Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р.

Для закріплення перемоги національно-визвольної, демократичної революції Верховна Рада вирішила провести 1 грудня 1991 р. республіканський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності. Потреба в такій політичній акції існувала, бо необхідно було нейтралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо в східних і південних областях республіки, які заявляли, що народ буцімто не підтримує Акт про незалежність і потрібно порадитися з народними масами. Союзне керівництво на чолі з Президентом СРСР Горбачовим не втрачало надії на укладення нового Союзного договору і вело активну роботу в цьому напрямку. Нарешті, світове співтовариство теж відклало визнання самостійності України, вичікуючи, як будуть розгортатися події. Отже, потрібно була провести всеукраїнське опитування громадян – референдум.

Кожен громадянин мав чітко і недвозначно відповісти на запитання: „Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?”. У бюлетені для голосування 1 грудня 1991 р. потрібно було відповісти або „так, підтверджую”, або „ні, не підтверджую”.

Із 37885,6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, узяли участь у голосуванні 31891,7 тис., або 84,18 %. Із них на питання: „Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?” позитивно відповіли 28804,1 тис. виборців, або 90,92 % . Зокрема, у Криму, відповіли на питання референдуму „Так, підтверджую” 54,19 % громадян, у Севастополі – 57,07 %. У Донецькій, Луганській, Одеській, Харківській областях підтвердили Акт про незалежність понад 80 % виборців. В Івано-Франківській, Львівській, Тер­нопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях за незалежність проголосувало понад 95 % громадян. У решті областей – понад

90 % виборців.

Таким чином, усе світове співтовариство переконалося, що український народ хоче мати свою самостійну державу, прагне бути господарем на своїй землі.

Президентські вибори

Грудня 1991 р. Л. Кравчук

Одночасно з референдумом, 1 грудня 1991 р. було проведено вибори Президента України. Вибори Президента України відбувалися в умовах гострої політичної боротьби, але при дотриманні демократичних норм і процедур. Так, у ході передвиборної кампанії кандидатів на посаду Президента висунули 12 політичних партій, громадських об'єднань і рухів, 97 трудових колективів і понад 100 громадян подали відповідні заяви про самовисунення. 95 претендентів одержали підписні листи. Кожному з них потрібно було зібрати 100 тис. підписів на свою підтримку і здати заповнені списки у Центральну виборчу комісію.

Лише 7 претендентів подолали визначений 100-тисячний рубіж і були зареєстровані Центрвиборкомом кандидатами на президентську посаду. Серед них: Л. Кравчук (Голова Верховної Ради України), В. Гриньов (заступник Голови Верхової Ради України), В. Чорновіл (голова Львівської обласної ради, один із керівників Народного Руху України), Л. Лук'яненко (голова Української республіканської партії), І. Юхновський (керівник опозиційної Народної Ради у Парламенті республіки), Л.Табурянський (голова Української народної партії, підприємець), О. М. Ткаченко (міністр сільського господарства України), який на останньому етапі боротьби зняв свою кандидатуру на користь Л. Кравчука.

Результати виборів Президента України 1 грудня 1991 р. показали, що за Л. Кравчука проголосувало 61,59 % виборців. Таким чином, він переміг у першому турі. Електорат Л. Кравчука у 1991 р. виявився ширшим, ніж у його противників.

Л. Кравчук народився у 1934 р. у селянській родині на Рівненщині. У 1958 р. закінчив економічний факультет Київського державного уні­верситету, працював викладачем політекономії у Чернівецькому фінан­совому технікумі, кандидат економічних наук. З 1960 р. перебував на компартійній роботі. Став відомим широкій громадськості під час теледебатів з організаторами Руху на початку 1989 р., коли він займав посаду завідуючого відділу агітації та пропаганди ЦК Компартії України. Улітку 1990 р., після відставки В. Івашка, Л. Кравчук був обраний Головою Верховної Ради УРСР, одночасно займав посаду секретаря ЦК Компартії України. З КПРС вийшов під час серпневого заколоту 1991 р.

5 грудня 1991 р. на урочистому засіданні Верховної Ради України Л. Кравчук склав присягу Президента України. Цю посаду він обіймав до липня 1994 р.