Загальна характеристика функціональних стилів. Їх класифікація

СТИЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

1. Загальна характеристика функціональних стилів. Їх класифікація.

2. Науковий стиль.

3. Офіційно-діловий стиль.

4. Публіцистичний стиль.

5. Художній стиль.

6. Конфесійний стиль.

7. Епістолярний стиль.

8. Розмовний стиль.

9. Стиль Інтернет-спілкування.

10. Мова професійного спілкування. Мовна, мовленнєва, комунікативна компетенції.

11. Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності.

Загальна характеристика функціональних стилів. Їх класифікація

Користуючись мовою в своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на практичному занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стаття, наказ керівника установи, протокол, написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.

Стиль є одним із найдавніших понять гуманітарного знання: воно вживалося в давньоіндійських поетиках, а також риториках і поетиках Давніх Греції й Риму. Давні греки стилем називали дерев'яну загострену паличку для письма, вміння користуватися якою було одним із показ­ників мовної культури. Пізніше це слово асоціювалося з манерою письма та мовлення і аж до середньовіччя пов'я­зувалося з нормативністю. Нині поняття «стиль» позначає характерну особливість видів діяльності чи її результату і є засобом реалізації понять різних сфер людських знань.

Мовний стиль (грец. stylos — паличка для письма) (у лінгвістиці) — різно­вид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуго­вує певну сферу суспільної діяльності мовців і має особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматичних форм, типів речення тощо).

У літературі й взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності.

Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Кожний стиль має:

· свою сферу поширення (коло мов­ців),

· призначення (функції повідомлення, впливу тощо),

· характерні ознаки,

· підстилі,

· систему мовних засобів і стилістичні норми, що оберігають цю систему, роблять її стійким стилем.

Функціональні стилі перебувають у постійній взаємодії, тому кожен із них міс­тить в собі елементи іншого. Основу кожного стилю ста­новлять стилістично нейтральні засоби сучасної літератур­ної мови, з якими взаємодіють марковані елементи.

Стиль мови має суспільну природу, твориться в проце­сі мовного розвитку нації і є невід'ємною частиною загаль­нонародної мови. Кількість і структура функціональних стилів, особливості їх використання тісно пов'язані з істо­ричними умовами розвитку і функціонування самої літературної мови.

Усі стилі перебувають у тісній взаємодії, їх елементи можуть проникати з одного стилю в інший, тому на сучасному етапі класичні зразки стають рідкістю.

Основні ознаки стилів та їх жанрів можна подати у вигляді таблиці.

Стилі і жанри мовлення

Назва стилів	Види творів, у яких стиль реалізується	Основні ознаки стилів і жанрів мовлення
Мета мовлення	Сфера спілкування	Форма реалізації стилю	Мовні особливості стилю
Розмовний		обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи подання допомоги, виховний вплив	побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими	діалог	широко використовуються побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені й просторічні слова, звертання, вставні слова, неповні речення тощо
Науковий	дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація	повідомлення про результати наукових досліджень	наука, техніка, освіта	монолог	характерні мовні засоби: терміни, спеціальна фразеологія, складні синтаксичні конструкції; повні речення; логічність, точність, обґрунтованість викладу
Офіційно-діловий	закон, кодекс, статут, наказ, указ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист тощо	регулювання офіційно-ділових стосунків	офіційно-ділові стосунки	монолог (діалог)	переважають стилістично нейтральні мовні засоби: стандартна канцелярська лексика, складні речення, немає емоційно забарвлених слів; виклад гранично точний
Публіцистичний	виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія	обговорення, відстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку	громадсько-політичне життя	монолог (діалог)	використовуються суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний
Художній	трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, поема, вірш, байка	різнобічний вплив на думки й почуття людей за допомогою художніх засобів	мистецтво слова	монолог	застосовуються всі мовні засоби, особливо широко — слово в переносному значенні

2. Науковий стиль — функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки.

У ньому виокремлюють такі підстилі з жанрами:

· власне науковий, науково-технічний (жанри: монографія, стаття, науко­ва доповідь, повідомлення, тези);

· науково-популяр­ний (жанри: статті у неспеціальних журналах, науково-популярна література);

· науково-навчальний (жан­ри: підручники, лекції, посібники);

· науково-діловий (жанри: патенти, основне призначення яких полягає у повідомленні про новини в науці і забезпеченні юридичного захисту прав винахідника).

Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний підстиль і жанр характеризується своїми особливостями викори­стання мовних засобів. Власне науковий підстиль має інтернаціональні загальнонаукові терміни; науково-попу­лярний — використовує й елементи художнього мовлення (епітети, порівняння, метафори), щоб зацікавити читача; науково-навчальний — характеризується доступністю викладу інформації, спрощеністю системи доведень, програмністю викладу матеріалу, спрямованою на активіза­цію мислення учня, поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики.