Футурологія, її зміст і сутність

Мозговий І.П.

Питання до іспиту з курсу філософії

1.Походження філософії.

2.Філософські ідеї та школи в Стародавній Індії.

3.Основні напрямки в філософії Стародавнього Китаю.

4.Ранні школи давньогрецької філософії (досократики).

5.Розквіт давньогрецької філософії (Сократ, Платон, Арістотель).

6.Елліністична і пізньоантична філософія.

7.Особливості та головні етапи розвитку середньовічної філософії

8.Провідні напрямки філософської думки епохи Ренесансу

9.Раціоналізм і емпіризм у теорії пізнання Нового часу.

10. Філософія епохи Просвітництва/

11. Основні ідеї німецької класичної філософії (І.Кант, Й.Г. Фіхте, Ф.В.Й. Шеллінг, Г.В.Ф. Гегель, Л. Фейербах).

12. Специфіка сучасної філософії.

13. "Філософія життя" (Ф.Ніцше).

14. Психоаналітична філософія (З.Фрейд, К.Юнг, Е.Фромм).

15. Екзистенціалізм.

16. Неопозитивізм, його етапи.

17. Філософські ідеї мислителів Руси-України.,

18. Розвиток філософської думки доби вітчизняного Ренесансу (ХVІ-ХVII ст.).

19. Філософія в Києво-Могилянській Академії.

20. Філософські погляди Г.Сковороди.

21. Головні напрямки вітчизняної філософії в ХІХ- на поч. XX ст.

22. Предмет філософії як науки.

23. Філософія і світогляд. Сутність і структура світогляду

24. Філософія і наука. Особливості й складові філософського знання.

25. Основні функції філософії.

26. Проблема буття в історії філософії.

27. Структура буття.

28. Ключові характеристики буття (рух, простір, час).

29. Походження і сутність свідомості як філософська проблема.

30. Ґенеза свідомості.

31. Підсвідоме, свідоме і надсвідоме.

32. Структура, рівні і функції свідомості.

33. Відмінності діалектики та метафізики.

34. Закони діалектики.

35. Основні категорії діалектики.

36. Сутність, та структура пізнавальної діяльності.

37. Проблема істини в теорії пізнання. Форми істини.

38. Критерії істини.

39. Методи наукового пізнання.

40. Поняття суспільства в філософії.

41. Структура суспільства.

42. Суспільні відносини і функції суспільства.

43. Діалектика природного й соціального в розвитку суспільства.

44. Філософія історії як галузь філософського знання.

45. Рушійні сили та суб'єкти історичного розвитку.

46. Соціально-економічна формація як історичний тип суспільства.

47. Цивілізаційний підхід до розуміння природи суспільства.

48. Людина як предмет філософського аналізу.

49. Проблема антропосоцюгенезу.

50. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства.

51. Особистість і суспільство. Проблема людської свободи.

52. Поняття способу виробництва, його структура.

53. Праця як соціально-філософська категорія.

54. Продуктивні сили.

55. Виробничі відносини. Діалектика продуктивних сил та виробничих відносин.

56. Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.

57. Сутність духовного життя суспільства.

58. Індивідуальна і суспільна свідомість.

59. Структура суспільної свідомості.

Форми суспільної свідомості, їх єдність і взаємодія.

Специфіка духовної культури суспільства.

Природа та її місце в життя суспільства.

Соціальна структура суспільства.

Вчення про класи. Теорія соціальної стратифікації.

Типи етнічних спільнот, їх ґенеза.

Соціальний інститут сім’ї, йоги розвиток і функції.

Народонаселення. Закон Мальтуса.

Політична система суспільства.

Держава в політичній структурі суспільства. Структура й функції держави.

Ідеологія і наука.

Філософське уявлення про цінності.

Соціальна природа цінностей.

Ієрархія цінностей.

Сучасні глобальні проблеми суспільства та шляхи їх розв'язання.

Футурологія, її зміст і сутність.

60. Форми суспільної свідомості, їх єдність і взаємодія.

Форми свідомості:

· політична

· правова,

· моральна,

· релігійна,

· естетична,

· наукова тощо.

Кожна форма виникає як наслідок суспільної потреби розвитку матеріального виробництва. Так, мораль, мистецтво як форми суспільної свідомості з'являються набагато пізніше виникнення суспільства. Політична ідеологія виникає лише тоді, коли розвиток матеріального виробництва спричиняє приватну власність, суспільні класи, державу. Наука теж виникає внаслідок появи в суспільстві потреби в теоретичних знаннях, в яких відображалися б закономірності об'єктивної реальності. Тобто, коли матеріальне виробництво вже не в змозі задовольнитися власне емпіричними знаннями.

Суттєве значення для розвитку форм суспільної свідомості має їх взаємодія. Всі форми переплітаються між собою, доповнюючи за певних умов одна одну. Основою взаємодії виступає цілісність суспільного життя, тісний зв'язок між собою різноманітних суспільних відносин. Взаємодія форм суспільної свідомості – це об'єктивний закон її розвитку.

Характер взаємодії різних форм суспільної свідомості залежить від конкретних історичних умов. У кожну історичну епоху одні форми можуть посилювати свою активність, а отже, і вплив на інші форми, або, навпаки, послаблювати. Нерідко в конкретних умовах історичного розвитку суспільства певна форма може відігравати провідну роль у суспільній свідомості. Так, в Середньовіччі наука, філософія, мистецтво, мораль зазнавали значного впливу з боку релігії, яка посідала панівне становище серед інших форм суспільної свідомості. Неможливо зрозуміти духовне життя Середньовіччя, не знаючи ролі та місця релігії в ту епоху.

Згодом форми суспільної свідомості звільняються від впливу релігії. Але не всі однаково. Наприклад, мораль ще довгий час перебуває в залежності від релігії. Наука, навпаки, більш рішуче звільняється від релігійного впливу і досягає значних успіхів у пізнанні природи. Потреби матеріального виробництва диктують необхідність суворо наукового розуміння об'єктивних закономірностей без будь-яких релігійних напластувань.

Особливе місце серед форм суспільної свідомості займає політична свідомість та правосвідомість. Це пояснюється тим, що вони найбільше наближені до економічних умов життєдіяльності суспільства.

Політична свідомість відображає суспільне буття найбільш безпосереднім і глибоким способом. Вона тісніше за інші форми свідомості пов'язана з економічним базисом суспільства. Це пояснюється тим, що між ними відсутні будь-які опосередковані ланки. Однак сам характер цього зв'язку залежить від інтересів соціальних груп – верств, класів, страт тощо.

Політична свідомість включає в себе ідеологічну і психологічну сторони. Політична ідеологія – це система поглядів, ідей, які відображають інтереси соціальних угруповань, націй, держав.

Політична психологія поєднує в собі несистематизовані погляди, а також почуття і настрої конкретних соціальних груп стосовно інших груп, націй чи держав.

Певне соціальне угруповання реалізує свої інтереси, цілі і завдання шляхом діяльності політичних установ і організацій, тобто через діяльність держави та партій. Політична ідеологія обґрунтовує цілі й засоби реалізації групових інтересів і виступає як сукупність поглядів на державу, її побудову та політику. Слід розрізняти політичну ідеологію як систему поглядів на політику і політичні відносини.

Важливу роль у регулюванні відносин між людьми відіграє правосвідомість. Адже політичні та інші відносини в суспільстві немислимі без фіксації їх у законах.

Правосвідомість – це сукупність поглядів, що відображають ставлення людей до існуючого права.

Відомо, що право є системою загальнообов'язкових норм і правил поведінки людей у суспільстві. Ці норми і правила, зазвичай, відображають політичні відносини, які залежать від інтересів різних груп суспільства. Оскільки інтереси, як правило, в сучасному суспільстві протилежні, то і правова свідомість має суперечливий характер. Важливе у зв'язку з цим стремління до побудови демократичного, по-справжньому справедливого суспільства. В такому суспільстві панівною правосвідомістю буде відповідність уявлень людей про законність, порядок, справедливість існуючим державним правовим нормам та законам.

Іншою формою суспільної свідомості є моральна свідомість.

Мораль – це система норм і правил, що склалася історично і регулює поведінку людини, її ставлення до інших людей, до суспільства в цілому і яка підтримується силою суспільної думки, традицій і виховання.

Моральні норми мають історичний характер, немає якоїсь абстрактної, вічної, незмінної моралі. Мораль з'явилася як відповідь на суспільну потребу регулювання людських відносин.

Регулятивна функція моралі подібна до функції права, яке теж регулює відносини між людьми. Проте, якщо право спирається на державну владу, державний примус, то норми моралі контролюються громадською думкою, а також совістю кожної окремої людини. Суспільна думка, моральна відповідальність за доручену справу, усвідомлення обов'язку перед суспільством мають велику силу. Нерідко людина, яка скоїла якийсь проступок, воліє отримати покарання в суді, ніж почути осуд з боку колективу, колег по роботі.

Особливою формою суспільної свідомості є естетична свідомість. Формування останньої здійснюється, як правило, мистецтвом. Мистецтво – це специфічний спосіб практично-духовного освоєння світу, в якому відображення дійсності і вплив на людей здійснюється в формі художніх образів. Саме цим мистецтво відрізняється від наукового пізнання, де буття відображається в формі логічних понять і теорій.

Мистецтво, естетична свідомість здійснюють суттєвий вплив на розвиток суспільних відносин. Можна виділити такі основні соціальні функції мистецтва:

– пізнавальна функція. Завдяки мистецтву людина розширює свої можливості в пізнанні світу. Люди мають можливість наглядно уявити собі події минулого, побут, звичаї інших народів;

– виховна функція. За допомогою мистецтва у суспільстві утверджуються певні ідеї, погляди, настрої, поширюються і закріплюються ті чи інші моральні норми та принципи;

– виховання почуття прекрасного. Мистецтво вчить людину виділяти, сприймати та відтворювати прекрасне, тобто виховувати в людині почуття, властиві лише людині – почуття прекрасного.

Значне місце в життєдіяльності суспільства займає релігійна свідомість. Вона є надзвичайно складним, різнобарвним утворенням, яке проявляється в релігійних психології та ідеології. Психологія охоплює такі елементи, як віру в надприродне, релігійний культ, релігійні почуття, емоції, звичаї, уявлення тощо. Формується релігійна психологія в основному стихійно, під впливом повсякденного життя людини. Релігійну ідеологію розробляють і поширюють теологи.

61. Специфіка духовної культури суспільства.

Духовне життя суспільства - це сфера суспільного життя, що визначає в сукупності з економічною та соціально-політичним життям специфіку даного суспільства у всій його цілісності. Вона включає в себе всі духовні освіти, в тому числі духовну культуру в усьому її різноманітті, форми і рівні суспільної свідомості, неоформлені стихійні й не цілком усвідомлені настрої, звички і т. д.

Духовна культура представляє собою лише певний бік, "зріз" духовного життя, у відомому сенсі її можна вважати ядром духовного життя суспільства. Духовна культура має складну структуру, включаю щів наукову, філософсько-світоглядну, правову, моральну, художню культуру. Особливе місце в системі духовної культури займає релігія. З огляду на складність одночасного сприйняття відразу всіх складових духовної культури, спробуємо з'ясувати загальну основу, яка об'єднує в єдине ціле всі її сторони, а саме: що розуміється під культурою в цілому.

У самому широкому сенсі цього слова культуру можна розглядати як розвивається сукупність матеріальних , політичних і духовних досягнень людства, що характеризують певний спосіб суспільно-практичної діяльності людей на кожному історичному етапі розвитку суспільства. Кожен етап розвитку людської історії характеризується своїм, притаманним лише йому рівнем матеріальних, політичних і духовних потенцій і досягнень людства, всіх його відносин з дійсністю: економічних, політичних, теоретичних, моральних, естетичних і т. д.

Зберігаючи і передаючи найрізноманітнішу інформацію про життєдіяльність пройшли поколінь, культура є одночасно і результатом, і засобом розвитку особистості і суспільства.

Іншими словами, культура - це історично визначений спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, зафіксований, що функціонує і розвивається в продуктах матеріального і духовного праці, в системі соціальних норм і цінностей, а також відповідних організацій та установ, в сукупному відношенні людей до природи, між собою і до самих себе.

Духовна культура в ряду явищ культури займає особливе місце . Вона наростає на основі суспільного буття, пронизує всі його сфери і надає активний вплив практично на всю життєдіяльність людини і суспільства. Як відображення суспільного буття вона несе на собі відбиток характерних рис епохи і певної суспільно-економічної формації, інтересів і потреб великих соціальних спільнот і соціальних шарів. Таким чином, духовну культуру можна розглядати в цій якості як щось єдине ціле, властиве нації, державі, регіональній групі держав.

У суспільстві духовна культура виявляється через процес освоєння цінностей і норм попередніх поколінь, виробництво та розвиток нових духовних цінностей. Будучи включеними в буття людини та суспільства, в матеріальну і духовну життя, вони грають істотну роль у соціальній діяльності з освоєння й перетворення світу, служать своєрідними орієнтирами в цьому процесі. Головна мета і головна функція духовної культури полягає у формуванні певного типу людської особистості в інтересах суспільства, в регулюванні поведінки людини в процесі його взаємовідносини з суспільством собі подібних, з природою і навколишнім світом. З цього випливає і інша функція духовної культури - формування пізнавальних здібностей особистості. Духовна культура суспільства знаходить своє вираження в різних формах і рівнях суспільної свідомості, в освоєнні та збагаченні світу духовних цінностей.

При наявності ряду спільних моментів з матеріальним виробництвом духовне виробництво має свою специфіку. Предметом праці в ньому виступають не лише природа і природні речовини, але й суспільний прогрес в усьому багатстві його соціальних зв'язків, людське мислення і діяльність людей. Вельми своєрідні і суб'єкт духовного виробництва, і знаряддя його діяльності. У суспільстві формується особливий соціальний прошарок професіоналів, зайнятих створенням духовних цінностей. У масі своїй це представники інтелігенції.

Але створення цінностей духовного життя, духовна культура взагалі не можуть розвиватися поза народу, який і є її основним творцем і споживачем. Таким чином, духовна культура розвивається народом. Кращі зразки духовного виробництва, отримавши соціальну оцінку, входять до фонду духовної культури соціуму, стають його надбанням. Споживаючи духовні цінності, людина формується як особистість і в цій якості виступає і як об'єкт, і як суб'єкт духовного виробництва. Для духовного формування використовуються система освіти, виховання, засоби комунікативного впливу і т. д. Важливу роль грає і самостійне засвоєння суб'єктом духовних цінностей, самоосвіта і самовиховання.

62. Природа та її місце в життя суспільства.

Відношення суспільства і природи є складною і багатоаспектною проблемою.

Поняття "природа" в науковій літературі вживається у двох значеннях.

У широкому розумінні слово природа охоплює і суспільство, і навколишній світ у всій багатоманітності своїх проявів, тобто є синонімом Всесвіту.

У вузькому розумінні природа — це частина світу, яка, умовно кажучи, протистоїть суспільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе суспільство. Саме під таким кутом зору у даному розділі розглядається проблема взаємодії суспільства і природи.

Поняття "суспільство" багатогранне: це сукупність форм спільної діяльності людей, що історично склалася, а також система, яка охоплює всю сукупність умов соціальної життєдіяльності людей та їхні відносини один з одним і з природою.

Природа первинна. Нашій планеті кілька мільярдів років. Ми з'явилися в природі зовсім недавно і є наймолодшими жителями її, якщо порівнювати з іншими видами і формами життя. Наукою і практикою доведено матеріальну єдність природи, в якій народжуються і розвиваються якісно нові види матерії та форми руху. На певному етапі еволюції нашої планети з'являється органічна матерія, біологічна форма руху, на основі якої у свою чергу виникає більш висока форма матеріального руху — соціальна.

Сучасна наука виходить із того, що виникнення життя на Землі є результатом саморуху і розвитку матерії при наявності відповідних природних умов. Це стало можливим завдяки тому, що наша планета перебуває на найбільш оптимальній віддалі від Сонця — 150 млн. км. Як стверджують природознавці, Земля була б покрита льодом, якби вона перебувала на 16 млн. км далі від Сонця. З іншого боку, якби вона була на 16 млн. км ближче до Сонця, то вся вода випарувалася б. І в першому, і в другому випадках життя на Землі було б неможливим.

З виникненням життя сформувалась частина планети Земля, яку називають біосферою, тобто сфера взаємодії живої і неживої матерії. Багато таємничого і загадкового є в історії розвитку життя на Землі, але незаперечним є те, що людина — частина природи.

Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зокрема фізичного і духовного життя людини, джерелом ресурсів, що використовуються у виробництві, одночасно вона є і середовищем існування суспільства. Єдність суспільства і природи обумовлюється процесом матеріального виробництва.

Визначаючи взаємозв'язок людини, суспільства і природи, відзначимо, що вони є не тотожними, а специфічними частинами матеріального світу. Так, Ф.Енгельс зазначав у "Діалектиці природи", що зовнішній світ є або природа, або суспільство. Природа і історія є двома складовими елементами того середовища, в якому ми живемо. Але на відміну від інших природних істот, людина — не просто природна істота, а людська природна істота, тобто істота, яка існує для самої себе.

Перебуваючи в тісному взаємозв'язку, природа і суспільство утворюють систему "суспільство — природа", яка функціонує відтоді, відколи з'явилася людина з властивим ї й практичним способом ставлення до природи. Система "суспільство — природа" передбачає пізнання людиною природи, її використання і перетворення. Свою цілісність ця система могла зберегти при одночасному цілеспрямованому розвитку обох елементів — природи і суспільства.

Щоб зрозуміти і дослідити матеріальну систему "суспільство — природа", необхідно враховувати всю сукупність зв'язків, взаємовпливів і взаємовідносин, що утворилися й існують у географічній оболонці Землі. Її компоненти утворюють єдине й нерозривне ціле і є особливим явищем природи. Географічна оболонка складається з атмосфери, літосфери, гідросфери і біосфери. В цій оболонці відбуваються різноманітні процеси з неорганічними і органічними речовинами; матерія зазнала складної еволюції, внаслідок чого з'явились різноманітні форми життя, вищою з яких є людське суспільство.