Глава 1. міграційна ситуація
У перші повоєнні десятиліття створення зусиллями Радянського держави системи охорони здоров'я та підвищення рівня життя призвели до демографічного вибуху у народів Середньої Азії і Казахстану. Якщо чисельність жителів Росії в 1959-1989 рр.. збільшилася в 1,3 рази, то республік Середньої Азії і Казахстану - у 2,1 рази. Найбільш високі темпи приросту населення спостерігалися в Узбекистані і Таджикистані, де більшість корінного населення було більш ісламізувати і традиційно вело осілий спосіб життя. У Казахстані, Киргизії та Туркменістані, де жінка традиційно користувалася більшою свободою в побуті, рівень народжуваності був не таким значним.
Більше половини (53%) всіх мігрантів з країн СНД припало на частку держав Середньої Азії (СА). За півтора десятка років, що минули з часу розпаду СРСР, міграційна ситуація в цьому регіоні, на території якого проживало понад 1 / 6 населення колишнього СРСР, кардинально змінилася. У перші роки незалежності для держав СА був характерний приплив у них титульного і лавиноподібний відтік з них некорінного (російського і «російськомовного») населення. Однак до середини 1990-х рр.. тенденція змінилася на протилежну: міграційний приплив корінного населення змінився відтоком, - дедалі більша частина корінних жителів країн Середньої Азії стала переїжджати в Росію. В основі цих процесів лежали довготривалі тенденції соціально-економічного та демографічного розвитку центрально-азіатських товариств, що намітилися ще в 1950-1980-і рр..
Велика частина природного приросту корінного населення середньоазіатських республік і Казахстану припадала на сільську місцевість і там же «осідала». Протягом 1951-1982 рр.. в міста переселилося менше 1 / 4 сільського населення, що з'явився на світ за ці роки. Оскільки більшість населення регіону проживало в сільській місцевості, а рівень народжуваності серед сільських жителів був вище, їх чисельність збільшувалася набагато швидше. До моменту розпаду СРСР у всіх республіках Середньої Азії відбувалося скорочення питомої ваги міського і збільшення - сільського населення. Більш високими темпами чисельність городян збільшилася тільки в Казахстані, що було наслідком високої частки «європейського» населення, але і тут в порівнянні з періодом 60-х рр.. міське населення зростало в два рази повільніше.
Забезпечити роботою швидко зростаюче населення громадський сектор сільського господарства був не в змозі. У 80-і рр.., Коли з'явилося на світ під час демографічного вибуху 50-60-х рр.. покоління вступило в працездатний вік, проблема перенаселення проявилася особливо гостро. У другій половині 80-х рр.. в Узбекистані працювало лише 32,9% працездатного населення, а в окремих районах Середньої Азії незайняте у громадському секторі населення становило до 80%.
Після розпаду СРСР всі країни регіону пережили безпрецедентне падіння ВВП. У 1990-1999 рр.. ВВП Киргизії в доларовому еквіваленті, за даними Світового банку, скоротився в 4,2 рази, Таджикистану, Казахстану і Туркменістану - у 2,3 - 2,7 рази, а Узбекистану - в 1,4 рази. Тим часом населення регіону продовжувало зростати. У 1991-2005 рр.. чисельність жителів Середньої Азії (без Казахстану) збільшилася на 28%. У Казахстані, де спостерігався найнижчий в регіоні рівень природного приросту титульного населення і масова еміграція некорінних жителів, населення в цей період скоротилося на 7,9%. Поставлене на грань виживання населення було змушене шукати способи існування, головним з яких стала міграція.
Абсолютна більшість мігрантів з Середньої Азії прямувало в Росію. Більш того, в 90-х рр.. питома вага Росії серед країн, в які мігрувало населення регіону, значно збільшився. За даними на 1991 рік, в Росію переселялося близько 3 / 4 емігрантів з Казахстану і більше половини - з республік Середньої Азії, тоді як до кінця десятиліття, відповідно - більше 9 / 10 та 7 / 10 (8). У 1991-1999 рр.. населення Росії за рахунок мігрантів з Середньої Азії збільшилося на 2,6 млн. чол., 3 / 4 яких складали слов'яни, в тому числі понад 2 / 3 - росіяни.
На рубежі століть складу міграційних потоків продовжував мінятися. Відтік титульних етносів СА з Росії, спостерігався наприкінці 1980-х - початку 1990-х рр.., Змінився, як уже сказано, припливом. З одного боку, це відбувалося під впливом погіршення соціально-економічної ситуації в Середній Азії, з іншого - в результаті деякого поліпшення її в Росії. До 1999 р. на частку титульних етносів припадало близько 5% реєстрованого збільшення іміміграціі до Росії. Найбільш високою була еміграція з охопленого громадянською війною Таджикистану. В інших країнах частка корінних етносів серед емігрантів була незначною, коливаючись від 2,3% в Казахстані до 8,5% в Киргизії.
Після розпаду СРСР у всіх країнах Середньої Азії помітно посилилася деурбанизация. Особливо значних масштабів вона прийняла в Таджикистані, Узбекистані та Киргизії, в першому з яких в містах сьогодні проживає близько 1 / 4, а в двох інших - близько 1 / 3 всього населення. Деурбанизация торкнулася й самі міста, які під впливом масового відтоку некорінного і припливу корінного сільського населення все більше набувають аграрний вигляд. Деградація системи освіти призвела до того, що більшість корінного населення має низький освітній рівень і не знає російської мови. При цьому населення Середньої Азії має сприятливу в плані забезпечення трудовими ресурсами вікову структуру - більше 1 / 3 становлять діти у віці до 14 років і близько 60% - люди в працездатному віці.
В останні роки приплив «російськомовного» населення в Росії з країн Середньої Азії скоротився. В основному ця частина населення встигла покинути регіон або адаптувалася до нових умов життя. Значну роль у скороченні міграційного відтоку російських зіграло успішний соціально-економічний розвиток Казахстану, на території якого проживає більше 60% слов'янського населення Середньої Азії. Відтік корінного населення, навпаки, посилився. Крім Таджикистану значний приплив мігрантів став прямуватиме до Росії з інших трудонадлишкових країн регіону - Киргизії та Узбекистану. За різними оцінками, на кінець 2005 р. в Росії було від 1,8 до 3,5 млн. трудових мігрантів з країн ЦА, 9 / 10 яких прибули з Таджикистану, Узбекистану та Киргизії.
Розглядаючи перспективи міграцій між Росією і Середньою Азією, слід взяти до уваги такі обставини. Основними трудонадлишкових республіками на величезному просторі центрально-азіатського регіону є Таджикистан, Узбекистан і Киргизія. Брак земельно-водних ресурсів, використання яких обмежено переважанням гірських і пустельних ландшафтів, а також важкий стан економіки будуть і далі спонукати їх населення шукати кращого життя «за кордоном». До того ж середньорічні темпи приросту населення Середньої Азії (без Казахстану) у пострадянський період, не дивлячись на зниження, складали близько 2%.