Основні положенняРедагувати

За Нейїським договором від Болгарії до Королівства сербів, хорватів і словенців відійшли 4 райони загальною площею 2566 км² з містамиЦариброд, Босилеград і Струмиця.

Підтверджувався кордон з Королівством Румунія, встановленийБухарестським мирним договором 1913, за яким Південна Добруджазалишилася за Румунією.

Болгарське царство було позбавлено Західної Фракії (8,5 тис. км²) і з нею виходу в Егейське море. Західна Фракія переходила у розпорядженняВеликої Британії, Королівству Італія, Французькій республіці, США таЯпонській імперії, які зобов'язалися (ст. 48) «гарантувати свободу економічного виходу Болгарії до Егейського моря». Це зобов'язання було порушене передачею Західної Фракії Королівству Греція в 1920 р.

Болгарське царство зобов'язалося виплатити репарації в 2,25 млрд золотих франків. Його господарство та фінанси були поставлені під контроль Міжсоюзної комісії з представників Великої Британії, Французької республіки та Королівства Італія. Військові статті договору обмежували види озброєння та чисельність армії (до 20 тис.), чисельність поліції і жандармерії Болгарського царства.

У 1923 і 1930 були переглянуті статті про репарації, у 1938 — про військових обмеженнях. У 1940 Південна Добруджа (згідно з Болгарсько-Румунським договором від 7 вересня 1940 р.) повернена Болгарському царству.

Після Другої світової війни Нейїський мирний договір повністю втратив чинність.

Окремі статтіРедагувати

Стаття 125

Понад платежі, передбачені в статті 121, Болгарія зобов'язується повернути на умовах, установлених Міжсоюзною комісією, предмети всілякого ґатунку й цінні папери, загарбані, конфісковані чи секвестровані на територіях Греції, Румунії або Сербії, що зазнали вторгнення, коли буде можливо їх упізнати на території Болгарії, крім худоби, з якою буде вчинено відповідно до статті 127. З цією метою Уряди Греції, Румунії та Сербсько-Хорватсько-Словенської держави повідомлять Міжсоюзну комісію в чотиримісячний термін після того, як набере чинності цей Договір, про список предметів і цінних паперів, що їх слід упізнати й відносно яких вони можуть засвідчити, що їх було загарбано на територіях, які зазнали вторгнення, і що їх може бути знайдено на болгарській території; воднораз вони повідомлять усілякі відомості, що дозволять знайти і впізнати їх. Болгарський уряд зобов'язується полегшити всіма наявними в нього засобами розшук названих предметів і цінних паперів та опублікувати у тримісячний термін від початку чинності цього Договору закон, який зобов'язуватиме болгарських громадян під страхом покарання, передбаченого за приховування, оголошувати про всілякі предмети й цінні папери такого походження, що знаходяться в їхньому володінні.

Стаття 126

Болгарія зобов'язується розшукати й повернути, не гаючи часу і за належністю, Греції, Румунії та Сербсько-Хорватсько-Словенській державі всілякі документи або архіви та всілякі предмети, що становлять археологічний, історичний чи художній інтерес і загарбані на території цих країн під час війни. Всілякі конфлікти, що виникають між зазначеними вище державами та Болгарією з приводу власності на це різноманітне майно, передаватимуться третейському судді, якого буде призначено Міжсоюзною комісією і рішення якого будуть остаточними.

27 листопада 1919 р.

Тріанонський договір — мирний договір, укладений 4 червня 1920 року між союзними державами Антанти у Першій світовій війні таКоролівством Угорщина. Остання погодилася на значні обмеження та втрату територій, у тому числі Закарпаття та усієї Словаччини на користьЧехословацької республіки. У 1920-1930-х pp. угорські ревізіоністські кола домагалися скасування Тріанонського договіру і повернення втрачених земель до «Великої Угорщини».

Тріанонський мирний договір став складовою частиною Версальсько-Вашингтонської системи. Вступивши у силу з 26 липня 1921, договір зафіксував розпад Австро-Угорської імперії, визнав раніше встановлені кордони сусідніх держав.

За договором Підкарпатська Русь (Закарпаття) та Словаччина були включені до складу Чехословацької республіки; Трансільванія та Східний Банат передавалися Королівства Румунія; Хорватія, Воєводина таЗахідний Банат — Королівству СХС; провінція Бургенлянд — Австрійській республіці. Королівство Угорщина відмовлялося від будь-яких прав на порт Рієку (Фіуме), визнавала незалежність Чехословацької республіки та Королівства СХС, зобов'язувалася визнати відміну Берестейського миру 1918.

Виконання умов Тріанонського мирного договору призвело до втрати Королівством Угорщина довоєнної території та зменшення населення більш як удвічі в порівнянні з 1914. Королівству Угорщина заборонялося мати на озброєнні авіацію, танки, важку артилерію. Максимальна чисельність угорської армії, яка могла формуватися лише з добровольців, мала не перевищувати 35 000 осіб. Військово-морський флот, у тому числі кораблі Дунайської флотилії, передавалися союзникам.

Контроль за виконанням статей договору покладався на Союзну контрольну комісію. Королівство Угорщина зобов'язувалася надати країнам-переможцям в односторонньому порядку режим найбільшого сприяння на транзит, ввіз та вивіз товару, а також сплатити репарації загальною сумою в двісті млн золотих крон.

У міжвоєнний період угорські урядові кола намагалися переконати населення, що Тріанонський мирний договір недовговічний, розпалювали шовіністичні настрої і закликали до відродження «Великої Угорщини». Зовнішньополітичний курс уряду на ревізію Тріанонського договору спричиняв напруження між сусідніми країнами.

Внаслідок Віденських арбітражів 1938 і 1940 територіальні статті договору були переглянуті за рахунок Королівства Румунії та Чехословацької республіки. Незалежна Українська держава — Карпатська Україна, що утворилася в Закарпатті у березні 1939, була окупована хортистською Угорщиною. З початком Другої світової війни Тріанонський мирний договір втратив силу.

Територіальні пункти Тріанонського договору підтверджено Паризькими мирними договорами 1947.

Се́врський м́ирний до́гові́́р — був підписаний 10 серпня 1920 р. у Севрі(поблизу Парижа) султанським урядом Османської імперії і союзними державами — переможницями в Першій світовій війні (Великою Британією, Французькою республікою, Королівством Італія, Японською імперією, Бельгією, Королівством Греція, Польською республікою,Португальською республікою, Королівством Румунія, Королівством сербів, хорватів і словенців, Королівством Хіджаз, Чехословацькою республікою та Демократичною Республікою Вірменія).

Севрський мирний договір був складовою частиною Версальсько-Вашингтонської системи. Мав на меті не тільки відторгнення відОсманської імперії арабських районів, але й розчленовування власне турецької території, придушення кемалістської революції, створення плацдарму для «імперіалістичної» інтервенції у Радянську Росію. В основу договору були покладені умови угоди Сайкса-Піко і рішення конференції держав у Сан-Ремо в квітні 1920 р.