Сатира на повинності і утискування селян у польщі

Сатира Христофора Опалінського (1610 – 1656) – познанського воє­води, написана в 1650 р. Наводимо уривки з цієї сатири, написаної білими віршами; сатира ця яскраво змальовує економічне і правове становище селян у Польщі в XVII ст. Неважко зрозуміти, що автора непокоїть страх перед повстанням селян у корінній Польщі. Автор переконує своїх братів по класу, щоб вони не доводили селян до краю. Численні селянські повстання в Польщі (як наприклад Костки Наперського) довели, що побоювання Опа­лінського були небезпідставні.

На мою думку, бог ні за що так не карає поляків, як за суворе утискування кріпаків. [Становище селян] гірше рабства. А хіба селянин не тільки твій близький і не людина? Серце тремтить, по тілу мурашки бігають, коли згадуєш про це рабство, яке [у нас] тяжче, ніж у язичників. Бійтесь бога, поляки, чи не збожево­ліли ви? Все майно, достаток, продукти, – все це ви маєте від своїх кріпаків, їх руки годують вас. Але ви так жорстоко з ними поводитесь. Верблюд, як розповідають, над силу не носить, і коли його нав’ючать так, що він відчує себе перевантаженим, він відразу лягає і не хоче встати... Мужичок повинен усе витри­мувати, що б йому пан не поклав на плечі, хоч здихай. Лають проповідники, лають сповідники, пеклом погрожують – нічого не допомагає, та й самі єпископи те саме чинять, якщо не гірше, з допомогою своїх економів і прелатів. Бідний шляхтич має виправ­дання, коли бачить, що більш знатні грішать. Насамперед, з яких повинностей складається панщина ? Де раніше працювало 20 се­лян або більше, там їх тепер [працює] 8 або 10, але ж 10 велять зробити те, що [раніше] робило 20. Де раніше виходило по од­ному чоловіку з дому, потім стало виходити по два, по три, по чотири. Де два дні або три працювали на тиждень, тепер часом [селяни] не мають жодного вільного [дня]...

Скажуть слуги, челядь: ось цей селянин багатий, у нього худоба, вівці і чимало іншого майна, здасться це для кухні; ячмінь у нього вродив, пшениця – і те добре для гостей на пиво. Про іншого скажуть: у нього занадто багато землі, і доброї, здасться для маєтку, взяти її у нього, – та й усіх інших позбав­ляють землі, а маєтки заставляють. Може мене хто-небудь спитати: «Ну що, все вже висловив ?» – Сто ротів і сто язиків і цього невистачило б, щоб описати утискування селян...

...Коли приходить весна, а дощ перестав у травні, обвину­вачують відьом. Здох віл, один, другий, або дещо з молодняка, обвинувачують відьом. [Пани] наказують узяти невинну бабу і катують її.

Розповім, – бо важко промовчати: коли я одного разу їхав повз село, я звелів винести собі з харчівні пива; винесли, питаю: «Хіба таке у вас пиво завжди буває?» Відповідають: «У сто раз гірше, а пити ми його мусимо, бо пан віддає господареві хар­чівні певну кількість бочок на тиждень, за які господар хар­чівні повинен йому віддати гроші незалежно від того, чи вип’ємо ми чи ні. Власник харчівні вимагає з нас, обчислює, скільки при­падає пива на кожного селянина; якщо не прийдеш до харчівні, тобі твою кількість пива принесуть додому. Пий, хоч воно по­гане; не хочеш – вилий свиням, але господареві харчівні запла­ти». Те саме вони роблять і з вівсом, і з борошном, і з сіллю, і з оселедцями, якими все більше й більше закидають селян... Де­руть з селянина шкуру в місті, в харчівні, в садибі і в церкві. А тим часом утиски тих давніх часів після вигнання хижої Рікси з сином Казіміром привели до того, що всі кріпаки повстали проти своїх власних панів¹. Вони змушені були тікати і пере­ховуватись у лісах і в різних таємних місцях, як єпископи, так і кастеляни і воєводи, а селяни їх розшукували, мстячи за свої кривди. Утиски ж викликали виступи Павлюків, Мух і Наливайок, бунтівників і теперішню криваву війну і привели до ве­ликої ганьби вітчизни... Бог покарав нас за селян, раніше пораз­кою і полоном гетьманів, а потім ганебною втечею і, нарешті, ганебним миром².

Закінчую тими словами, якими я почав, що бог карає Польщу найбільше за селян: та й каратиме, якщо ти, поляче, не схаменешся.

¹ Автор має на увазі повстання селян у Польщі в XI ст.

² Автор говорить про бої під Корсунем і Жовтими Водами (1648) і про Зборовський мир (1649).