Теоретико-пізнавальний ракурс філософського розгляду політики
Будь-який з різновидів спеціальнонаукового політологічного знання — від вузькогалузевої аж до загальнополітологічної спеціальнонаукової теорії — постає саме і тільки теорією самої політичної реальності, розглянутої у межах відповідної локалізації. Істотна відмінність філософії від спеціальнонаукових галузей політичного знання полягає у тому, щовона може поставати не тільки у вигляді всезагальної теорії політичної реальності, політичної онтології, тобто філософського вчення про царину політичного буття, а й відігравати роль теорії політичного пізнання.
Інакше кажучи, предметом філософії може бути не лише сама політична реальність, а й найрізноманітніші, як позанаукові, так і наукові (зокрема — спеціальнонаукові теорії політичної реальності) форми політологічного пізнання.
Однак філософія політики у своїй теоретико-пізнавальній іпостасі чітко відрізняється і від тих спеціальних галузей знання, котрі таким же об'єктним чином, як і спеціальні теорії політичної реальності, вивчають іншу сторону процесу політичного пізнання — суб'єкта який містить і пізнає, чи навіть політичну думку, політичне мислення або політичне пізнання, взяті окремо від суб'єкта, що робить, наприклад, політична психологія.
Тому не менш важливою умовою з'ясування своєрідності філософського осмислення особливостей пізнання політичних явищ є також розмежування психологічного та філософського підходів до пізнання царини політичного буття.
Адже психологія, як і філософія, теж робить своїм предметом політичну та політологічну думку. Однак, на відміну від філософії, психологія не розглядає співвідношення між політичною думкою та політичною дійсністю, як її об'єктом, а вивчає саму по собі цю думку як щось відокремлене від об'єкта, тобто теж об'єктним чином, як специфічний різновид явища. Для філософії ж, що досліджує політичну думку саме і тільки в її зв'язку з політичною реальністю, остання цікава так само, як і думка.
Простежуючи цю розбіжність між філософією та психологією на процесі трактування кожною з них думки політичної, політичного пізнання, ми якраз і отримуємо можливість чіткіше окреслити предмет філософії політики, взятої у її теоретико-пізнавальному ракурсі.
Для психолога політичне мислення постає як самодостатній предмет аналізу. Він розглядає політичне пізнання, політичне мислення як своєрідні психічні процеси, перебіг яких здійснюється в головах політологів -представників спеціальних галузей політології, а не як різновид думок, спрямованих на такий специфічний об'єкт, що ним є політичне буття суспільства та людини.
Психолог фокусує свої зусилля винятково на суб'єктивній стороні в початковому суб'єкт-об'єктному співвідношенні. Він обмежується в своєму дослідженні думкою політолога-галузевика, залишаючи поза увагою об'єкт цієї думки — політичну реальність. З іншого боку, для спеціалізованого політолога таким же самодостатнім предметом є саме по собі політичне суще.
Отже, для філософа тим фактом, що вимагає уваги, постає не політична дійсність сама по собі, як для політолога-галузевика, ані сама по собі думка такого політолога про цю дійсність, як для психолога, а обидві ці речі в їх взаємозв'язку. А думка про політику у її відношенні до останньої як до свого об'єкта вже є не просто думкою про політику, а політичним чи політологічним знанням; отже, чим для психології є теорія чистої думки, психічних подій, абстрагованих від будь-якого об'єкта, тим для філософії є теорія знання.
Однак це не означає, звісно, що філософія політики може бути саме і тільки теорією політичного пізнання. Правильніше розглядати, як уже зазначалося вище, теретико-пізнавальну, світоглядну та методологічну діяльність філософів на терені політики як відносно самостійні ділянки філософської праці. Сучасна філософія, внаслідок дедалі більше прогресуючої спеціалізації, вже не може не розділяти на окремішності аналіз методів політичного пізнання, вивчення самого політичного пізнання й, нарешті, дослідження того, що пізнається.
Наведене останнім міркування може бути підтверджене за кількома підставами. Наприклад, виходячи з того, що не можна не враховувати: політика — об'єкт особливий, який в самому собі містить суб'єкт — об'єктне співвідношення і вже хоча б тому може бути предметом не лише філософської теорії політичного пізнання, а й філософської теорії політичної реальності.
Отже, філософія політики посідає в розгалуженій системі форм осягнення політичної дійсності особливе місце вже тому, що виконує роль теорії пізнання політичних процесів і явищ. Однак намагатися звести філософію політики тільки до теорії політичного пізнання означало б значно і невиправдано звузити, збіднити реальний предметний обшир філософії політики та багатство її граней як неодномірної, внутрішньо розчленованої галузі знань.