О терзании калеными клещами

CXCIV. Если же будет решено, что осужденный перед смертной казнью должен быть подвергнут терзанию калеными клещами, то в приговоре должны стоять нижеследующие слова, гласящие так: «И должен быть публично привезен на телеге к месту казни, и перед окончательной смертной казнью N. должен терзать его тело калеными клещами и именно таким-то образом».

Оформление приговора о заключении

В тюрьму опасного человека

CXCV. На основании расследования истины и наличия достаточных доказательств злонамеренности и решимости на дальнейшую преступную деятельность, присуждено, что В., стоящий в данное время перед судом, должен содержаться в тюрьме, доколе он не представит достаточное надлежащее поручительство и залог, коими земля и люди будут (в отношении его) обеспечены.

О судебных издержках в уголовных судах

CCIV. Всякий обладатель судебно-уголовной власти должен установить изрядный и соразмерный порядок в отношении издержек и кормления такого суда, дабы никто не был этим чрезмерно отягощен, и дабы преступник легче вносил надлежащий штраф, и опасение непомерных расходов не препятствовало осуществлению права и справедливости.

Истец, в частности, не должен быть обязан выдавать более семи крейцеров на кормление обвиняемого и караульные деньги страже за день и за ночь. Где же было в обычае брать в таких случаях меньше, там так и должно остаться. Прочие судебные и иные издержки, произведенные на судебное заседание, на содержание шеффенов или судебных заседателей, судебного писца, стражу, тюремщиков, палача и его подручного, должны быть оплачены судом или властями того суда, а не за счет истца.

О том, что судьи не должны брать никакого особого вознаграждения за наказание преступника

CCV. До Нашего сведения дошло, что в иных местах судьи совершают злоупотребления, требуя и взимая с истца особую плату за каждого злодея, подвергнутого уголовному наказанию. Это полностью противоречит службе и достоинству судьи. Подобный судья, получающий свою оплату с каждой головы, может быть за это приравнен к палачу. Посему Мы повелеваем, чтобы все такие судьи не требовали и не брали впредь от истцов никакого вознаграждения.

Див.: Історія держави і права зарубіжних країн : хрестоматія : навч. посібник для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / за ред. В. Д. Гончаренка. [кол. упорядників: В. Д. Гончаренко, О. Д. Святоцький, М. М. Страхов, С. І. Пирогова] – К. : Видавничий дім Ін Юре, 2002. – С. 178-217 .

Опорний конспект

1. Державний лад Німеччини в Х – ХІІІ ст.

Німеччина як самостійна держава утворилася після розпаду Франкської імперії (843р.) на землях східніше Рейну. Її територія первісно включала Саксонію, Франконію, Швабію (Алеманію),Баварію і Лотарингію. Завершення формування самостійної німецької держави пов’язують з першими королями Саксонської династії – Генріхом І і Оттоном І. Cтановлення державності опиралося на церкву як єдиного носія державного начала. Єдиними органами державного управління були церковні інститути: монастирі, абатства, єпископства. Тільки вони були реально зацікавлені у створенні більш централізованої держави. Церковна адміністрація, по суті, перетворювалась у державну.

В 962р. Оттон І був коронований в Римі імператором. Утворилася Священна римська імперія, куди крім Німеччини, були включені Італія, частина південної Франції, території центральної і східної Європи. Пізніше до цієї назви добавили ще слова “… німецької нації “. “Священною“ ця імперія називалася тому, що її повинні були спільно очолювати папа і імператор; “римською“ тому, що її розглядали як спадкоємницю Західної Римської імперії; “німецькою“ тому, що ставилась мета об’єднання Німеччини й Італії при гегемонії Німеччини.

Після короткого періоду відносної єдності в Х – ХІІ ст. у Німеччині розпочався процес політичної роздробленості. Колишні лени (області) перетворилися у самостійні держави. До ХІІІ ст. територія Німеччини значно збільшилася. Важливе значення отримали новостворені герцогства. У 1356р. із Баварії виділилась Австрія. На початку ХІІ ст. почалось формування Пруссії. Після утворення самостійних князівств і юридичного оформлення олігархії найбільших князів курфюрстів (ХІІІ – XIVст.) Німеччина аж до ХІХ ст. не була єдиною державою і зберігала форму сеньйоральної монархії з окремими елементами станового представництва. Різні стадії розвитку середньовічної держави тут можуть бути виявлені лише в межах локальних територій, держав-князівств.

2. Станово-представницька монархія в Німеччині (XIV – XVI ст.)

Роздробленість Німеччини, падіння влади імператора і широкі права князів законодавчо закріпила “Золота булла“1356р.

По-перше, вона встановила порядок виборів імператора колегією курфюрстів (князів-виборців), до якої входили архієпископи Кельна, Майнца і Тріра, а також король чеський, пфальцграф Рейнський, герцог Саксонський і маркграф Бранденбургський. Активну участь як в обранні, так і зміщенні німецьких імператорів брав Папа Римський. По-друге, “Золота булла“ встановила, що колегія курфюрстів разом з імператором буде вирішувати найважливіші справи імперії, для чого щорічно буде скликатися з’їзд курфюрстів.

Вони визнавались рівними імператору і користувались однаковою з ним “священністю і недоторканістю“, мали право суду над імператором. По-третє, курфюрсти отримали майже повний суверенітет у своїх володіннях. Імператор визнавав політичну самостійність курфюрстів і зобов’язувався не втручатися в їх справи. Було узаконене право князів вести війни між собою, право добування дорогоцінних металів, право чеканки монети, право стягування мита, право вищої юрисдикції.

Таким чином, в Німеччині імперія зберігалась як символ, як назва, але не як реальна політична єдність. “Золота булла“ вважалася діючим правом до кінця існування Священної Римської імперії німецької нації (1806р.), ставши “основним законом німецького багатовладдя“.

В середині XIV ст. в Німеччині завершився процес формування станів, що створило умови для переходу до станово-представницької монархії. На з’їзд безпосередніх васалів імператора – рейхстаг почали запрошувати представників імперських міст. В ньому утворилися три колегії: колегія курфюрстів, колегія графів, князів, вільних панів і колегія міщан. Селянство не мало представництва у рейхстазі.

Рейхстаг затверджував укази імператора, введення податків було можливе тільки зі згоди рейхстагу. Однак виконання рішень рейхстагу здійснювалось засобами князівств, що входили до імперії. До того ж вирішальна роль в роботі рейхстагу належала курфюрстам, а роль інших колегій була незначною. В більшій мірі станово-представницька монархія в Німеччині була представлена земельними органами станового представництва – ландтагами. Вони брали участь у визначенні податків з населення, хоча в цілому їх роль в управлінні була дорадчою.

В цілому перехід до станово-представницької монархії не зупинив, а посилив роздробленість Німеччини

Ні рейхстаг, ні імператор, ні імперський суд, створений у 1495р., не забезпечували єдності імперії.

3. Князівський абсолютизм в Німеччині (XVII – XVIIIст.)

В XVII ст. в німецьких князівствах встановився абсолютизм. Від централізованих монархій Заходу він відрізнявся наступними особливостями. По-перше, як і станово-предтавницька монархія, абсолютизм склався не в рамках всієї імперії, яка залишалася децентралізованою, а в межах окремих княжих володінь. По-друге, князівський абсолютизм став виразом повного торжества феодальної реакції. Якщо в інших країнах Західної Європи абсолютизм завершив централізацію країни, то князівський абсолютизм в Німеччині привів не до об’єднання країни, а до посилення її роздробленості.

Князівський абсолютизм проявлявся в тому, що влада імператора над країною багато в чому була фіктивною. Імператор був зобов’язаний дотримуватися “Золотої булли“, не встановлювати спадкової передачі імператорської влади, не втручатися в управління князівствами. Реально імператор мав владу лише у своєму домені. В Німеччині майже не було ні єдиних законів (крім “Кароліни“), ні державних органів, здатних здійснювати державне управління. Рейхстаг втратив вплив. Зменшилась роль імперського суду.

Одночасно з падінням ролі імперської влади зростає абсолютна влада князів. У своїх діях князі практично не були обмежені ні правами імперських органів, ні правами органів станового представництва у князівствах. Ландтаги (земельні збори) або взагалі не скликалися, або їх рішення не мали жодного впливу. В кожному князівстві діяли свої закони, митні тарифи, грошові системи, одиниці мір і ваги. Найбільшими князівствами німецької імперії були Пруссія і Австрія.

Таким чином, хоча з формально-юридичної сторони Німеччину в період абсолютизму можна вважати єдиною державою, насправді вона представляла собою суміш держав,які володіли майже повним суверенітетом.

4. Основні джерела пава

З формальної точки зору в Німеччині з ХІІ – ХІІІ ст. не існувало “загальнонімецького права“, якщо не брати до уваги імператорське законодавство з окремих питань, а діяло право різних територіальних утворень, враховуючи міста. Важливу роль відігравали місцеві звичаї, їх систематизації (“Саксонське зерцало”, “Швабське зерцало”, “Франконське зерцало“).

“Саксонське зерцало” написане латиною рицарем і суддею Ейке фон Репкоф у 1225р., було особливо відоме в німецьких землях (на нього посилались до 1900р.). По суті, “Саксонське зерцало” – це судебник і більшість питань у ньому розглядалось з позиції судового захисту порушених прав.

У віршованому вступі до “Саксонського зерцала” говориться, що воно повинне відображати інститути діючого тоді саксонського права, “як образ жінки зерцало“ (пояснення назви збірника).

Перша книга збірника – це земське право, друга – ленне право. Земським правом в Німеччині називалося місцеве право окремої німецької держави (в даному випадку Саксонії). Васальні відносини регулювалися нормам ленного права (сеньйор - васал). За “Саксонським зерцалом” все населення поділяється на рицарський стан і податний стан (селянство). В ньому знаходять правову регламентацію різні види феодального землеволодіння: вільне володіння (аллод), рицарське володіння за службу (лен), а також різні види селянського землеволодіння.

В “Саксонському зерцалі” згадані різні види договорів: купівля-продаж, особистий і майновий найм, зберігання та інші. Вплив римського права майже не спостерігається. У спадковому праві відсутнє спадкування за заповітом. Воно появилося пізніше, в ході рецепції римського права.

Значна частина статей “Саксонського зерцала” присвячена злочинам і покаранням. Слід відзначити тенденцію до поступового відходу від розуміння злочинної дії як приватного правопорушення, нанесення “образи“ конкретній особі. Найтяжчі злочини трактуються тут як суспільно небезпечні дії, як “злодіяння“ і грубі порушення “миру“.

В 1532р. був прийнятий найавторитетніший звід кримінального і кримінально-процесуального права Німеччини – “Кароліна“. З її прийняттям пов’язується утвердження в Німеччині особливого виду кримінального розшукового (інквізиційного) процесу. “Кароліна“ була розроблена за дорученням імператора Карла V (звідси її назва). Цей кодекс був єдино діючим на всій території Німеччини до її об’єднання.

76 статей “Кароліни“ присвячені кримінальному праву і 103 статі – кримінальному процесу.

В розділі про кримінальне право досить безсистемно перелічуються злочини і покарання. Відсутні визначення поняття “злочину“. Із окремих злочинів згадуються злочини проти релігії і держави, проти особи, моралі, власності і т.д.

Покарання за “Кароліною“ відзначалися жорстокістю. Особливо часто в ній згадується смертна кара (з метою залякування).