Характеристика видів митних режимів

Сутність митного режиму	Основні вимоги та умови використання митного режиму
Імпорт (випуск для вільного обігу) - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.	- передбачає сплату податків і зборів, які обкладаються товари під час ввезення на митну територію України відповідно до законів України; - дотримання вимог, передбачених законом, щодо заходів нетарифного регулювання та інших обмежень.
Реімпорт - це митний режим, відповідно до якого товари, що були вивезені або оформлені для вивезення за межі митної території України, випускаються у вільний обіг на митній території України зі звільненням від сплати митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.	У митний режим реімпорту можуть бути поміщені товари, які: 1) були вивезені за межі митної території України у митному режимі тимчасового вивезення та ввозяться на цю територію до завершення строку дії цього митного режиму у тому самому стані, в якому вони були вивезені, крім природних змін; 2) були вивезені за межі митної території України у митному режимі переробки за межами митної території та ввозяться на цю територію до завершення строку дії цього митного режиму у тому самому стані, в якому вони були вивезені; 3) були поміщені у митний режим експорту (остаточного вивезення) і повертаються особі, що їх експортувала, у зв'язку з невиконанням (неналежним виконанням) умов зовнішньоекономічного договору, згідно 3яким ці товари помішувалися у режим експорту, або з інших обставин, що перешкоджають виконанню цього договору, якщо ці товари: а) повертаються на митну територію України у строк, що не перевищує шести місяців з дати вивезення їх за межі цієї території у митному режимі експорту; б) перебувають у такому самому стані, в якому вони оформлені у митний режим експорту, крім природних.
Експорт (остаточне вивезення) - це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов'язань щодо їх зворотного ввезення.	- передбачає сплату податків і зборів, встановлених на експорт товарів; - подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови вивезення товарів за межі митної території України.
Реекспорт - це митний режим, відповідно до якого товари, що були раніше ввезені на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивозяться за межі митної території України без сплати вивізного мита та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.	Митний режим реекспорту може бути застосований до товарів, які при ввезенні на митну територію України мали статус іноземних та: 1) після ввезення на митну територію України перебували під митним контролем та не були поміщені у митний режим; 2) були поміщені у митний режим тимчасового ввезення та вивозяться за межі митної території України у тому самому стані, в якому вони були ввезені на митну територію України, крім природних змін; 3) були поміщені у митний режим переробки на митній території та вивозяться за межі митної території України у тому самому стані, в якому вони були ввезені на митну територію України, крім природних змін; 4) були поміщені у митний режим митного складу та вивозяться за межі митної території України у тому самому стані, в якому вони були ввезені на митну територію України, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування та зберігання; 5) були поміщені у митний режим імпорту і повертаються нерезиденту - стороні зовнішньоекономічного договору, згідно 3яким ці товари помішувалися у цей режим, у зв'язку з невиконанням (неналежним виконанням) умов цього договору або з інших обставин, що перешкоджають його виконанню, якщо ці товари: а) вивозяться протягом шести місяців з дати поміщення їх у митний режим імпорту; 6) перебувають у тому самому стані, в якому вони були ввезені на митну територію України, крім природних; б) визнані помилково ввезеними на митну територію України.
Транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома митними органами України або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.	- товари, що переміщаються транзитом мають перебувати у незмінному стані; - повинні бути доставленими у митний орган призначення до закінчення строку, визначеного статтею 95 Митного Кодексу - у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України переміщуватись встановленими маршрутами та шляхами.
Тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.	- обґрунтування підстав тимчасового ввезення товарів на митну територію України; - зобов'язання про зворотне вивезення товарів; - подання дозволу відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення товарів - забезпечення дотримання вимог митного режиму тимчасового ввезення.
Тимчасове вивезення - це митний режим, відповідно до якого українські товари або транспортні засоби комерційного призначення вивозяться за межі митної території України з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реімпорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.	- обґрунтування підстав тимчасового вивезення товарів на митну територію України; - зобов'язання про реімпорт товарів; - подання дозволу відповідного компетентного органу на тимчасове вивезення товарів
Митний склад - це митний режим, відповідно до якого іноземні або українські товари зберігаються під митним контролем із умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.	- режим митного складу може застосовуватись щодо будь-яких товарів, за винятком товарів, заборонених до ввезення (вивезення) з території України; - строк зберігання товарів в режимі митного складу не може перевищувати 1095 днів, підакцизних товарів - 365 днів; - з товарами можуть проводитись операції, необхідні для їх продажу.
Вільна митна зона - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари ввозяться на територію вільної митної зони та вивозяться з цієї території за межі митної території України із звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а українські товари ввозяться на територію вільної митної зони із оподаткуванням митними платежами та застосуванням заходів нетарифного регулювання.	- вільні зони створюються відповідно до законодавства України; - здійснюється постійний контроль та нагляд за кордонами спеціальних митних зон, а також за доступом до них; - здійснюється перевірка товарів, що перебувають у вільних митних зонах.
Безмитна торгівля - це митний режим, відповідно до якого товари, не призначені для вільного обігу на митній території України, знаходяться та реалізуються для вивезення за межі митної території України під митним контролем у пунктах пропуску через державний кордон України, відкритих для міжнародного сполучення, та на повітряних і водних транспортних засобах комерційного призначення, що виконують міжнародні рейси, з умовним звільненням від оподаткування митними платежами, установленими на імпорт та експорт таких товарів, та без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі видів контролю, зазначених у частині першій статті 319 Митного Кодексу	- строк перебування товарів у режимі магазину безмитної торгівлі - протягом всього строку їх придатності для споживання та/або використання - власник магазину зобов'язаний своєчасно декларувати митному органу товари що надходять та вибувають з магазину, дотримуватись положень Митного Кодексу та інших законодавчих актів України щодо умов діяльності магазинів безмитної торгівлі.
Переробка на митній території - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, за умови подальшого реекспорту продуктів переробки.	- цей режим здійснюється з дозволу митного органу відповідно до положень Митного Кодексу та інших законів України; - строк переробки товарів на митній території України встановлюється митним органом у кожному випадку під час видачі дозволу підприємству, виходячи з тривалості процесу переробки товарів, але загальний строк переробки не може перевищувати 365 днів; - операції переробки товарів включають: монтаж, збирання, монтування та налагоджування, ремонт, відновлення та регулювання.
Переробка за межами митної території - це митний режим, відповідно до якого українські товари піддаються у встановленому законодавством порядку переробці за межами митної території України без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, за умови повернення цих товарів або продуктів їх переробки на митну територію України у митному режимі імпорту.	- вивезення товарів для переробки виконується з дозволу митного органу на основі положень Митного Кодексу України; - строк переробки товарів за межами митної території України встановлюється митним органом у кожному випадку під час надання дозволу підприємству-резиденту, виходячи з тривалості процесу переробки товарів та розпорядження продуктами їх переробки, але загальний строк переробки не може перевищувати 365 днів; - митні органи здійснюють контроль за обов'язковим обсягом виходу продуктів переробки, про що зазначається в договорі (контракті) на переробку.
Знищення або руйнування - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари під митним контролем знищуються або приводяться у стан, який виключає можливість їх використання, з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами, установленими на імпорт цих товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.	- дія цього режиму допускається з письмового дозволу митного органу, який надається за умови наявності дозволів інших органів державної влади; - знищення або руйнування товарів здійснюється за рахунок їх власника.
Відмова на користь держави - це митний режим, відповідно до якого власник відмовляється від іноземних товарів на користь держави без будь-яких умов на свою користь.	- у цьому режимі не нараховуються і не справляються податки та збори, а також не застосовуються заходи нетарифного регулювання.

22. Класифікація та характеристика форм виходу на зовнішні ринки.

Формипроникнення підприємства на закордонні ринки:

- непрямий експорт;

- прямий експорт;

- ліцензування;

- створення спільного підприємства;

- пряме інвестування.

Міжнародна комерційна практика показує, що найчастіше компанії використовують дві основні форми проникнення, а саме — прямий і непрямий (опосередкований) експорт.

Варіанти організації прямого експорту:

а) створення експортного відділу для здійснення продаж за кордоном та організація збору необхідної інформації про ринок;

б) використання власних торгових представників для пошуку закордонних клієнтів;

в) звернення до закордонних дистриб'юторів чи агентів, наді­лення їх винятковими чи обмеженими правами представляти ви­робника в країні;

г) створення закордонного відділу продаж або дочірньої компанії, що дозволяє виробникові користуватися ефектом безпосередньої присутності на ринку і здійснювати контроль збуту.

Непрямий експорт — виробник діє через інше підприємство в країні базуван­ня, направляючи свою продукцію на міжнародний ринок. Підприємство виробляє продукцію у своїй країні й адаптує її до вимог закордонного ринку.

Викорис­товуються незалежні посередники для організації міжнародної торгівлі, а саме:

- місцевий посередник-експортер купує продукцію у вироб­ника, а потім продає її за рубіж;

- вітчизняний агент-експортер веде пошук покупців за кор­доном і домовляється з ними про постачання, розраховуючи при цьому на одержання комісійної винагороди;

- кооперативна організація здійснює експорт від імені і част­ково під адміністративним контролем декількох виробників;

- міжнародна торгова компанія за рубежем контролює збуто­ві мережі в різних регіонах.

Обидва типи експорту (прямий і непрямий) накладають певні обмеження на зовнішньоторговельну стратегію компанії і можливості управління нею:

а) експортер не має повної ринкової інформації і не може приймати оптимальних управлінських рішень (немає чіткої інформації щодо нестатків покупців та їхньої задоволеності товаром, що­ до стратегії конкурентів, цін, додаткових послуг, збутової мережі, реклами тощо);

б) експортер не має інформації про характер використання продукту, поводження покупців, їхніх потреб;

в) посередник може призначати високу ціну за рахунок занадто високої націнки без врахування цін конкурентів, еластичності попиту.

В деяких випадках експорт, як прямий, так і непрямий, може виявитися утрудненим і навіть неможливим. Великі транспортні витрати, митні тарифи чи обмеження на імпорт, префере­нції для місцевих виробників - причини, що можуть спону­кати підприємство почати виробництво за кордоном.

Виробництво за кордоном може бути організовано різномані­тними способами:

-збірний завод,

-контракт на вироб­ництво,

-ліцензійний договір,

-спільне підприємство,

- пряме інвес­тування.

При укладанні контракту на виробництво товари ви­робляються за кордоном місцевим виробником, який діє за конт­рактом з підприємством, яке здійснює контроль за марке­тингом і комерційними питаннями через свою закордонну філію. Така договірна форма дозволяє компанії обійтися без інвестицій у виробництво і без витрат на транспорт і митницю, у той же час використовувати місцеву робочу силу.

Ліцензування - це надання ін­шому підприємству визначених прав на використання патентів, торгових марок або ноу-хау за визначену платню. Перевагою використання ліцензування є доступ на новий ринок без інвестицій. Ліцензування в галузі виробництва пов'язане з високим ризи­ком (ліцензіат може перетворитися на конкурента).

Спільне підприємство (СП) - це міжнародне підприємство, створене з метою найбільш повного використання потенціалу сторін для максимізації корисного економічного ефекту їхньої діяльності. Ознакою СП є наявність у складі його засновників хоча б одного іноземного інвестора. Ця стратегія проникнення стала засобом полегшення експорту капіталу і реалізації інвестиційних проектів, здійснення яких не під силу одній компанії. Завдяки СП поширюються передові тех­нології і сучасний досвід управління.

Загрузка...

Пряме інвестування у виробництво в іншій країні здійснюється шля­хом придбання існуючого чи створення нового підприємства. Прямі інвестиції здійснюються шляхом передачі капіталу з однієї країни в іншу, але капітал не завжди є єдиним внеском ін­вестора чи єдиним засобом придбання акціонерної власності. Компанія-інвестор може надати технологію, кваліфіковані кадри і рин­ки в обмін на частку участі в капіталі закордонного підприємства. Варіанти прямого інвестування:

а) придбання частнки власності в діючому підприємстві;

б) створення нового підприємства.

24. Характеристика посередників у ЗЕД.

Посередники	Характеристика виконуваних функцій
За обсягом посередницьких збутових прав
Прості агенти-посередники	Мають право здійснювати збут продукції певного постачальника на обумовленій території за відповідну винагороду. Принципал (виробник товару або його власник) не надає простому-агенту посереднику жодних ексклюзивних прав та зберігає за собою право користуватися послугами інших посередників або самостійно здійснювати збут товарів на тому цільовому ринку, на якому працює цей посередник
Агенти з правом "першої руки"	Принципал при виході на певний ринок зобов'язаний спочатку запропонувати для реалізації товар агенту з правом "першої руки, який сам вирішує, "працювати" з певними товарами, чи ні. Таке рішення має бути вмотивованим (неприйнятністю ціни, несприятливістю термінів поставки, невідповідністю якісно-технічних характеристик товару або іншими). Принципал, отримавши відмову агента (у письмовому вигляді) має право виходити на цільовий ринок самостійно, або використовуючи послуги інших агентів-посередників.
Ексклюзивні (або монопольні) агенти	Мають найбільші, виключні права на збут товарів принципала певної номенклатури на повному ринку та протягом обумовленого періоду. Використовуючи таких посередників принципал позбавляється права діяти на цільовому ринку самостійно або через інших посередників
За обсягом повноважень
Посередники, які не підписують основних контрактів(представники, агенти, брокери, маклери)	Виконувані функції таких посередників: - дослідження цільового ринку, його складу, обсягів, конкурентних товарів, кон'юнктури та тенденцій; - інформування принципала про якісні, метрологічні, технічні вимоги, які пред'являються на цільовому ринку; - організація рекламних заходів на користь принципала; - інформування представників ділових кіл цільового ринку про товари принципала та його фірму; - сприяння формуванню позитивного іміджу принципала та його товарів; - організація переговорного процесу та ділових зустрічей принципала з потенційними партнерами; - організація переговорів, сприяння укладенню контрактів та їх реалізації
Посередники, які підписують контракти з третіми особи від імені та за рахунок принципала(торгові агенти, довірені особи)	Виконувані функції таких посередників: - проведення маркетингових досліджень; - інформування принципала про якісні, кількісні вимоги, умови цільового ринку; - реклама та формування позитивного іміджу принципала; - надання технічної допомоги щодо укладення контрактів - надання комплексної допомоги щодо збуту та купівлі товарів, включаючи укладення угод від його імені; - налагодження збутової діяльності, включаючи організацію власної збутової мережі, - технічне обслуговування, післяпродажний сервіс
Посередники, які	Принципал називається комітентом. Комісіонери мають право власного підпису, вони самі можуть залучати додаткових посередників, відносно яких є продавцями чи покупцями. При виконанні посередницьких операцій комісіонери використовують індент - разове комісійне доручення імпортера однієї країни комісіонеру іншої країни на покупку визначеної партії товару. Одним з різновидів посередників-комісіонерів є агенти-делькредери, які діють відповідно до угоди типу "делькредере" (договір комісії, згідно з яким комісіонер несе майнову відповідальність за виконання третьою особою своїх контрактних зобов'язань). Іншим різновидом посередників є консигнатори (агенти-консигнатори). Згідно з такою формою контрактних відносин між принципалом (який називається консигнант) та агентом (консигнатором) перший поставляє на склад другого товари для реалізації. При цьому товари залишаються у власності консигнанта до реалізації їх, який здійснює передпродажну підготовку товару, страхує його, проводить маркетингову діяльність та весь комплекс операцій із продажу
підписують контракти з третіми особами від власного імені, але за рахунок принципала(комісіонери, агенти-делькредери, консигнатори)
Посередники, які підписують угоди з третіми особами від власного імені та за власний рахунок(дистриб'ютори)	Торговельні посередники з найбільшим обсягом повноважень, які потенційно можуть виконувати найбільшу кількість функцій, беруть на себе найбільші підприємницькі ризики та мають найбільшу свободу у прийнятті комерційних рішень. Винагородою дистриб'ютора є різниця в ціні перепродажу та купівлі в принципала.

25. Офшорний бізнес у системі ЗЕД. Класифікація офшорних зон та офшорних компаній.

Офшорний бізнес ґрунтується на можливостях, які надаються офшорними зонами. Офшорною зоною вважається країна або територія, законодавством якої дозволено реєструвати компанії, які отримують прибуток із джерел, що діють поза країною або територією реєстрації (офшорні компанії).

Слово «офшор» походить від англійського offshore – «поза берегом», тобто «той, що знаходиться на деякій відстані від берега», і означає території, на яких діє пільговий режим оподаткування. У великому тлумачному словнику сучасної української мови дано таке визначення: «Офшор – території, які забезпечують пільговий режим для фінансово-кредитних операцій із закордонними учасниками в іноземній валюті» [1, С. 235]. Офшорний бізнес став невід'ємною частиною світової економіки, він несе із собою як позитивне явище – можливість широкого доступу на міжнародні фінансові ринки, так і негативне, що полягає в поширенні кримінальних та злочинних схем. Майже всі великі іноземні банки та інвестиційні компанії застосовують офшори для здійснення своїх фінансових операцій. В Україні 70–75% отриманих інвестицій надходить через офшорні зони. Прагнення підприємців знизити податкове навантаження, убезпечити свій капітал є досить природним. Адже відомою є така фраза Рокфеллера: «Якщо можна не платити, то потрібно не платити».

Використання офшорів надає можливість планувати організацію бізнесу, його фінансову та організаційну структуру, що законно дасть змогу не переплачувати податки та максимізувати прибутки. Офшор – також компанії міжнародного права, що діють у безподаткових зонах, т.зв. «податкових гаванях» (ВЕЗ).

Офшорна компанія – підприємницьке товариство, еквівалентом якого є товариство з обмеженою відповідальністю чи акціонерне товариство, але на відміну від місцевих підприємницьких товариств, офшорна компанія цілком звільнена від сплати податків або платить низькі податки в країні реєстрації, за умови, що вона не отримує доходів у цій країні, а власники і директори не є резидентами цієї країни.

Створюючи офшорну компанію, підприємець може значно і зовсім законно зменшити суму податкових виплат його місцевої фірми. У результаті взаємодії місцевої фірми й офшорної компанії можна практично ліквідувати виплати по податку на прибуток і істотно зменшити виплати по соціальному і прибутковому податках.

Останнім часом цілі використання офшорних компаній трохи змінилися. Так, якщо раніше офшор був необхідний, в основному, для вивозу капіталу, то тепер він виступає досить ефективним інструментом стабілізації платежів, регулювання ціни експортно-імпортних контрактів, самофінансування, продажу авторських прав, оплати валютних контрактів на території України, передачі устаткування в лізинг, наймання персоналу, постачань давальницької сировини, купівлі нерухомості за рубежем.

Офшор також є найбільш ефективним механізмом внесення інвестицій в Україну. На думку фахівців, близько 80% інвестицій в Україну внесені українцями через офшорні компанії. Для цього можуть використовуватися взаємовигідні договори, кредитні лінії, дочірні і спільні підприємства Внесення іноземних інвестицій також може здійснюватися у вигляді устаткування і технологій, у якості зворотної фінансової допомоги. При цьому необхідно реєструвати інвестиції в Національному банку, що гарантує повернення коштів з України.

Існує багато характеристик: географічне положення, політична стабільність, авторитет на міжнародному ринку, наявність в країні професійних кадрів, добрих комунікацій та банків, інколи і змога відвідування цієї країни, перспективність для здійснення будь - яких проектів, які можуть виникнути надалі та ін. Класифікація офшорних юрисдикцій за різними критеріями допомагає провести оцінку кожної з них окремо та прийняти рішення з будівництва офшорних схем і реєстрацій відповідних компаній [1].

Найбільш важливою є класифікація за:

- принципом оподаткування:

- офшорні юрисдикції з фіксованою платою за звільнення від оподаткування (Багамські острови, Бермуди, Беліз, Британські, Віргінські острови, Терке і Кайкос, Гернсі, Джерсі, Панама, о. Мен, Ірландія, Гібралтар, Люксембург, штат Делавар (США), тощо);

- офшорні зони з проміжним оподаткуванням, де поряд з фіксованим збором встановлені процентні відрахування від прибутку та обороту (Швейцарія, кантон Женева), Малайзія (острів Лабуан), о. Мальта);

- офшорні юрисдикції, де розміри податкових відрахувань прямо пропорційно повязані з розміром прибутку (Кіпр і Барбадос);

- політико - економічними критеріями:

Велике значення при виборі офшорної юрисдикції має політичний та економічний стан. Для їх оцінки необхідно врахувати:

- стабільність політичного режиму;

- послідовність економічної політики;

- політичні взаємовідносини офшорної юрисдикції з країною, в якій передбачається отримання прибутку;

- юридична самостійність офшорної зони.

- територіальними ознаками:

- країни Карибського басейну (Багами, Антигуа і Барбадос, Бермуди, Британські Віргінські острови, острови Терке і Кайкос, Панама);

- острови Північної Європи (Острови Мен, Гернсі та Джерсі, а також Ірландія);

- країни Середземноморя (країни Середземноморя: Кіпр, Гібралтар і Мальта);

- престижні європейські офшорні зони (кантони Женева та Цуг в Швейцарії, Ліхтенштейн і Люксембург);

- країни Південно - Східної Азії (країни Південно-Східної Азії: Гонконг, Сінгапур, о. Лабуан в Малайзії).

Існують наступні види офшорних компаній [7]:

1) Холдингова компанія, зареєстрована в офшорній зоні, де не стягується податок на доходи. Вона витягує додатковий прибуток через філіальну мережу шляхом акумуляції капіталу в офшорній зоні, не піддаючи оподаткуванню доходи від депозитів, які холдинг може інвестувати або збільшити мережу філій.

2) Торгові компанії користуються особливою популярністю на міжнародних ринках. Експортно-імпортні операції за схемою, коли офшорна компанія приймає замовлення від клієнтів і поставляє товар безпосередньо від виробника, дозволяють планувати виплати мит і акцизів, акумулюючи прибуток від реалізації без оподаткування.

3) Офшорні банки і трастові компанії. За допомогою філій та відділень офшорних банків у податкових гаванях і фінансових центрах можна отримувати прибуток, що не обкладається податком, брати участь у міжнародних угодах та сприяти у відкритті іноземних компаній і трастів. В офшорній банківській справі простежується чітке розмежування між податковими гаванями і фінансовими центрами. Наприклад, у Сінгапурі не стягується податок з відсотків по депозитах, що виплачуються нерезидентами. У США і Великобританії не обкладаються податком на доходи банківські вклади іноземців, а в Швейцарії не стягується податок з відсотків за банківськими вкладами. Офшорні філії американських, англійських банків відкриваються в основному для іноземної трастової діяльності, а швейцарських - для виплати відсотків за вкладами іноземних банків без сплати податків. Тому філії офшорних банків привабливі для великих міжнародних компаній, так як у них великі кредитні можливості.

4) Страхові компанії. Великі компанії створюють власні страхові компанії з метою зменшення підприємницького ризику. Найчастіше подібні компанії відкриваються на Бермудських, Багамських, Кайманових островах, в Уругваї та на острові Гернсі. Страхове відділення компанії, зареєстроване в податковій гавані (на Бермудських та Багамських островах), розміщуючи страхові резерви для передачі їх у перестрахування, може отримати відчутний прибуток. За договором страхування страхувальник сплачує страхові внески у вигляді авансу, а перестрахувальні внески - тільки після закінчення періоду.

5) Ріелторські компанії. Купуючи майно у власність через офшорні компанії, покупець отримує податкові переваги:

- не обкладається податком подальша реалізація майна;

- полегшується продаж нерухомості;

- з'являється можливість пайового володіння власністю;

- приватна особа, що має власність у володінні офшорної компанії, може не сплачувати податок на майно, скасовується примусове право на спадщину, дозволяючи власнику заповідати її будь-якій особі шляхом передачі пакета акцій компанії;

- при переоформленні права власності знижуються податок на продаж і вартість нотаріальних послуг, при цьому вони змінюються залежно від вартості нерухомості.

6) Пароплавство. Використання офшорних пароплавств може повністю виключити пряме або непряме оподаткування (Кіпр, Панама, Ліберія, острів Мен і Гібралтар).