Політика на Далекому Сході й у Тихому океані 11 страница

До середини липня японці сконцентрували на Ляодунському півострові до 50 тис. солдатів і майже 400 гармат. їм протистояв 40-тисячний гарнізон Порт-Артура, який мав на озброєнні 650 гармат. Екіпаж Тихоокеанської ес­кадри, що базувалася в Порт-Артурі, налічував 12 тис. офіцерів і матросів. Наприкінці липня японська армія підійшла безпосередньо до лінії оборони Порт-Артура, яка становила 29 км. Загальне командування гарнізоном здійсню­вав начальник Квантунського укріпленого району генерал-лейтенант А. Стес-сель, а сухопутні сили фортеці очолював генерал-майор Р. Кондратенко (після його смерті - генерат-майор О. Фок). 6 (19) серпня почався перший загальний штурм фортеці, який тривав 6 днів і призвів до великих втрат з обох сторін. Після четвертого штурму в листопаді 1904 р. японці захопили гору Високу, з якої могли вести прицільний вогонь по укріпленнях фортеці й кораблях Тихоокеанської ескадри. Після знищення цих кораблів Порт-Ар­тур тримався ще кілька тижнів. Останній, шостий, штурм Порт-Артура за­кінчився 20 грудня 1904 р.(2 січня 1905 р.) підписанням акта про капітуля­цію. Гарнізон не вичерпав боєприпасів і продуктів. Більшу їх частину було знищено вночі перед капітуляцією. Тоді ж були потоплені залишки ескадри, за винятком кількох міноносців, яким удалося прорватися в китайські пор­ти. Згідно з умовами капітуляції, весь гарнізон фортеці потрапляв у полон (23 тисячі офіцерів і нижчих чинів), форти, укріплення, кораблі, зброя і боє­припаси мали перейти до японців. Після війни Стесселя, який здав Порт-Ар­тур, було засуджено до смертної кари, але згодом замінено ув'язненням у фортеці. Його помилував Микола II.

Новий головнокомандувач збройних сил на Далекому Сході О. Куро­паткін (Алексєєва усунули в середині жовтня 1904 р.) вирішив перейти до активних наступальних дій у Маньчжурії. Він та його штаб розробили на­ступ проти японських армій, зосереджених на підступах до Мукдена. Від 5 (18) до 25 лютого (10 березня) 1905 р. тривала найбільша на той час битва в історії війн, у якій на 100-кілометровому фронті брало участь з обох сто-

Росія на початку XX ст.

рін понад 660 тис. осіб та 2500 гармат. Після того як виникла загроза ото­чення трьох російських армій, Куропаткін віддав наказ про відступ. Росій­ські армії відійшли на 180 км на північ від Мукдена. Японці не пересліду­вали їх. Обидві сторони зазнали важких утрат.

Останньою значною подією у ході війни була морська битва 14—15 (27-28) травня 1905 р. біля острова Цусіма в Японському морі. Ще навесні 1904 р. було ухвалено рішення скерувати на Далекий Схід Балтійську ескадру під командуванням начальника Головного морського штабу контр-адмірала 3. Ро-жественського. Підготування до відправки ескадри затягнулося майже на пів­року. У жовтні 1904 р. ескадра, яку назвали Другою тихоокеанською, у скла­ді 8 броненосців, 11 крейсерів і 9 міноносців вийшла з Лібави. У грудні ескадра досягла Мадагаскару. На той час Порт-Артур здали, і Перша тихо­океанська ескадра припинила своє існування. Похід на Далекий Схід втра­тив сенс, тому що ескадра Рожественського була значно слабшою від япон­ського флоту. Тоді в лютому 1905 р. їй навздогін послали з Любави Третю тихоокеанську ескадру контр-адмірала М. Небогатова, яка була сформована з тихохідних броненосців берегової оборони. Наприкінці квітня Небогатов наздогнав Рожественського біля берегів В'єтнаму, а 14 (27) травня об'єдна­на ескадра вступили в Цусімську протоку і взяла курс на Владивосток. Тут російські кораблі зустрілися з головними силами японського флоту під ко­мандуванням адмірала X. Того. Японська ескадра переважала російську і за кількістю кораблів, і за кількістю та якістю озброєнь. У ході запеклого бою з 33 кораблів ескадри Рожественського 19 були затоплені, 8 захопив против­ник, 3 вдалося відійти в Манілу, де вони були інтерновані, і тільки крейсе­рові "Алмазу", есмінцям "Бравому" і "Грозному" вдалося прорватися до Владивостока. Із 14 тис. осіб команди загинуло понад 5 тис, майже 800 бу­ли поранені, 5 тис. осіб потрапили в полон.

Поразки біля Цусіми і наростання революційних подій у Росії зму­сили царський уряд піти на мирні переговори. Наприкінці травня сторони погодилися на американське посередництво. У червні 1905 р., вже під час готування переговорів про мир, Японія, користуючись практично відсутніс­тю на Сахаліні російських військ, висадила десант й окупувала його. Мирні переговори розпочалися наприкінці липня 1905 р. в американському місті Портсмуті й тривали майже місяць. 23 серпня (5 вересня) 1905 р.було підписано мирну угоду між Росією та Японією. Російська делегація під ке­рівництвом С. Вітте змушена була погодитись на визнання Кореї сферою впливу Японії, передати їй право на оренду Ляодунського півострова з Порт-Артуром і південну частину острова Сахалін; японські піддані одержали пра­во виловлювати рибу в російських водах Японського, Охотського і Берінго-вого морів. Проте делегації вдалося відхилити вимогу про контрибуцію. Вплив Росії на Далекому Сході було підірвано, країна втратила десятки тисяч лю­дей вбитими, пораненими і скаліченими, не кажучи вже про величезні фі­нансові втрати.

1905-1907 роки: революція і реформи

Розділ 2. 1905-1907 роки: революція і реформи

Невдала війна Росії з Японією дестабілізувала ситуацію в країні. По­разки на Далекому Сході пов'язували в суспільстві з кризою самодержавної системи. Росія опинилася перед вибором: або продовження старого урядо­вого курсу, або рішуча зміна самої моделі модернізації, яка вимагала при­скорення, гармонізації і справедливого розподілу пов'язаних з нею проблем між різними соціальними верствами, і "верхами" суспільства також. І що менш дієздатною в цій ситуації виглядала влада, то реальнішою ставала перс­пектива революції як радикального виходу з глухого кута.