Падіння рівня життя народу

У сфері економіки підсумки 1985- 1991 рр. були вкрай не задовільними. Рівень життя людей невпинно падав. За рівнем споживання на душу населення Україна у другій половині 1980-х років опустилася на 77 місце у світі. Український народ міг витрачати на споживання тільки четверту частину створюваного валового національного продукту, у той час як у розвинутих країнах світу – дві третини. Оплата праці в УРСР була набагато меншою у порівнянні з багатьма країнами світу, не тільки розвинутими, а й тими, що розвиваються. Однією з найгостріших залишалася житлова проблема. Партійно-радянське керівництво на ХХVІІ з’їзді КПРС (1986 р.) у черговий раз пообіцяло вирішити житлову проблему. На цей раз до 2000 р. Але для здійснення такого великомасштабного завдання у країні не було відповідних ресурсів. Житло для багатьох жителів України так і залишилось нездійсненною мрією. У 1991 р. тільки у містах на квартирній черзі стояло понад 2,5 млн. сімей. Житлова програма зазнала краху. У 1986 р. в СРСР було прийнято “Комплексну програму розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг на 1986- 2000 рр.”. Програма передбачала повністю забезпечити населення предметами повсякденного попиту та послугами і ліквідувати дефіцити та черги. Але, як і житлова, ця програма зазнала повного краху. Попит населення на промислові товари не задовольнявся. Загострилася і продовольча проблема. Про “Продовольчу програму 1982 р.” уже не згадували. Занедбаною залишалася і сфера послуг, особливо на селі. Тривалими залишалися терміни й низькою була якість виконання замовлень, розповсюдженою була грубість і здирство працівників галузі. Невпинно зростали ціни на товари і послуги як у кооперативному, так і в державному секторах торгівлі й побуту. У 1989 р. у розряд дефіцитних потрапили мило і пральні порошки, шкільні зошити, леза для гоління, зубна паста, електричні праски, чайники і безліч інших товарів. Загальний обсяг товарів у торгівельній мережі республіки за 1986-1990 рр. скоротився на третину. З метою захисту споживного ринку республіки від остаточного розвалу уряд України був змушений з 1 листопада 1990 р. запровадити продаж продовольчих і промислових товарів та продукції виробничо-технічного призначення з використанням картки споживача з відривними купонами. Але цей захід очікуваних результатів не дав і покращання на споживному ринку не наступало. Зростання інфляції досягло у 1990 р. 12 %. Споживний ринок розвалювався. За цих умов уряд СРСР з 2 квітня 1991 р. удвічі підвищив рівень роздрібних цін. Це призвело до ще більшого погіршення життєвого рівня населення. У 1985 р. у СРСР була розпочата гучна кампанія боротьби з пияцтвом та алкоголізмом. Але адміністративно-командними засобами подолати це соціальне лихо не вдалося. Різко зросло самогоноваріння, спекуляція спиртним, набула поширення наркоманія. Величезних збитків зазнав державний бюджет. Тільки прямі збитки становили 10 млрд. крб., як на ті масштаби цін – величезна сума. Було викорчовано 60 тис. га виноградників і садів. Усі розуміли абсурдність розпочатої кампанії, але республіканське керівництво сліпо продовжувало виконувати розпорядження союзного центру. Гострі проблеми в республіці постали в справі охорони здоров’я. Стан медобслуговування прямо залежав від стану в економіці. Наприкінці 1980-х –на початку 1990-х років медичні установи України були забезпечені медикаментами тільки на 30-40 % від потреби. Оплата праці медперсоналу залишалася мізерною. Чимало лікарень, пологових будинків, поліклінік, амбулаторій розміщувалися в старих і, аварійних або непристосованих приміщеннях. У результаті, кількість захворювань у республіці не знижувалася, дитяча смертність залишалася найвищою у Європі, тривалість життя зменшувалася. На середину 1980-х років в УРСР склалася катастрофічна ситуація з навколишнім середовищем. Але стан справ з екологією старанно приховувався від широкої громадськості. На території УРСР було зосереджено 1200 шкідливих виробництв союзного підпорядкування. У 78 містах республіки шкідливі речовини в атмосфері перевищували гранично припустимі норми в 60 разів, у 76 містах забрудненість питної води перевищувала норми в 12 разів. Надмірно забрудненими стали Дніпро, Сіверський Донець, Дністер, Південний Буг. Екологічно тривожний стан склався в акваторії Чорного та Азовського морів. В Україні на середину 1980-х років було зосереджено до 40 % потужностей атомних електростанцій СРСР. 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС через безвідповідальність і прорахунки конструкторів, будівельників, експлуатаційників стався вибух одного із реакторів. Ця найбільша екологічна катастрофа ХХ століття призвела в Україні до страшних наслідків. Від радіоактивного опромінювання в перші дні після катастрофи померло кілька десятків людей. Але це лише початок трагедії. У ході ліквідації наслідків аварії було задіяно до 600 тис. чол. На 1990 р. 64 тис. з них стали інвалідами, 7 тис. померли. Наслідки цієї біди негативно позначилося на здоров’ї 3,2 млн. людей і, зокрема, 1 млн. дітей, які продовжували жити на територіях, забруднених радіацією. Смертність у цих районах перевищувала відповідні показники по республіці. Чорнобильська катастрофа принесла збитків на десятки мільярдів карбованців. Лише прямі збитки склали 10 млрд. доларів США. Крім прямих витрат на ліквідацію аварії, потрібно було у стислі строки відселити 160 тис. людей і побудувати їм житло. Із сільськогосподарського обігу було вилучено190 тис. га. угідь, а забруднено радіонуклідами до 50 тис. кв. км, або 8,2 % території республіки. Це 74 райони 12 областей УРСР. Найбільше постраждали Київська, Житомирська та Рівненська області. З перших годин катастрофи партійно-радянська верхівка країни намагалася замовчати масштаби лиха, приховати його від народу. 1 травня у Києві була проведена першотравнева демонстрація – у той час, коли радіація значно перевищувала припустимі норми. Вина у приховуванні інформації від народу, невиправдана пасивність і повільність дій повністю падає на тодішніх керівників республіки – В. Щербицького, О. Ляшка, В. Шевченко. Вищі посадові особи від медицини (міністр А. Романенко та ін.) запопадливо виконували вказівки партійного керівництва, не тільки замовчували справжню інформацію, а й займалися дезінформацією, злочинно нехтуючи здоров’ям мільйонів людей. Під час чорнобильської біди тоталітарна система показала свою справжню антилюдську природу. Лише з розгортанням гласності і демократизації радянського суспільства стали відомі страхітливі масштаби ядерної катастрофи. У серпні 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Постанову “Про невідкладні заходи із захисту України від наслідків чорнобильської катастрофи”. У ній Україну було оголошено зоною екологічної біди, висунуто вимогу припинити експлуатацію Чорнобильської АЕС, доручено уряду встановити контакти з міжнародними організаціями, зацікавленими у подоланні наслідків чорнобильської катастрофи. Стало зрозумілим, що одній Україні не справитися з наслідками цього лиха.