Поняття і специфіка конституційно-правової відповідальності

Конституційно-правова відповідальність – це особливий вид юридичної відповідальності, зміст і особливості якої зумовлені пер­шочерговою роллю конституційного права в системі національного права України.

Конституційно-правова відповідальність є передбачений норма­ми конституційного права специфічний обов’язок суб’єктів консти­туційного права зазнати несприятливих наслідків особистого, май­нового чи громадського характеру за скоєне правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси осо­бливого кола суб’єктів через спеціальний механізм реалізації, містить цілу низку юридичних санкцій.

Тож особливістю конституційної відповідальності є те, що вона включає в себе два аспекти, а відтак, може бути:

а) позитивною, що передбачає відповідальну поведінку, під­звітність, юридичну компетентність, усвідомлення свого обов’язку, його сумлінне і неухильне виконання, тобто відпо­відальність як обов’язок здійснити дії, встановлені у законі. Підставою активної (позитивної) відповідальності є покла­дення на суб’єкта конституційно-правових відносин і невико­нання або неналежне виконання цим суб’єктом певних своїх функцій (бездіяльність посадової особи, недосягнення по­ставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо);

б) ретроспективною, що передбачає відповідальність за вчи­нення конституційного правопорушення і являє собою спе­цифічні правовідносини між суб’єктами конституційного права з приводу скоєного конституційного делікту, що харак­теризуються осудом протиправного діяння і суб’єкта правопорушення та покладенням на останнього обов’язку зазнати негативних наслідків особистого, майнового чи громадського характеру за скоєне правопорушення.

Конституційній відповідальності властива якість, яка надає їй специфічних рис. Такою якістю є політичний характер конституцій­ної відповідальності, і це цілком закономірно, оскільки конституційні відносини пов’язані з такими соціальними явищами, як влада, держа­ва, політика, суспільство. Дуже виразно це спостерігається на рівні конституційного регулювання. Тут – особлива вага (ціна) відпові­дальності, оскільки в ній реалізуються інтереси суб’єктів конститу­ційних відносин. Конституційний статус цих суб’єктів реалізується в нормах Конституції і окремих законів, що визначають їх функції і повноваження.

Найважливішим елементом конституційного правопорушення є наявність вини. В конституційному праві вина іноді не відповідає традиційним уявленням про її форму, що пов’язано зі специфікою конституційних правовідносин і особливим статусом їх суб’єктів. Така специфіка наштовхує на висновок, що конституційно-правова відповідальність може наставати й за відсутності правопорушення, а обов’язкова вимога наявності вини звужує діапазон застосування відповідальності. Такий погляд є помилковим, оскільки викликаний ототожненням конституційно-правової відповідальності з політичною. Порівнюючи підстави політичної та конституційно-правової відповідальності, виявляємо низку відмінностей. Юридична відпо­відальність передбачає наявність нормативної підстави – юридич­ної норми, та фактичної – правопорушення. Нормативна підстава конституційно-правової відповідальності має бути юридично форма­лізована в конституції або в конституційному законодавстві.

Та існує думка, що конституційно-правова відповідальність застосовується й за відсутності чітко виражених формалізованих кри­теріїв. Д.Т. Шон, наприклад, вважає, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть бути її підставою. Виходячи з цього, достат­ньою підставою для її настання він вважає неспроможність органів державної влади та їх посадових осіб впоратися з покладеними на них завданнями, виробити стратегічний курс політики, який відповідав би інтересам суспільства. Тому відставку уряду через те, що він не­спроможний подолати, скажімо, економічну кризу в країні, Д.Т.Шон називає заходом конституційно-правової відповідальності.^[1]

Однак насправді тут йдеться не про конституційно-правову, а саме про політичну відповідальність, для настання якої достатньою підставою є невідповідність діяльності суб’єкта поглядам, переконан­ням, інтересам певних груп суспільства чи населення країни в ціло­му. Та сама дія іноді тягне за собою залежно від певних соціально-політичних умов різну реакцію суспільства, політичних партій, за­собів масової інформації, окремих громадян. Оскільки цей критерій піддається постійним змінам, він з об’єктивних причин не може бути формалізований. Тому, коли немає юридичних підстав, йдеться або про відповідальність політичну, або про прогалину в законодавстві, що потребує змістовного заповнення.

Посилання на те, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть слугувати підставою конституційної відповідальності у зв’язку зі складністю діяльності у сфері здійснення державної вла­ди, є малопереконливими. Яким би нестабільним та різноманітним не було політичне життя, воно, врешті-решт, є не безладним хаосом, а набуває більш-менш тривалих і часто досить типових форм, що мо­жуть бути врегульовані правом.

Отже, головна специфіка конституційно-правової відповідаль­ності полягає в конституційному статусі суб’єктів правовідносин, пов’язаних з її настанням. Суб’єкт конституційно-правової відпові­дальності повинен мати певну деліктоздатність, а тісний взаємозв’язок з політичною відповідальністю пояснюється тим, що обидва ці види відповідальності переслідують спільну мету – забезпечити належне здійснення публічної влади.

Дуже важливою особливістю конституційно-правової відпо­відальності є перенесення «центру тяжіння» з ретроспективного ас­пекту на позитивний. Ретроспективна відповідальність настає лише в тому випадку, коли «не спрацював» механізм активної відповідаль­ності. У сфері конституційних відносин домінує саме позитивна від­повідальність, а ретроспективна відіграє роль допоміжної, хоча аж ніяк не другорядної відповідальності.

Підставами відповідальності, за конституційним правом, є нор­мативні та фактичні умови. Нормативна основа передбачає лише можливість юридичної відповідальності, а реальною вона стає за на­явності юридичних фактів. Підставами позитивної відповідальності є виконання суб’єктом конституційних відносин певних функцій. Так, державний орган чи посадова особа несуть відповідальність вже з огляду на те, що до цього зобов’язує їх їхній статус. Позитивна від­повідальність характерна й тим, що іноді важко визначити формалі­зовані критерії для оцінки поведінки вказаних суб’єктів. Інколи їх у законі немає взагалі. Підставами цієї відповідальності можуть бути такі критерії, як бездіяльність посадової особи, недосягнення постав­лених цілей і завдань, неефективна робота тощо.

Фактичною підставою відповідальності в ретроспективному плані є вчинення правопорушення. Наприклад, якщо посадова особа податкової інспекції не добросовісно здійснювала перевірки на під­леглих підприємствах, у зв’язку з чим мало місце приховування по­датків, що мали надійти до бюджету, – тут має місце позитивна від­повідальність. Якщо ця посадова особа, наприклад, порушила умови реалізації права на державну службу, тоді наступає ретроспективна відповідальність.

Отже, співвідношення ретроспективного і позитивного аспектів полягає в тому, що домінуюча позитивна відповідальність не може існувати без ретроспективної, яка настає лише тоді, коли для цього є нормативна основа, тобто пряма вказівка в законі.

У правовій державі в основу побудови системи державних органів покладається принцип демократичного поділу влади. Цей принцип, закріплений у Конституції, зокрема, визначає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконав­чу та судову. Основою згаданого принципу є механізм стримувань і противаг, який фактично закріплюється в санкціях норм Консти­туції, які, в свою чергу, визначають відповідні види конституційно-правової відповідальності.

Конституційно-правова відповідальність має складну структуру. Вона закріплює:

1) по-перше, – соціальну відповідальність, що вимагає відпо­відної високосвідомої та ініціативної поведінки всіх суб’єктів конституційного права;

2) по-друге, – загальні засади відповідальності за правопору­шення, що слугують «орієнтиром» для формування відпові­дальності в інших галузях права;

3) по-третє, конкретні види конституційно-правової відпові­дальності, що застосовуються за порушення окремих конституційно-правових норм та інститутів.

Високий авторитет конституційно-правових норм, їх неухиль­не дотримання і виконання всіма суб’єктами конституційного права забезпечується виключністю застосування заходів консти­туційної відповідальності. На перше місце тут виступає превентивно-попереджувальна її дія на суспільні відносини і членів соціуму.

Конституційно-правова відповідальність визначає не тільки міру впливу у випадку правопорушення, а й, передусім, відповідаль­ну поведінку суб’єктів конституційного права щодо виконання свого обов’язку, реалізації своєї політико-юридичної компетенції. Тому цей вид відповідальності формується не тільки в охоронних, а й у регуля­тивних приписах конституційно-правових норм.

Конституційна відповідальність – невід’ємна складова соціаль­ної відповідальності. Вона має багато спільного з іншими видами юридичної відповідальності, з якими її споріднюють такі ознаки, як санкції і можливість у встановлених законом випадках застосовувати такий спонукальний захід, як примус.

Особливістю конституційної відповідальності є й те, що в бага­тьох випадках вона детально не конкретизується. Інколи законода­вець лише вказує на можливість застосування чи настання такої від­повідальності.

Таким чином, будучи засобом забезпечення приписів конституційно-правових норм, конституційно-правова відповідальність реалі­зується:

· безпосередньо в межах конституційно-правових і конституційно-процесуальних відносин;

· через конституційно-процесуальні норми у поєднанні з нор­мами інших галузей права;

· на підставі норм інших галузей права, які забезпечують ви­конання приписів конституційних норм;

· внаслідок порушення норм інших галузей права, зокрема кри­мінального і адміністративного;

· на підставі притягнення до політичної відповідальності суб’єктів політичної системи суспільства.

Наприклад, відмова у реєстрації кандидата в народні депутати через несвоєчасну подачу передбачених законом документів реалізу­ється виключно в межах конституційно-правових відносин. Тут нема потреби застосовувати норми інших галузей права. Відповідальність «вичерпує» себе в нормах конституційного права.

Однак у багатьох випадках конституційна відповідальність часто поєднується з іншими видами юридичної відповідальності, зокрема кримінальною і адміністративною. Тому підставою для притягнення до конституційно-правової відповідальності може бути порушен­ня як норм конституційного права, так, скажімо, і положень кримінального законодавства. Наприклад, вчинення Президентом Укра­їни державної зради або іншого злочину є підставою для усунення його з поста в порядку імпічменту, що є різновидом конституційно-правової, а не кримінальної відповідальності. А відповідальність на­родного депутата, що вчинив кримінальний злочин, поєднує в собі конституційно-правову і кримінально-правову відповідальність. У цих випадках конституційна відповідальність виступає своєрідною передумовою настання інших видів юридичної відповідальності. Адже після того, коли глава держави усувається з поста або народний депутат позбавляється свого мандата, вони уповноваженими на те ор­ганами притягаються до тієї відповідальності, матеріальна підстава якої послужила формальною підставою настання щодо них консти­туційної відповідальності. Більше того, не можна забувати, що у разі, коли конституційна відповідальність не настає фактично, тобто пре­зидент чи народний депутат в силу певних причин не позбавляються свого конституційно-правового статусу, можливість притягнення їх до інших видів відповідальності, зокрема кримінальної чи адміні­стративної, виключається автоматично, позаяк відповідна їх статусу недоторканність охороняє їх від примусу та інших заходів будь-якої юридичної відповідальності.

У цьому якраз і виявляється сама суть конституційної відпові­дальності, правова природа якої двозначна: з одного боку, вона не має формальних меж застосування, а з іншого – обумовлює, як правило, додаткове навантаження на суб’єкта, оскільки на додаток до заходів, передбачених власне нею самою, вона тягне за собою настання від­повідних наслідків, передбачених заходами інших видів юридичної відповідальності.