Рух опору в роки Великої Вітчизняної війни в Україні ст. 260-262

В укр. антифашистському русі Опору існувало дві течії:

1. Радянський рух Опору (партизани і підпільники)

2. Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН

Радянський рух Опору прагнув до відновлення статусу України у складі СРСР.

Героями були партизани. Вони ділилися на різні категорії, наприклад: диверсійні, інформаційні, мобільні. В тилу

ворога діяли партизанські загони: на Сумщині на чолі з Ковпаком Сидором Артемовичем, на Чернігівщині на чолі з Федоровим. В західних областях діяли загони Конищука, Самчука. До партизан масово йшла молодь. На діяльності загонів негативно позначилась державна політика.

Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН прагнув до відродження незалежної укр. держави. До початку війни ОУН співпрацювала з німцями, вона розраховувала на сприяння Німеччини у відновленні укр. державності,але це були марні надії. Гестапо заарештували всіх членів ОУН, у відповідь ОУН почала створювати партизанські загони, які об’єдналися під назвою УПА, на чолі з Тарасом Чуприною. ОУН-УПА не припиняло також антирадянської і антипольської діяльності. УПА розраховувало лише на власні сили і підтримку місцевого населення.

Слід зауважити, що в ОУН не було єдності щодо стосунків з німцями. Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстока боротьба. Боротьба сторін продовжувалась до середини 50-х років і носила надзвичайно жорсткий, кровопролитний характер.

19. Особливості національного питання 1960-1970-х рр. в Україні

Видатним явищем духовного життя в цей період стала поява нового покоління інтелігенції-шістдесятників (цей термін вживався вже на поч. 60-х рр.)

Провідними постатями серед них були:

1. Письменники і поети І. Драч, Л. Костенко, М. Вінграновський, В. Симоненко, В. Стус, Гуцало;

2. Художники А. Горська, П. Заливаха, В. Кушнір;

3. Літературні критики І. Світличний, І.Дзюба, Є. Сверстюк;

4. Діячі кінематографу С. Параджанов, Л. Осика, Ю. Іллєнко та інші.

Виховане в умовах ідеологічної лібералізації, нове покоління інтелігенції викривало:

· перекоси і лицемірство офіційної культури;

· сповідувало свободу самовираження;

· прагнуло до пошуку нових форм і стилів.

Воно вимагало гарантій вільного розвитку укр. культури. Все це викликало незадоволення з боку влади. Шістдесятників почали звинувачувати у відході від «марксизму – ленінізму», «формалізмі», «космополітизмі», почали обмежувати й творчу діяльність, а згодом перейшли до репресій проти них. Але вони не зупинилися. Шістдесятники склали ядра дисидентського руху, учасники якого вимагали радикальних змін і стали провідниками національного відродження. Дисидентський рух виник в Україні в сер. 80-х рр. і був загальноукраїнським явищем, охоплював різні соц.. прошарки населення всіх регіонів республіки. Він ставив за мету вільний розвиток укр.. культури і мови, забезпечення громадян. Прав і був проявом нац. – визвольного руху.

Слід підкреслити, що вони не виступали проти радянської влади і прагнули мирних форм дія-ті. Укр. дисиденти були реформістами, але не революціонерами.

Етапи дисидентського руху:

1.Сер. 50-х рр. – 1968 р. – зародження

дисидентства, його ідеологічне і організаційне оформлення. Основним проявом цього етапу стали протести. Поширена безцензурна література – «Самовидов» і «талевидов».

З метою переходу до організованих форм боротьби утвор. легальні групи дисидентів.

У 1959 р. на Львівщині виникла Укр. робітничо-селянська спілка на чолі з Л. Лук’яненком, яка вимагала виходу України із СРСР.

2.1968 -1976 рр піднесення

дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля.

Активізації діяльності дисидентів сприяли:

· Інтервенція радянських військ у

Чехословаччину у 1968 р., що викликало хвилю обурень і протестів;

· Видання впродовж 1970 – 1974 рр. у

Львові само видавничого журналу «Укр. вісник», головним редактором якого був В. Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху.

· Нарада з безпеки та співробітництва в

Європі в 1975 р. СРСР підписав Гельсінській акт.

Перша легальна дисидентська група – Укр. Гельсінська Група, яку очолив письменник М. Руденко. ЇЇ членами стали 37 чоловік. Але влада вчинила погром групи, 23 чоловік було заарештовано і позбавлено волі. Розгром групи і репресії призвели до спаду активності дисидентського руху.

3.З середини 80-х рр. – з початком перебудови – діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження.