Нові медіа та громадська журналістика

Усі спроби осмислення та переосмислення ролі т.зв. нових медій у системі масових, чи вже глобальних, комунікацій мають суттєву ваду - вони застарівають швидше, ніж розвивається цей феномен. Однак можна спробувати визначити деякі питомі риси, які дають нам змогу говорити про нові медії як про щось принципово відмінне від попереднього досвіду. Спочатку з'ясуємо, що ми маємо на увазі під цією назвою. О. Зернецька, праця якої з'явилася на початку 1990-х pp., відносить до нових засобів масової комунікації (НЗМК) кабельне, супутникове глобальне телебачення та відео, поширенню яких уже не можуть перешкодити ні державні кордони, ні великі фінансові витрати, ні навіть національні законодавства. Тобто перша важлива риса нових медій - їхній глобальний характер. О. Зернецька називає ще одну важливу відмінність, коли пише про технологічне і функціональне взаємопроникнення НЗМК, про "шлюб" кабельного та супутникового мовлення. Це явище конвергенції.

Нові медії досягли якісно іншого рівня, коли потрапили в Інтернет, який сам по собі може вважатися ЗМК, оскільки є, власне, засобом поширення різноманітної інформації. М. Кастелз відзначає, що він з'явився у середині 1980-х pp. із проектів Advanced Research Project Міністерства оборони США. Метою цих проектів була мережна децентралізація американської комунікації на випадок ядерної війни. Військова мережа ARPANET, створена ще 1968 p., зрештою перетворилася на світове павутиння. Проте все ж визначення "нові медіа" застосовується не до самого Інтернету, а до тих ЗМК, які створені на його основі й використовують його технологічні можливості та канали обміну інформацією. О. Сахно називає такі відмінні риси інтернет-медій:

• Гіпертекстуальність - система зв'язку між окремими документами за допомогою вбудованих у текст гіперпосилань. Гіперпосиланням називається вказівка в будь-якому місці веб-сторінки на адресу іншої сторінки, виконавши яку браузер перейде до зазначеного документа. Принципова новизна гипертексту в Інтернеті полягає в тому, що зв'язок між окремими текстами здійснюється в єдиному середовищі, що дає змогу читати текст не тільки на одному рівні, як на папері, але завдяки внутрішнім і зовнішнім посиланням дивитися ніби в його глибину;

• Інтерактивність - багатосторонній інформаційний обмін з користувачем, причому як з окремими представниками, так і з авдиторією загалом. Принципова відмінність інтерактивності в Інтернеті від інтерактивних взаємодій в інших медіях — газетах, радіо, телебаченні - полягає в тому, що тут двостороннє спілкування розгортається в одному фізичному середовищі, тобто не "газета" — "пошта", "радіо"/"телебачення" — "телефон", а "Інтернет" — "Інтернет". Разом з тим спілкування може набувати синхронного, або онлайнового, характеру.

• Мультимедійність - матеріальна реалізація ідеї медіа конвергенції, тобто злиття всіх каналів передачі інформації - періодичної преси, радіомовлення, телебачення й Інтернету - в одне ціле; можливість передачі повідомлень у різних знакових системах - вербальній, графічній, звуковій, фото, відео, анімацінній. Перші вузли доступу до мережі Інтернет з'явилися в Україні

1 грудня 1990 р. Тепер послугами Інтернету тут користується понад 9 мли осіб. Кількість зареєстрованих в Україні доменів за підсумками 2006 р. становила 241,7 тис, загальне число веб-сайтів - понад 36 тис. Розвиток ІР-технологій досліджує О.Коваленко. Через загальнодоступність Інтернету існує загальна тенденція створення традиційними медіа власних інтернет-версій. Проте вони, як правило, не збігаються з основними (наприклад, паперовими) варіантами. Тут перевага в іншому. Інтернет дає змогу запровадити цілу низку послуг, які поза ним неможливі або ж надзвичайно складні для користувача. Три найпопулярніші з них - це інструмент пошуку, архів номерів газети і забезпечення зворотного зв'язку читачів із редакцією. Тобто максимальна інтерактивність.

Для електронних, тобто нетекстових, медіа, Інтернет є додатковою можливістю розширити власний етерний простір. Так, радіо "Бранії", що здійснює мовлення у т.зв. розмовному форматі, пропонує своїй авдиторії пряму Інтернет-трансляцію. Державне "Українське радіо" окрім того, широко практикує використання звукових файлів власних передач, про які ми ще будемо вести мову. Все це не виключає розміщення на веб-сайтах текстових радіоновин. Той факт, що Інтернет дозволяє приймати сигнал у будь-якому куточку Землі, свідчить про можливість розвитку спеціальних мережних послуг для різних спеціалізованих авдиторій. На українську авдиторію в усьому світі спрямований проект "Всі голоси України"який пропонує своїм клієнтам вільний доступ до 40 українських радіостанцій.

Веб-сайти телекомпаній прямують від простих "представництв" телеканалів в Інтернеті до самодостатніх інтернет-порталів. Вони також пропонують підбірку новин, яка, проте, вміщує порівняно невеликий обсяг інформації і, як правило, не виходить за рамки теле-новин каналу. Навряд чи користувач, зауважує О. Коваленко, який прагне ознайомитися з новинами, віддасть перевагу веб-сайтові телекомпанії перед авторитетним інтернет-виданням. Призначення таких новин - у задоволенні інформаційних потреб відвідувачів, які зайшли на сайт з іншою метою. Оскільки телепередачі викликають найбільший суспільний резонанс, відповідно, потреба обговорення телематеріалів є найбільшою. Тому не дивно, що на веб-сайтах усіх телекомпаній розміщені форуми, які активно відвідуються.

О. Мелещенко відзначає, що першою із трансляційних грандів у мережі Інтернет з'явилася кабельна телемережа CNN (Cable News Network). Посідаючи місце лідера в галузі кабельних новин, CNN зберігає за собою першість і у створенні онлайнових новин (більше 30 млн звернень користувачів на тиждень). Потім за рангом ідуть компанії ABC (American Broadcasting Company), MSNBC (The Microsoft NBC network) і газета USA Today5. Успіх цих корпорацій зумовлений тим, що вони дуже добре відомі американцям у своїх традиційних формах. Багато новачків мережі Інтернет, особливо людей старшого покоління, віддають перевагу новинним сайтам із добре відомими, звичними іменами. Так, із самого початку своєї діяльності CNN була одним із основних джерел новин для американців і чи не єдиним джерелом новин міжнародних, вона залишається джерелом новин і в мережі Інтернет. У глобальній мережі, на відміну від телебачення, час подання інформації практично не обмежений.

Але справді нові обрії для нових медіа, за словами О. Коваленко, відкриваються у зв'язку з розвитком т.зв. персональної, або громадської, журналістики. її вирізняє не просто інтерактивність. Журналіст тут виступає як отримувачем, так і співтворцем медіа-контенту. Персональна журналістика - це явище стихійного творення щоденників, аудіо- та відеофайлів і розміщення їх в Інтернеті. Ця журналістська продукція формується як вільний потік інформації, без будь-яких обмежень і впливів. Громадська журналістика, по-перше, дає змогу кожному активно включитися в процес інформаційного обміну; по-друге, отримати якісну, швидку, а головне живу новину з перших рук; по-третє, оминути цензуру, замовні матеріали та інші недоліки, притаманні офіційним медіям.

Так, 7 липня 2005 р. у Лондоні пролунали вибухи в столичній підземці та рейсових автобусах. Тоді першими, хто передав у світовий інформаційний простір матеріали про трагедію, були звичайні перехожі, очевидці ситуації. Хтось зробив фотографію з мобільного телефону і відправив її у редакцію електронною поштою. Хтось поспішив додому й опублікував фото і кілька рядків тексту або навіть повноцінну статтю у власному інтернет-щоденнику, відвідуваність якого миттєво зросла. Того дня на вулицях Лондона журналістом був кожен, - каже О. Коваленко. Кожен, хто опинився на місці події та мав інформацію і бажання поділитися нею з іншими.

Подібна ситуація склалася під час катастрофи літака let Blue восени 2005 p. на шляху до Нью-Йорка. Пасажири на борту спостерігали падіння власного лайнера у прямому етері по телебаченню. Пілоти намагалися посадити пошкоджену машину в аеропорту Лос-Анджелеса, в цей час мільйони американців дивилися унікальну драму по телевізору, а 140 пасажирів цього аеробуса миттєво перетворилися на глядачів і водночас головних героїв новин. За збігом обставин, два кореспонденти телеканалу NBC також перебували на борту авіалайнера. За допомогою мобільного телефону їм вдалося встановити зв'язок зі штаб-квартирою NBC і розпочати передачу інформації прямо з літака.

Громадська журналістика здобуває потужні впливи, трактуючи НЗМК як альтернативні й демократичні медіа. Поглянемо на матеріали Н. Фентон "Медіативна надія: нові медії, політика та спротив", П. Ватікіотіса "Демократичний публічно-медійований простір та альтернативні медії", А. Андерсон "Альтернативні медії / альтернативна публічна сфера" та Ю. Філіпповської "Роль мас-медій у новій трансформації українського суспільства". Всі вони розміщені на спеціалізованому сайті "Альтернативні медії та нові публічні оточення". У цих публікаціях ідеться про відновлення ідеї публічної сфери в ідеальному варіанті, поза всякими кордонами, коли ніхто не заважатиме суспільству активних індивідів продукувати нові ідеї та втілювати їх у життя. Посередницьку роль при цьому виконуватимуть нові медії. Ю. Філіпповська вважає, що всі величезні зрушення у масовій комунікації сучасної України відбулися завдяки медіативній ролі нових інформаційних технологій, розвитку "мережного суспільства", новому мисленню, яке уможливлює діалог на глобальному та локальному рівнях, ефективну взаємодію всередині суспільства, залучає громадян до великої суспільної розмови і процесу прийняття рішень.

Основними інструментами реалізації громадської журналістики стали блоги і подкасти. М. Пуговський зазначає, що блоґи та особисті щоденники в Інтернеті спричинили медійну революцію, яку іноді порівнюють із винаходом друкарського верстата Ґутен-берґом. Термін веблоґ (англ. weblog - веб-журнал) у грудні 1997 р. запропонував Й. Бартер. У травні 1999 р. П. Мерхольц ввів скорочення блоґ (blog), яке швидко перетворилося на усталений термін. На сьогодні блоги є ширшим поняттям, ніж звичайний веб-сайт. Вони виникли наприкінці 1990-х pp. як щоденники спеціалістів, що вміли розробляти веб-сайти. У 1999 р. з'явилося кілька веб-сервісів, що давали змогу користувачам без технічних навичок вести блоґи. За кілька років блоґи набули шаленої популярності. Приблизно щосекунди відкривається новий блоґ, кількість блоґів подвоюється що півроку. На початок червня 2006 р. їхня загальна кількість становила понад 44 млн. Особливості формату та багаторівневі зв'язки між блоґами дають синергетичний ефект. Сукупність блоґів являє собою соціальний та інформаційний феномені що в грудні 2001 р. отримав назву блоґосфера.

Одна з основних сьогоднішніх тенденцій у розвитку тематичних блоґів - об'єднання у блоґерські мережі (БМ) для спільного просування. Під єдиним брендом легше збільшити читацьку авдиторію, прибутки, індекс цитування тощо. Мотиви об'єднання блоґерів різні, — зауважує М. Пуговський, - але їх умовно можна поділити на громадські та комерційні, які у свою чергу діляться на під категорії. Громадські БМ утворюються заради збільшення читацької авдиторії учасників та спілкування між блоґерами, як-от 9 rules - громадська мережа (28 каналів зі 155 блоґами). Комерційні БМ утворюються насамперед заради одержання прибутку. Наприклад, BizNicheMedia - комерційна мережа (6 каналів із 22 блоґами). Тематика: фінанси, бізнес, страхування. Поруч із громадськими та комерційними БМ можна виділити третій тип - особисті блоґерські мережі. У цьому разі одна особа робить кілька блоґів з різної тематики й просуває їх разом під одним брендом. BlogLogic - персональна комерційна мережа з 6 блоґів, які оновлює один автор з помічниками.

Подкасти до певної міри є різновидом блоґів. О. Коваленко уточнює, що термін "podcasting", власне, є синонімом "аудіоблога", або аматорського інтернет-радіо (з'явився на початку 2004 p.). Подкастінг - це щоденник уголос. "Подкастінг" є сполученням слів "broadcasting" (широкомовлення) та "iPod" (плеєр, на який можна записувати подкасти). Існує також поняття "плейкаст", своєрідна аудіолистівка, коли до відомої пісні або музичної композиції добирається асоціативна картинка. Ці технології дають змогу кожному придумати й опублікувати своє "радіошоу", а традиційному радіо дають новий канал мовлення. В Інтернеті потрібно тільки знайти й скачати podcast - файл із записом. Потім його можна прослухати на iPod, на будь-якому цифровому плеєрі (mp3) чи на комп'ютері. Влог, або ж відеоблоґ (відеоподкаст), є, відповідно, відеощоденником. Найбільш розкрученим ресурсом на сьогоднішній день вважається "youtube.com". Підтвердженням того, що блоґи і влоґи швидко перетворюються на масові медії, може служити такий приклад. Відеофайл із робочим записом інтерв'ю мера Харкова М. Добкіна, скопійований також іншими веб-сайтами, був переглянутий понад мільйоном користувачів Інтернету. Така авдиторія виглядає солідною навіть для багатьох українських телеканалів.

IP-Телебачення - це цифрове телевізійне мовлення у мережі Інтернет. Воно формує нову інтерактивну культуру створення відео-контенту і в недалекому майбутньому становитиме серйозну конкуренцію традиційним телеканалам. Є. Патій наводить переваги, які надає ця технологія споживачам:

• Відео на замовлення. Безпосередньо з екрана телевізора можна буде замовити перегляд фільму й відразу почати його дивитися.

• Телевізійний сервіс. Традиційна послуга набуває "другого дихання" за рахунок можливостей створення інтерактивних каналів, інтеграції з інтерактивною програмою телепередач EPG (Electronic Program Guide). Окрім того" IP-мережі дають можливість значно поліпшити якість зображення і звуку.

• "Відкладений перегляд". Можна почати запис поточного ТВ-каналу й, повернувшись, продовжити перегляд із того місця, де користувач змушений був відволіктися.

• Особистий відеомагнітофон. За допомогою календаря передплатник зможе прямо на екрані телевізора призначити час початку й закінчення запису ТВ-каналу або прямо з EPG замовити запис телепрограми для того, щоб переглянути запис у зручний час.

• Доступ в Інтернет із телевізора.

• Інтерактивні сервіси: голосування, рейтинги й обговорення телепередач.

• Електронна комерція - "магазин на дивані", для якого досить самого телевізора.

У контексті нових медій змінюється обличчя журналістики. Доречним буде згадати про таке явище, як інфотейнмент. О. Білий вказує, що цей термін з'явився на початку 1990-х pp. від поєднання двох слів: information (інформація) та entertainment (розвага). Він означає такий підхід до створення інформаційної продукції (телевізійних програм, преси, веб-сайтів та навіть комп'ютерних ігор), за якого інформація використовується головним чином для того, аби розважити глядача. Інфотейнмент, як правило, містить лише поверхові відомості з певної теми і не може розглядатися як джерело самоосвіти.

Репортажі, зроблені у цьому жанрі, можуть давати поради щодо здорового способу життя чи ефективного господарювання, інформацію про подорожі, різноманітні товари та послуги — тобто обговорювати теми, які насправді не є новинами у традиційному розумінні. Синонімом інфотейнменту іноді виступають т.зв. soft news ("легкі" новини), названі так на противагу hard news ("вагомим", або "справжнім", новинам). У "легких" новинах розглядаються "несерйозні" теми: розважальна індустрія, спорт, мода, життя зірок. Структурні зміни, що відбулися у телекомунікаційній індустрії та технології за останні 20 років, привели до розмивання чітких меж між "вагомими" та "легкими" новинами.

Журналістика стає більш масовою, "громадською", але менш професіоналізованою. Дж. Павлик справедливо зупиняється на загрозах, які несуть журналістським цінностям і стандартам такі технологічні можливості, коли кожен, хто має комп'ютер і модем, може уявити себе глобальним видавцем. Можливо навіть, що на нас чекають величезні зрушення у самій природі майбутньої журналістики. Якщо нові "глобальні журналісти" не відповідатимуть за свій професіоналізм перед журналістською спільнотою, до якої зараз принаймні можна апелювати, перед ким вони тоді нестимуть відповідальність?

Дж. Павлик припускає, що нові медії впливають на журналістику чотирма шляхами:

1. Змінюється природа контенту новин.

2. Журналісти змінюють спосіб виконання своєї роботи в інформаційну добу.

3. Зазнає глибинної трансформації структура ньюзрумів та но-винної індустрії.

4. Докорінно перебудовуються стосунки між організаціями, які продукують новини, журналістами та - авдиторією, джерелами, конкурентами, рекламодавцями й урядом.

Під впливом нових медій якісно змінюється журналістська освіта, стверджує цей автор. Викладач перестає бути всемогутнім учителем. Тепер це досвідчений та критично налаштований порадник. Студенти вже не засвоюють певні факти, а виступають у ролі відкривачів, інтерпретаторів знання, які здатні його синтезувати.

Феномен нових медій потрапляє до навчальних програм і спеціальних дослідницьких центрів західних університетів. Спільний проект Могилянської школи журналістики та Благодійного фонду "Розвиток України" п. н. "Журналістика цифрового майбутнього" - це не лише єдиний в Україні відповідний центр навчання професійних журналістів. Він є інноваційним також у сучасному західному контексті. Без розуміння того, чим є світ нових медій, якими є його журналісти й авдиторії, як тут виробляються новини і провадиться бізнес, хто і завдяки чому стає новими лідерами, взагалі можна втратити своє місце на медіаринку. Є. Федченко і Р. Дейниченко наводять результати дослідження про "найгірші", або ж найбільш неперспективні, професії XXI ст., опубліковані у журналі "Форбс" за вересень 2007. Це газетні репортери, кореспонденти і радіоведучі. Тобто професійна журналістика у звичному для нас розумінні цього поняття перебуває у процесі драматичних змін. За словами Р. Крейґа, вона стала мультимедійною галуззю.

Великою проблемою залишається політична спрямованість нових медій. Співавтор "Виробничої згоди" Е. Герман з великою обережністю висловився про їхню демократичну природу й ті перспективи для формування незалежно мислячої авдиторії, які можуть бути реалізовані. Адже будь-яка інновація спонукає різні групи, що ведуть боротьбу за владу, використати їх саме з цією метою, а не заради суспільного інтересу. Б. Потятиник проводить аналогію з радіо, яке свого часу також було революційно новим медіюмом і поширювалось із небаченою швидкістю. Вперше берлінці слухали його у 1923 р. А 1926 р. у Німеччині вже був 1 млн. радіослухачів. Додамо, що в СРСР свого часу побутували такі правила, що кожна сім'я не лише мусила мати "радіоточку", але її не можна було вимикати. Отже, зв'язок нової комунікаційної техніки і тоталітарної пропаганди простежується досить виразно.

Кому служить новітній медіюм Інтернет: демократії чи тоталітаризму? - запитує Б. Потятиник і пропонує кілька варіантів відносин комунікаційної техніки і суспільного устрою:

1. Техніка за своєю суттю є нейтральною. Вона однаковою мірою може служити різним суспільно-політичним устроям, навіть діаметрально протилежним.

2. Розвиток комунікаційної техніки створює сприятливіші умови для розвитку демократії та свободи.

3. Техніка неоднорідна. Деякі її різновиди - більш "демократичні", аніж інші.

4. Розвиток комунікаційної техніки створює кращі можливості для контролю громадської думки і суспільної свідомості з боку елітних суспільних прошарків і в такий спосіб може сприяти утвердженню тоталітарних суспільних форм.

Варто серйозно ставитися до таких застережень, пам'ятаючи, що будь-який винахід не є добрим чи поганим сам по собі. Він завжди загрожений бути перетвореним на нову технологію впливу на масову свідомість. Не все те, що називає себе громадською журналістикою, вироблятиме продукцію на рівні медіакритики. Н. Стівенсон зазначає, що поява нових комунікаційних технологій відкриває нові можливості для розвитку соціальної теорії масових комунікацій. Проблеми з визначенням ролі нових медій у новому глобальному суспільстві переважно зумовлені нездатністю пов'язати їхню появу з пропозиціями соціальних рухів, які шукають можливості для відповідного політичного відгуку на шалені темпи розвитку нашого світу. Водночас у дослідженнях нових медій та інформаційного суспільства переважно домінують оптимістичні настрої щодо подальшої долі людської спільноти. Тобто нові технології дають дослідникам надію на опір тоталітаризму, забезпечення прав меншин і розвиток цивілізованих стосунків у тому суспільстві, яке, можливо, вже справді набуває нових форм.

Контрольні запитання

1. Які ознаки нових медій ви знаєте?

2. Чи є нові ЗМК політично нейтральними?

3. Назвіть визначальні риси громадянської журналістики.

4. Дайте визначення інфотейнменту.

5. Що таке блоґи, подкасти і плейкасти?

Тема для дискусії: Кому потрібні нові медії?

Література

Білий О. Проблеми інформаційного суспільства України у дзеркалі української журналістики. - К., 2006.

Все про Український Інтернет //

В Україні послугами Інтернет користується 9 млн. осіб //

Зернецька О. Нові засоби масової комунікації. - К., 1993.

Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура. - М., 2000.

Коваленко О. Розвиток ІР технологій та нові можливості персональної (громадянської) журналістики. - К., 2006.

Крейґ Р. Інтернет-журналістика. Робота журналіста і редактора у нових ЗМІ. - К., 2007.

Мелещенко О. Взаємодія ЗМІ: нові форми як відповідь на виклики часу // Вісник Запорізького державного університету. - 2002. - №> 3.

Патий Е. Говорит и показывает Интернет //

Потятиник Б. Свободі преси загрожують дві головні небезпеки: репресії та ... їх відсутність

Пуговський М. Блоґерські мережі. - К., 2006.

Пуговський М. Що таке блоґ? //

Рідний край завжди поруч //

Сахно О. Інтернет-ЗМІ і традиційні засоби масової інформації: конкуренція чи конвергенція. - К., 2006.

ВСТУП

Бурхливий розвиток інформаційних технологій, комунікаційних мереж, засобів зв'язку та доступу до різноманітної інформації, що ми сьогодні спостерігаємо, не могли не позначитися на соціальній сфері, на суспільних відносинах. Сьогодні новітні технології відіграють дуже велику роль в будь-якому суспільстві - вони дозволяють швидко обробляти величезні банки інформації, змінюють структуру комунікації між людьми, в цілому відбиваються у всіх сферах людського життя.

У зв'язку з тим, що за допомогою інформаційних технологій прискорюється процес прийняття рішень та їхнього втілення, вивільняється частина робочого часу людини та росте необхідність в нових знаннях, потреба у відповідних послугах. Цей процес проявляється в зміні соціальної структури суспільства, його переорієнтації та деякій трансформації цінностей, в той час як швидкість та масштаби його протікання весь час збільшуються. Це не могли не помітити філософи та політологи, досліджуючи процес суспільного прогресу в розвинутих країнах, що і привело до появи теорії постіндустріалізму, інформаційного суспільства, постформаційної цивілізації.Наразі в світі відбувається величезне зростання обсягів інформації, знання диференціюється та спеціалізується, неминуче зростає сфера послуг, тому процес становлення інформаційної цивілізації є об'єктивним і закономірним. Інша річ, що різні держави, в залежності від свого інтелектуального, наукового, технологічного рівня розвитку мають різні перспективи щодо цього. Високорозвинуті держави світу вже пройшли початковий етап становлення суспільства інформаційної демократії, інші знаходяться на заключній фазі індустріалізму, треті - ще не мають навіть більш-менш розвинутого індустріального сектора. Але так чи інакше світ все більше залежить від влади інформації.

Поява та швидкий розвиток глобальної мережі Інтернет теж вплинули на розвиток інформаційного суспільства. Завдяки Мережі стираються кордони між державами, вона представляє зовсім новий тип суспільної комунікації, нову модель спілкування між суб'єктами світового співтовариства, відкриває нові горизонти інформаційного обміну в межах майже всього світу. В той же час, нестримуваний та багато в чому хаотичний розвиток Мережі визвав забагато побоювань, поставив актуальні та серйозні питання. Інтернет виступає саме як авангард інформаційного суспільства, а не повинен йому загрожувати, тому слід вирішувати ці питання, причому негайно. Все це породило цікаві та корисні дискусії щодо ролі, перспективах та загрозах Інтернет; багато точок зору як з боку прихильників, так і з боку його заперечувачів. Зараз пропонується багато теорій, концепцій щодо вирішення цих нагальних. Зрозуміло, що становлення суспільства нового типу дуже гостро ставить питання інформаційної безпеки простору держави, людини, суспільства, корпорації. Це питання також неможливо обійти, тим більше, що воно стає дуже актуальним зараз і для нашої країни.

Інтенсифікація та спеціалізація знань, перш за все, викликають появу в інформаційному суспільстві нового соціального прошарку інтелектуально розвинутих людей, власників спеціалізованого знання. По-друге, цей процес потребує певних норм та цінностей освіти - нині кожен може увійти до еліти, але потрібний певний, достатньо високий ступінь освіченості, тому система освіти набуває в інформаційному суспільстві дуже величезного значення, якщо не сказати, головного. По-третє, володіння, користування та розпорядження інформацією потребує певного рівня особливого типу культури - інформаційної культури, причому відтепер вона пронизує або обіймає всі інші види і типи культурного життя. Культура інформаційних стосунків - це основа суспільного спілкування майбутнього суспільства.

У сучасному суспільстві інформація стає найбільш важливою цінністю, а індустрія отримання, обробки і трансляції інформації - провідною галуззю діяльності, куди з кожним роком вкладають все більш значні капітали. Як вважають провідні вчені, інформація стає важливим стратегічним ресурсом, відсутність якого призводить до суттєвих втрат в економіці. Інформатизація суспільства виступає одним з вирішальних чинників модернізації економіки на ринкових засадах і запорукою інтеграції України в світове співтовариство.

Світ крок за кроком просувається у напрямі до створення інформаційного суспільства, в якому нові системи виробництва потребують також і якісно нового устрою людських відносин. Нова модель суспільства, що пов'язана з поняттям інформації, потребує також значного переосмислення наших уявлень сутності процесів розвитку людської цивілізації. Для цього потрібно поглянути на історію людства під новим кутом зору, а саме: як на процес не стільки пошуків все нових і більш ефективних засобів виробництва, але як на процес пошуків нових і більш ефективних засобів комунікації.

Комунікація - це складне і багатовимірне явище, що має універсальний характер. Тут лише окреслимо ідею комунікативної побудови суспільства як найбільш суттєвої структури, що визначає його сферу виробничої діяльності, стереотипи мислення, соціальної поведінки. Досить згадати, що наше суспільство протягом багатьох років мало характер принципово антикомунікативний. Воно будувалось згідно з принципами раціонально діючої машини, де кожному відводилась роль гвинтика, замінити який на інший було зовсім неважко, головне, щоб працювала машина в цілому. В суспільстві, побудованому на принципах комунікації, людина вже не є гвинтиком, але головною фігурою у виробленні та перетворенні інформації. Суспільство тоді не є машиною, а гнучкою системою різноманітних і багатовимірних комунікативних структур. Очевидно, що цінність людської особи в цьому суспільстві значно зростає і тим вона вище, чим людина багатше духовно і інтелектуально, бо розвинута людина володіє значно більш великим спектром мов культури і має більший потенціал для вироблення нетривіальних ідей.

На інформаційному ринку різні суб'єкти використовують різноманітні прийоми і техніки, що забезпечують досягнення поставлених ними цілей, у той же час характер і специфічні особливості тих прийомів і способів, за допомогою яких вони спілкуються зі своїми партнерами і контрагентами, визначаються насамперед тією чи іншою інформаційно-комунікативною системою, що складається в окремій сфері. Як такі системи, що визначають інформаційні, потоки, що задають ціди і способи діяльності комунікаторів і реципієнтів, стиль їхнього спілкування та інші параметри інформаційного поводження, виділяються: прийняття рішень, проведення виборчих кампаній, врегулювання міжнародних і внутрішньополітичних криз і т.д.

В той же час, сьогодні засіб комунікації стає важливіше самого повідомлення. Тобто зміст інформації залежить насамперед від того, по якому каналі вона передана - по радіо, по чи телебаченню в газеті. У зв'язку з цим дослідник М. Маклюен поділяє всі засоби комунікації на "гарячі" і "холодні". У самому доступному розумінні, гарячі засоби спілкування - це такі засоби, що залишають аудиторії мінімум можливостей для домислювання, для самостійної роботи мозку. Таке, наприклад, радіо, і не випадково саме завдяки використанню радіо фашистська пропаганда в лічені роки залучила до своїх лав освічених німців. Холодні ж засоби спілкування - а це і звичайна мова, і телебачення (і Інтернет) - вимагають співучасті, заповнення сказаного і показаного. Тому накази варто передавати по радіо, а от із проханнями доречніше звертатися по телебаченню.

Стосовно газет, можна сказати, що вона, подібно книзі, висвітлює "речі" (події, явища) "зсередини", але тільки не "зсередини особистості", а "зсередини суспільства". Тому специфіка газети - показувати виворіт суспільства. От чому для газети "дійсні новини - це погані новини", те пак скандали і викриття. Кращою частиною журналів і газет Маклюен вважає рекламу. Реклама - це безсумнівно новини. Однак її єдиний і генеральний недолік у тім, що це завжди гарні новини. Щоб зрівноважити ефект цих гарних новин, у газеті доводиться розміщувати багато поганих новин. Більш того, "власники засобів комунікації завжди намагалися дати публіці те, що вона хоче, тому що почували, що їхня сила - у самому засобі комунікації, а не в змісті". Іншими словами, усі у світі комунікації підводяться під головний афоризм Маклюена "The medium is the message" - "Засіб - це повідомлення".