Розкрийте характер соціально-економічних і політичних процесів в Україні у 50-х – першій половині 60-х рр. ХХ ст.

Період з 1953р по 1964р. увійшов в історію СРСР і України під назвою "хрущовської відлиги". Це був час, коли на чолі Компартії і всього радянського народу стояв Н.С. Хрущов, з ім'ям якого були пов'язані важливі зміни в суспільному житті та в економіці країни.

Незважаючи на те, що Хрущову не вдалося розкрити справжні причини сталінської диктатури, його сміливий вчинок стимулював процес демократизації суспільного життя в СРСР. Почали руйнуватися старі стереотипи у внутрішній і зовнішній політиці; зріс інтерес до проблем науково-технічної революції; розроблялися реформи в промисловості та сільському господарстві.

Однією з найважливіших реформ стала реформа управління народним господарством. Суть її полягала у відомій демократизації всієї системи управління, розширення господарських прав союзних республік, наближенні управління до виробництва, скороченні управлінського апарату. Здійснення реформи почалося в лютому 1957 р. з введення нової системи управління, яка повинна була об'єднати централізоване планове керівництво з підвищенням самостійності республік, країв і областей. В основу було покладено територіальний принцип управління через Ради народного господарства (раднаргоспи), що створювалися в окремих районах. На території Союзу було утворено 105 таких районів, а в України - 11. Під контроль раднаргоспів в УРСР було передано понад 10 тис. промислових підприємств, а в кінці 1957 р. їм були підпорядковані 97% заводів республіки. Нова система управління виробництвом мала позитивні наслідки: вона сприяла поліпшенню розподілу праці та її кооперації в рамках окремих економічних регіонів; прискорилося формування виробничої і соціальної інфраструктури; повніше використовувалися місцеві ресурси і т.д. У той же час, на думку А.Д. Бойко і деяких інших авторів, система раднаргоспів мала і ряд серйозних недоліків: вона не могла забезпечити єдність технічної політики, гальмувала впровадження нової техніки, фактично зберігала централізоване управління на регіональному рівні. Ситуацію не врятувало укрупнення раднаргоспів в 1962 р. і створення республіканських раднаргоспів та Вищої Ради народного господарства (ВРНГ) СРСР.

У досліджуваний період Україна залишалася однією з найбільш розвинених в промисловому відношенні республік Союзу. У 1957 р. за кількістю виробництва чавуну на душу населення вона випередила всі капіталістичні країни світу. По видобутку вугілля УРСР вийшла на друге місце у світі, а з виплавки сталі - на третє. У той же час, Україні помітно відставала від провідних капіталістичних держав за якісними показниками - витрат матеріальних і трудових ресурсів. До негативних тенденцій слід віднести диспропорциональное моделювання економіки УРСР з явним ухилом у розвиток важкої промисловості і зниження темпів зростання продуктивності праці.

У 1951-1958 рр.. промислова продукція щорічно збільшувалася на 12,3%, національний дохід - на 11,7%, в період семирічки (1959-1965) зростання склало, відповідно, 8,8% і 7%. У структурі суспільного виробництва в 1960 р. по зробленому національному доходу (у СРСР його визначали без урахування невиробничої сфери) частка промисловості становила 47,9%, сільського господарства - 29,1%, транспорту та зв'язку - 4,7%; будівництва - 8 , 2%; торгівлі - 11,1%. За період з 1951 по 1965 р. було побудовано 1960 великих підприємств. Оперативне впровадження досягнень НТП вступало в протиріччя з існуючою централізованою командно-адміністративною системою управління, яка через свою неповороткості об'єктивно стримувала зазначений процес.

Проблема, що стояла перед хрущовським керівництвом, полягала в тому, чи продовжувати спиратися в основному на важку промисловість або направити великі інвестиції в легку та харчову промисловість, від чого виграв би радянський споживач. Хрущов схилявся на користь першого варіанту, але, на відміну від Сталіна, він не міг повністю знехтувати споживачем, особливо після обіцянки, що до 1980 р. Радянський Союз за економічними показниками наздожене й випередить розвинуті капіталістичні країни.

У період семирічки (1959-1965) певна увага приділялася виробництву промислових та продовольчих товарів, предметів широкого споживання. У цей період було побудовано більше 300 нових і реконструйовано більше 400 підприємств легкої і харчової промисловості. Випуск продукції легкої промисловості зріс І 1,5 рази, продовольчих товарів - у 1,7 рази, товарів культурно-побутового призначення і господарського вжитку - вдвоє. Стали до ладу такі великі підприємства, як Донецька трикотажна й Червоноармійська панчішна фабрики, швейні фабрики в Кіровограді, Артемівську, Дрогобичі та Миколаєві, Луганська взуттєва фабрика та ін Побудований в ті роки Херсонський бавовняний комбінат став найбільшим текстильним підприємством республіки. Завершилося будівництво Житомирського і Рівненського льонокомбінат, що дало можливість уперше на базі місцевої сировини розгорнути в УРСР виробництво власних лляних тканин.

Помітний ріст спостерігався у чорній металургії. У 1965 р. видобуток залізної руди перевищила рівень 1950 р. в 4 рази, виплавка чавуну - в 3,5, сталі - в 1,4, виробництво прокату - в 3,7, сталевих труб - в 3,1 рази. Було побудовано і здано в експлуатацію в 1951-1965 гг.27 доменних, 38 мартенівських печей, 62 прокатних стани.

Важлива роль в індустріальному комплексі належала машинобудуванню та металообробці, середньорічні темпи зростання яких становили у 50-х роках 16,5%. Змінилася географія промисловості. З'явилися нові промислові центри: Кременчук, Херсон, Рівне, Біла Церква, Чернівці, Львів. Кілька зменшилася роль Донецько-Придніпровського економічного району, але в той же час зросло значення Південно-Західного і Південного економічних районів. Продовжуваласяіндустріалізація шести західних областей, де протягом 50-х років випуск промислової продукції збільшився втричі. У 1965 р. ці області давали 8,9% валової промислової продукції республіки (за вартістю).

Важливе значення набув паливно-енергетичний комплекс. Приділялася підвищена увага найбільш молодої галузі промисловості - газовій. В основному видобуток природного газу зосередилася в Івано-Франківській та Львівській областях.

Незважаючи на зміцнення промислового потенціалу УРСР, якість промислової продукції (у порівнянні з розвиненими капіталістичними країнами) залишалося досить низьким, до того ж мало місце погіршення екологічної ситуації.

Зауважимо, що хоча хрущовські реформи не виправдали всіх очікувань, що покладалися на них надій, зростання валового національного продукту СРСР аж до 70-х років перевищував показники США і різко контрастував з періодом сталінського правління.

Низька продуктивність сільського господарства означала нестачу продуктів, що, природно, викликало сумніви щодо переваг соціалістичної моделі господарювання над капіталістичною. Тому, ледве зайнявши пост Першого секретаряЦК КПРС, Хрущов приступив до широких заходів щодо поліпшення ситуації на селі. Для України, житниці Радянського Союзу, його заходи мали особливий сенс, оскільки вже вкотре Україна мала слугувати майданчиком для сільськогосподарських експериментів.

Загальновідомим проектом Хрущова було освоєння цілини (1954-1956), що передбачала введення в сільськогосподарський оборот близько 13 млн га цілинних земель у Заволжя і Казахстані (пізніше цю цифру збільшили до 28 - 30 млн га за рахунок оранки перелогових земель у Казахстані та Сибіру). Склад трудових колективів радгоспів, що виникали на цілинних землях, в основному формувався за рахунок переселенців з України. Багато з них оселилися там назавжди. У той же час кожну весну на сезонні роботи туди добровільно їхали з України сотні тисяч студентів. Хоча ця програма мала неоднозначні результати, вона, безумовно, вичерпувала ресурси УРСР і сприяла ослабленню сільськогосподарського виробництва в республіці.

Інший експеримент передбачав несподіваний перехід до вирощування величезної кількості кукурудзи на загальній площі 28 млн га в масштабах всього Радянського Союзу. За американської моделі її повинні були використовувати в якості кормів для збільшення продуктивності тваринництва. Однак результати "кукурудзяної епопеї" виявилися більш ніж скромними. Продовольча проблема залишалася невирішеною. Після неврожаю 1963 СРСР змушений був зробити великі закупівлі зерна в Канаді та США. Надалі подібні закупівлі стануть регулярними. Ще одним грандіозним проектом стала реформа в тваринництві. Її сутність, за словами Хрущова, полягала в тому, щоб "у найближчі роки наздогнати США по виробництву м'яса, масла і молока на душу населення". Ця програма була прийнята в 1957 р., але так і не була виконана. У 1964 р. виробництво продукції тваринництва в УРСР впало до 92% рівня 1958

Певною підтримкою в Україні користувалася реформа 1958 р., яка стосувалася машинно-тракторних станцій. Через постійні зіткнень між МТС і колгоспами з приводу того, як обробляти землю, керівництво УРСР переконало союзне керівництво ліквідувати МТС, а техніку їх продати колгоспам. Колгоспи республіки отримали понад 108 тис. тракторів, майже 43 тис. комбайнів та іншу техніку на суму 4,2 млрд рублів. Економічно міцні господарства розраховувалися за техніку відразу. Але для слабких колгоспів одноразові великі фінансові витрати завантажили занадто обтяжливими. Це викликало у них значні економічні труднощі, знизило оплату праці. Держава постійно вживав заходів до підняття продуктивності колгоспів і радгоспів. Протягом 1952-1958 рр.. закупівельні ціни на зерно зросли майже в 7 разів, на картоплю - у 8 разів, на продукти тваринництва - у 5,5 рази. У 1961 р. були знижені в середньому на 40% ціни насільськогосподарські машини та запчастини до них, пальне й автомобілі. Колгоспи отримали пільги з прибуткового податку від реалізації продуктів тваринництва. У 1962 р. для колгоспів було знижено ціни на будівельні матеріали, метал іметалоконструкції, в той же час підвищені державні закупівельні ціни на молоко, молочні продукти, худобу і птицю в середньому на 35%. Все це сприяло накопиченню коштів, але все ж не покривало всіх видатків колгоспів.

Абсолютно неефективною виявилася політика держави у відношенні особистих присадибних господарств громадян. Ще в 1955 р. розміри присадибних господарств були скорочені в два рази. У 1956 р. був введений грошовий податок на громадян, які тримали худобу в містах. У тому ж році Хрущов запропонував, щоб селяни продавали своїх корів колгоспам, а молоко одержували звідти на трудодні. Влітку 1959 р. був прийнятий Указ Президії Верховної Ради УРСР про заборону громадянам тримати худобу в містах і робочих селищах. Всі ці адміністративні заходи привели до того, що за десять років (з 1954 по 1964 р) поголів'я великої рогатої худоби в підсобних господарствах колгоспників в Україні скоротилося на 14%, поголів'я свиней - на 20%, а овець і кіз - на 53%.

Реформаторські нововведення торкнулися і соціальну сферу. З середини 50-х років заробітна плата стала провідною формою підвищення добробуту трудящих. Середньомісячна грошова заробітна плата всіх категорій робітників і службовців у 50-ті роки зросла на 25,3%. Про збільшення грошових доходів жителів України свідчить той факт, що сума вкладів в ощадних касах республіки зросла з 2,7 млрд рублів в 1950 р. до 19,7 млрд рублів в 1960 р.

Поступово ліквідовувався розрив у рівнях оплати низько - і високооплачуваних працівників. З іншого боку, це стримувало професійне зростання робітників, інженерно-технічних працівників, не сприяло стимулюванню трудової діяльності. У 1965 р. скоротився робочий день. Фабрики і заводи перейшли на п'ятиденний робочий тиждень. Збільшилися відпустки вагітним жінкам та молодим матерям.

Урбанізація посилила житлову кризу. У 1954 р. було прийнято рішення про масове будівництво житла індустріальними методами. Виросла площа нових житлових будинків, пізніше прозваних в народі "хрущовками". Люди почали переселятися з "комуналок", бараків, підвалів і напівпідвалів в індивідуальні квартири. Якщо в 1918 - 1940 рр.. в Україні було введено в експлуатацію 78,5 тис. кв. м житлової площі, то в 1956-1965 рр.. - Більше 182 тис. кв. м. Отримали і побудували собі житло майже 18 млн осіб. Гострота житлової проблеми дещо знизилася, проте якість житла і рівень забезпеченості населення житлом все ще залишався низьким. На 1 січня 1959 р. на одну людину припадало в середньому 6,35 кв. м житлової площі. До того ж будівництво за типовими проектами призводило до сірого, одноманітного увазі більшості будинків, а разом з ними - міст і селищ.

Певні зрушення спостерігалися у духовному житті й ​​у сфері народної освіти. У квітні 1958 р. Хрущов виступив на XIII з'їзді ВЛКСМ, закликавши подолати відірваність шкіл і вузів від життя. Наприкінці того ж року був опублікований закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР", який був продубльований Верховною Радою УРСР у квітні 1959р. В основі запропонованої реформи лежав принцип з'єднання загальноосвітнього і політехнічного навчання. Відповідно до закону семи-і десятирічні школи були перетворені у восьмирічні (обов'язкові) та одинадцятилітні загальноосвітні трудові політехнічні з виробничою практикою. Випускники середніх шкіл, за винятком 20% кращих учнів, зобов'язані були до вступу до вузу відпрацювати на виробництві не менше двох років. Головними недоліками реформи були:

1) недооцінка гуманітарного аспекту освіти;

2) підміна політехнічного навчання і посильної продуктивної праці примусовим професійною освітою;

3) дуже стислі терміни переорганізації шкіл (п'ять років);

4) відсутність необхідної матеріально-технічної бази;

5) недостатня кількість підготовлених педагогічних кадрів. Всі ці чинники в результаті призвели до того, що нова система освіти, маючи принципово правильні орієнтири, так і не змогла піднятися на більш високий рівень, якість підготовки випускників вузів і середніх спеціальних навчальних закладів істотно відставало від кількісних показників.

Шкільний закон, прийнятий Верховною Радою УРСР у квітні 1959 р., надав батькам право обирати для своїх дітей мову навчання. Об'єктивно це вело до того, що російська мова в школах Україні став поступово витісняти українську мову. [3, с.352]

Поступово Хрущов під впливом свого оточення, опинився в полоні власного культу особи. Перебуваючи при владі, він намагався щось змінити в багатьох сферах життя, домогтися оптимізації форм управління, проте соціально-політичні перетворення мали суперечливий характер Часткове реформування ігнорувало творчу ініціативу, демократичні основи. Партійні лідери втратили почуття реальності і з допомогою "суспільствознавців", які вихваляли рішення КПРС, стали не обгрунтовано оцінювати стан країни та перспективи її розвитку. В основному цим і пояснюється взяття XXII з'їздом КПРС (у 1961 році) курсу на розгорнуте будівництво в СРСР комунізму і створення його матеріально-технічної бази протягом 20 років. За цей час для всього населення повинні були побудувати 5-поверхові будинки - як у містах, так і в селах, колгоспників повністю позбавити присадибних господарств. Почалося активне впровадження вкрай примітивною системи "зрівнялівки" в оплаті.

Позиції М. Хрущова помітно похитнули грошова форма 1961 р., підвищення цін на продовольство, що призвело до масових протестів. У Новочеркаську влітку відбулися масові страйки робітників, розстріляні військами. Невдоволення посилилося у 1963 р. в результаті неврожаю та відвертого саботажу державно-партійного апарату. Країна відчула серйозні продовольчі труднощі. Уряд змушений був вперше провести значні закупівлі зерна за кордоном, хоча перед цим Польщі було подаровано частина врожаю 1962 Адміністративний апарат, готуючись до усунення Хрущова, на всіх рівнях штучно створював труднощі із забезпеченням населення продовольством, що призвело до робочих страйків у Кривому Розі, Дніпродзержинську та інших містах. Прискорили догляд М. Хрущова і його захоплення сумнівними проектами (директивне захоплення кукурудзою тощо). Хрущов був знятий в жовтні 1964 року на пленумі ЦК КПРС. Першим секретаремЦК був обраний Л. Брежнєв, а уряд очолив А. Косигін. Активну роль в організації змови проти М. Хрущова зіграли Л. Брежнєв, Г. Подгорний, П. Шелест, О. Шелепін, О. Косигін, В. Семичастний, Р. Малиновський, Г. Суслов, А. Мікоян, М. Ігнатов та ін Тільки відомі партійні діячі України О. Іващенко і 3. Сердюк намагалися попередити М. Хрущова про змову у вищому керівництві партії і держави проти нього і його курсу. Але керівник держави був надійно блокований і проінформувати його не вдалося. У цілому усунення М. Хрущова від влади завдало відчутного удару реформаторському менталітету, але зупинити процес прозріння народу командно-адміністративна система не змогла.

Початок зароджуватися демократичний рух, почастішали виступи проти влади, яка допускала порушення соціальної справедливості. В Україні цей рух розпочався в середині 50-х років. Його учасники критикували ідеї марксизму-ленінізму, виступали за утвердження історичної правди, за відновлення релігійної моралі та духовних цінностей, за вільний розвиток української культури. Особливо це позначалося в Західній Україні. У 1959 р. було створено Український робітничо-селянський (УРСС). Проект її програми написав Левко Лук'яненко. Незабаром він був засуджений до страти, але вирок замінили 15 роками ув'язнення. Характерною ознакою дисидентства в Україну була й національно-просвітницька діяльність, яка вже за часів Л. Брежнєва поступово переросла в політичну боротьбу за права і свободи людини. Учасники цього руху викривали злочини існуючого ладу: репресії 30-х років, голодомор в Україні 1932-1933 рр.., Вивезення двох третин багатств республіки за її межі і тому подібне. У дисидентському русі брали участь такі представники інтелігенції, як В. Мороз, Г. Осадчий, Д. Іващенко, Г. Масютко, Г. Озерний, І. Гнатюк, Г. Баран, генерал П. Григоренко та ін З'явилися заборонені цензурою праці " самвидаву ", які викривали існуючу систему.

Отже, суспільно-політичне життя другої половини 50-х - початку 60-х років мала суперечливий характер. Реформаторські спроби наштовхувалися на агресивне опір командно-адміністративної системи. Але поступово зросталосвідомість передової частини суспільства, що стало основою подальшої боротьби за демократизацію суспільства.

Тестові завдання.

1. Розташуйте події, які відбулися в Україні протягом квітня 1918 - лютого 1919 рр., у хронологічній послідовності:

1) утворення Директорії УНР; 2) акт Злуки УНР та ЗУНР; 3) проголошення Західноукраїнської Народної Республіки; 4) прихід до влади гетьмана П.Скоропадського; 5) вступ більшовицьких військ до Києва.