Українські землі у складі Польщі. Паризька мирна конференція 1919 р
Паризька мирна конференція 1919 р. визнала право Польщі на окупацію Східної Галичини. За Ризьким мирним договором 1921 р. Радянська Росія і Радянська Україна відмовилися від претензій на Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, які перейшли до складу Польщі. Західно-українські землі, що опинилися у складі Польщі, поділялися на Львівське, Тернопільське, Станіславське, Волинське воєводства.
У 1919-1923 рр., коли влада Польщі над Східною Галичиною та Західною Волинню вважалася спірною, польська влада намагалася довести світовій громадськості, що забезпечує права українського населення: гарантувала права українців на використання рідної мови в початкових школах (Конституція Польщі 1921 р.), надала самоврядування воєводствам Східної Галичини (Закон 1922 р.).
У 1923-1926 рр. після визнання Східної Галичини частиною Польщі Радою послів великих держав польський уряд узяв курс на асиміляцію українського населення. Країну було поділено на дві частини: Польщу «А» (корінні польські землі) і Польщу «Б» (західноукраїнські й західнобілоруські землі). Польська влада штучно стримувала соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель, закривала українські школи, заохочувала переселення польських колоністів - осадників.
У 1926-1937 рр. після встановлення режиму «санації» на чолі з Юзефом Пілсудським польський уряд пішов на деякі поступки українцям: відкривав двомовні школи, дозволив призначення українців на державні посади. Одночасно з 1930 р. проводилася політика «пацифікації» (умиротворення), яка передбачала придушення виступів за допомогою поліції і військ. У 1934 р. у м. Березі-Картузькій було створено концентраційний табір для політичних в’язнів, де утримувалися учасники українського визвольного руху. Напередодні Другої світової війни починаючи з 1937 р. польська влада знов повернулася до жорсткої антиукраїнської політики. Громадсько-політичне життя українських земель у складі Польщі характеризувалося політичною боротьбою, яка виявилася в діяльності українських політичних партій.
Політичні партії Західної України на території Польщі
| Назва партії | Дата утворення | Лідери | Програма діяльності |
| Українське національно- демократичне об’єднання (УНДО) | 1925 р. | Д. Левицький | Здобуття незалежності України легальними парламентськими методами, демократичний розвиток Української держави |
| Українська радикальна партія (УРП) | 1890 р. | Л. Бачинський | Поєднання принципу демократичного соціалізму з ідеєю незалежності України, здобуття незалежності України легальними парламентськими методами |
| Українська соціал- демократична партія (УСДП) | 1899 р. | М. Ганкевич, Л. Ганкевич | Приєднання західноукраїнських земель до радянської України |
| Комуністична партія Західної України (КПЗУ) | 1919 р. | О. Клірик, Р. Кузьма | Приєднання західноукраїнських земель до радянської України |
| Організація українських націоналістів (ОУН) | 1929 р. | Є. Коновалець, А. Мельник | Здобуття незалежності України за до- помогою терористичних методів. Ідео- логією ОУН став розроблений Д. Дон- цовим інтегральний націоналізм, який проголосив найвищою цінністю національну державу на чолі з верховним провідником — вождем |
Важливим напрямом громадсько-політичного життя була культурно-освітня діяльність української громади. Осередками української культури стали Наукове товариство імені Т. Шевченка (НТШ) і Львівський (таємний) український університет.
Значну роль у житті західноукраїнського суспільства відігравала греко-католицька церква на чолі з митрополитом А. Шептицьким, який боровся проти пацифікації, одночасно підтримуючи політику «нормалізації» польско-українських відносин й засуджуючи екстремізм ОУН і виступи комуністів.