Добра святого. волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого…».

У творі «I мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» Шевченка звучить ідея самобутності України, її самодостатності й спроможності побудувати самостійну державу. Поет закликає:

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки на чужому полі...».

Погляди Т. Шевченка будувались на основі природних потреб людини, на захисті пригніченого населення. Велику увагу Шевченко приділяв умовам забезпечення прав і свобод людини. Він хотів наділити селян землею, звільнивши їх від кріпосництва.

Право в розумінні Шевченка було залежним від інтересів правлячої верхівки та мало вигляд мінливого історичного явища. Шевченко виступав за рівність прав і свобод людиниі справедливість, за утвердження громадського самоврядування, за самоуправління народу, основою якого повинна бути суспільна власність: «кораблі і плуги, всі багатства землі» належать не «царям –божествам», а трудящим».

Важливою передумовою справді людяного суспільства він вважав наявність «праведного закону», який би відповідав поняттям «право», «істина», «справедливість».

«Проблема політичного ідеалу Т. Шевченка залишається актуальною і для сучасної науки. Кращому її розумінню сприяє з’ясування способів досягнення бажаного соціально – політичного майбутнього України. У радянському шевченкознавстві традиційно наголошувалося на прихильності поета до революційних, насильницьких методів руйнування « імперії зла» та створення справедливого суспільства. Самого Т. Шевченка називали « співцем селянської революції», для якої необхідно « обух сталить та добре вигострить сокиру».

ІV. ВИСНОВОК

Сьогодні, на початку ХХІ століття, на мою думку, ідея соборності постала з новою нагальністю й силою.

Зараз наш український народ носить за плечима, як батрацькі торби, важкий тягар наслідків радянського ладу: генетичну зневіру й недовіру, байдужість і підступність, зовнішність і жорстокість , але за всі роки незалежності нашої держави, на мою думку, нашому народові таки вдалося зробити багато доброго й вічного.

Найперша, найголовніша, найцінніша заслуга всієї української спільноти, усіх гілок влади, кожного громадянина – мирний процес державотворення. Спільними зусиллями вдалося не допустити небезпечної конфронтації у 2004 році, коли сепаратистські сили намагалися розірвати Україну на шматки й володарювати у «власних князівствах-маєтках».

Але роз'єднане, розколоте суспільство не може бути творчим. Покоління безбатченків, покоління безплідних «правнуків поганих» не може бути продуктивним уже за своєю суттю. Зневіра, страх, злоба можуть сіяти лише ненависть.

Ідея державності повинна, просто зобов'язана стати провідною в Україні! Усі інші – похідні від неї. Об'єднання навколо ідеї державності на сучасному етапі – це практичний патріотизм, непохитна віра у свої можливості, оберіг духовного статку нашої нації. Об'єднання навколо ідеї державності – це активне викорінення самозневаги, самозаперечення, самознищення... Як і далекого дев'ятнадцятого, недавнього дев'яностого, так і сьогодні у 2010 р. наша держава зводить воєдино собор людських душ.

Скоординовані, дружні зусилля обов'язково повинні дати результативні наслідки. Передумовою справжнього соборного єднання держави є духовна злука всіх громадян України. Хто ж має стати на чолі сучасного руху за духовне об’єднання українців?

На мою думку, саме духовна сила Церкви має стати провідником цього процесу, а ідея державності здатна виступити рятівною домінантою для подолання й церковного розколу та розбрату.

Ідея державного соборного самоутвердження, починаючи з давніх часів великокняжої доби, залишається стрижневою для всіх поколінь українців. Ця невмолима потреба історичної правди й справедливості, жагучий поклик волі рухають віковічною свідомістю мільйонів, готових заплатити позамежну ціну за її здійснення.

Уся історія державотворення України – історія злетів і падінь саме ідеї соборності. Звільнивши творчий дух з лещат агресивного, руйнівного гонору, об'єднавши зусилля навколо спільної ідеї розбудови України, наш народ здатен вразити світ своїми здобутками і єдністю. Єдністю, про яку споконвічно мріяли наші пращури, Шевченком омріяною єдністю, що має стати запорукою існування єдиної, соборної і тільки в соборності сущої демократичної України, бо тільки єдність людей і спільність їхньої мети відкриває шляхи до перемоги.

Сьогодні до нас, молодих, часто звертаються з різними опитуваннями, які, в основному, містять одне загальне питання: чого ми бажаємо? Правди, реформ, змін, а не слів, гасел і застою на їх тлі! Адже скоро саме ми будемо творити історію, будемо йти в ногу з Україною по її сторінках. І кожен її злет, як і падіння, буде й нашим, ми його будемо відчувати до кінця своїх днів.

То ж візьмімося міцніше за руки, як у тому «живому ланцюзі», й доведемо усьому світові, що:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине.

От де, люди, наша слава,

Слава України!