Значення прийняття християнства

Християнство створило широку основу для об'єднання всіх народів російського суспільства. Християнство поступово почало витісняти язичницькі обряди і традиції і на цій основі відбулася гуманізація cуспільства .Значним культурним переворотом було запровадження єдиної писемності. Прийняття християнства сприяло становленню міської культури в переважно сільськогосподарської за родом життєдіяльності країні. Під впливом християн розвивалися храмобудівництво, книжкова справа, література, історія та філософія.

На основі християнізації відбувається становлення нового типу державності в Київській Русі, яка значною мірою набуває візантійську форму. Встановлюється тісний взаємозв'язок між світською і церковною владою, при верховенстві перших над другим. У першій половині 11століття починається оформлення церковної юрисдикції. У відання церкви передаються справи про шлюб, розлучення, сім'ї, деякі спадкові справи.

Значна роль відводиться церкви в міжнародних справах, пов'язаних з поглибленням відносин з християнськими державами та церквами.

У цілому завдяки прийняттю християнства Київська Русь була включена в європейський християнський світ, а значить і стала рівноправним елементом європейського цивілізаційного процесу. Однак прийняття християнства мало і негативні наслідки. Православ'я сприяло відокремленню Русі від західноєвропейської цивілізації. З падінням Візантії Російська держава і

Російська православна церква виявилися, по суті справи, в ізоляції від решти християнського світу. Саме цією обставиною може бути частково пояснений відмову Західної Європи прийти на допомогу Русі в її протиборстві з іновірцями (татаро-монголами, турками та іншимизавойовниками).

3. У ході східної кампанії вермахту Україна стала першочерговим об’єктом німецької колоніальної експансії. Ще до війни Берлін розробив план її нещадної експлуатації, який став складовою частиною генерального плану „Ост”. Згідно з ним передбачалось знищити та депортувати в Сибір 31 млн. населення Польщі та західної частини СРСР і пересилити сюди 10 млн. німців. Що стосується України то передбачалось депортувати до Сибіру 65% населення.

Адміністративно-територіальне розчленування України

Назва	Території*
Дистрикт «Галичина»	Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська області (без північних районів); підпорядковувався так званому Польському (Варшавському) генерал-губернаторству
Рейхскомісаріат «Україна»	Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська, Житомирська області, північні райони Тернопільської, північні райони Вінницької, східні райони Миколаївської, Київська, Полтавська, Дніпропетровська області, північні райони Криму та південні райони Білорусії. Центром рейхскомісаріату стало місто Рівне* Закарпаття з 1939 р. залишалося під владою Угорщини.

На окупованих українських землях упроваджувалися заходи для ліквідації будь яких ознак державності, насамперед територіальної єдності. Берлін розділив Україну на кілька окремих частин з відмінним окупаційним режимом. Львівська, Станіславська, Тернопільська і Дрогобицька області склали дистрикт „Галичина”, який було приєднано до Краківського генерального губернаторства, очолюваного Г.Франком. У перспективі Галичина повинна була стати територією рейху. У серпні 1941 р. було утворено рейхскомісаріат „Україна” у складі 12 областей (Волинь, Полісся, Правобережжя, а також Полтавська і Запорізька області). Його очолив призначений Гітлером лютий ворог українства Еріх Кох. Донбас і Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового командування. Українські землі Закарпаття фюрер подарував Угорщині. Там була утворена окрема адміністративна одиниця – „Підкарпатська територія”, якою керував угорський регент. На землях південної України між Дністром і Південним Бугом з центром в Одесі утворено „Трансністрію”, яку разом із Північними Буковиною і Бессарабією передано Румунії.

Окупаційна влада управляла захопленими територіями Сходу через спеціально створене міністерство А.Розенберга і численний адміністративний апарат з чіткою структурою. Будь яка політична діяльність українцям була суворо заборонена.

Причини поразок радянських військ у перші місяці війни:

· Радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним не вжило необхідних заходів для належної підготовки радянських військ до відсічі ворога; постійне зважання на тезу, що пакт про ненапад є гарантією мирних відносин з гітлерівською Німеччиною, дезорієнтувало армію і народ (заява ТАРС від 14 червня 1941 p., у якій версія про підготовку Німеччини до нападу на СРСР називалася провокаційною)

· Й. Сталін і Генеральний штаб припустився серйозних прорахунків у визначенні напрямку головного удару ворога. Радянське командування головним помилково вважало наступ на Україну, тоді як згідно з планом «Барбаросса» головний удар мала здійснити група армій «Центр»

· Значний військовий досвід німецького командування і бойових частин у веденні сучасних мобільних бойових дій із застосуванням значної кількості танків і літаків • Невдале розташування радянських військ для ведення оборонних боїв — вони розміщувалися трьома ешелонами один за одним (57, 52 і 62 дивізії), у результаті чого військові з'єднання вступали в бій по черзі, і це давало можливість розбити їх частинами

· Радянські війська не готувалися до оборонних боїв. Війну передбачалося вести «малою кров'ю і на території ворога». Склади боєприпасів та іншого воєнного майна розташовувалися занадто близько до кордонів і вже в перші дні опинились у руках ворога

· Оборонні споруди на новому кордоні на початку бойових дій не були збудовані. До того ж, вони були невдало розташовані (лінія Молотова). Оборонні споруди на старому кордоні були роззброєні

· Масові репресії в армії 1937—1938 pp. і в подальші роки призвели до винищення кращих кадрів Червоної армії (було знищено понад 37 тис. осіб командного складу всіх рівнів, був репресований весь командний склад КОВО). Нові командири не мали достатнього бойового і життєвого досвіду