобігти усіляким формам адміністративного тиску);

v прогностична –

§ передбачення ближніх та віддалених перспектив розвитку суспільства,

§ наслідків прийняття тих чи інших політичних рішень;

§ вчасне здійснення наукових експертиз найбільш значущих політичних рішень з точки зору реальності очікуваного від них ефекту;

§ моделювання політичних процесів і відносин як на національному, так і в глобальному масштабі (діяльність Римського клубу а також інших як урядових, так і неурядових установ свідчить о великих можливостях цієї практики);

v світоглядна та виховна – вплив на формування:

§ політичної і духовної культури,

§ свідомості, інтелекту та поведінки,

§ громадянських якостей особистості ;

§ допомагає ліпше зрозуміти та пізнати сутність програм та практичних дій тих чи інших політичних партій, лідерів, рухів;

§ стає необхідним підґрунтям вільного визначення особистістю своєї позиції.

Теоретичні, методологічні, практичні та прогностичніфункції політології як найкраще відбивають її зв’язок з життям. Завдяки здійсненню саме перелічених функцій політологія виступає як наука діюча, а не суто споглядальна.

Завдання на СРС:

1. Назвіть основні функції науки про політику.

2. Визначте місце політології в системі суспільних наук та її зв’язок із дисциплінами, які Ви вивчаєте.

3. Чи згодні Ви з тезою про те, що “політична наука це те, чим займаються політологи”?

4. Які Вам відомі основні сфери застосування прикладної політології?

5. Що Ви розумієте під політичною просвітою населення? Назвіть найважливіші складові й завдання цього процесу.