Перший період війни. Зборівський мирний договір.

План

1. Причини визвольної війни.

2. Характер і рушійні сили визвольної війни.

3. Перший період війни. Зборівський мирний договір.

4. Білоцерківський мирний договір.

5. Переяславська Рада. Березневі статті.

6. Віленське перемир’я. Історичне значення національно-визвольної війни.

Причини визвольної війни

У 1640-х рр. соціальні і національні суперечності в Україні досягли
найбільшої гостроти. Посилилась експлуатація і сваволя з боку польських магнатів і шляхти. Панщина вокремих районах досягла 4—6 днів на тиждень. Суттєво зросли натуральні податки. Погіршало становище рядового і реєстрового козацтва. Права і привілеї реєстровців постійно обмежувались. Над нереєстровими козаками нависла загроза закріпачення. Важких утисків зазнавали й міщани. Магнати, що володіли містами, змушували виконувати різні повинності, сплачувати данину володареві міста. Порушувалося магдебурзьке право.

Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст. були:

1. Причини політичного характеру - напередодні національно-визвольної війни в Україні не було своєї держави. Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адмін елігійними.

істрації. В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої. На посади полковників та осавулів призначалася представники польської або полонізованої шляхти. Селянам і міщанам заборонялося вступати до козаків. Козаки мали право оселятися тільки в прикордонних містах.

2. Причини національно-релігійного характеру - обмеження для українців у правах при обійманні урядових посад і роботі в органах самоврядування міст; нерівність у правовому та політичному становищі української православної шляхти, обмеження її інтересів з боку польських магнатів і шляхти; польські магнати й шляхта, католицьке духовенство презирливо ставилися до української мови та культури; забороняла вживати українську мову в установах та навчальних закладах; стрімко зростав наступ католицизму й уніатства на права та свободи Української православної церкви

3. Причини соціального характеру - знищення природних багатств на українських землях; зростання панщини (5-6 днів на тиждень), натуральної та грошової ренти; збільшення податків і відпрацювань селян на користь держави; посилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів; більшість міст на території українських земель перебували в приватній власності, розвитку ремесла і торгівлі перешкоджав весь суспільно-політичний устрій Речі Посполитої

Характер і рушійні сили визвольної війни.

За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти. Найважливішу роль у Національно-визвольній війні відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність. Саме воно створило кістяк армії, основу нової політичної еліти. Дуже активну участь у повстанні взяло селянство. Активну участь у війні взяли також міщанство, частина дрібної шляхти і нижче православне духовенство.

Перший період війни. Зборівський мирний договір.

Підготовка повстання

На початку визвольної боротьби діяльність Б.Хмельницького і його сподвижників була спрямована на вирішення трьох основних завдань:

- формування власних збройних сил і залучення на свій бік реєстрових козаків;

- залучення до боротьби широких верств українського суспільства. Б.Хмельницький звертається з універсалами до населення, закликаючи до спільної боротьби проти Польщі. Повстанський рух дуже швидко набуває всенародного характеру й охоплює всю Україну;

- укладення військово-політичного союзу з Кримським ханством (березень 1648 р.).

На цей непопулярний союз гетьман пішов, щоб позбавити себе війни на два фронти, а також щоб зміцнити своє військо за рахунок татар (відразу зауважимо, що як союзники татари були ненадійними і неодноразово зраджували українську сторону. Вони переслідували власну мету - максимально послабити Річ Посполиту, але й не дати можливості постати сильній козацькій державі).

Визвольний похід 1648 року

Позитивне розв'язання трьох вищеназваних завдань стало запорукою успішного визвольного походу війська Б.Хмельницького у 1648 році:

- У квітні-травні 1648 р. - козацько-татарське військо розгромило польську армію на р. Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили у полон. Частина реєстрових козаків на чолі з Філоном Джеджалієм перейшла на бік повстанців.

- У травні 1648 р. - козаки й татари завдали нищівної поразки польській армії під Корсунем: у полон потрапило 8,5 тис. чоловік, у тому числі командувач польським військом гетьман М.Потоцький. Перемога сприяла активізації народно-повстанського руху.

- Улітку 1648 р. визвольна боротьба охопила майже всі українські землі Речі Посполитої.

Стрімко наростала соціальна боротьба: селяни, міщани й козаки розправлялися з панами й орендарями, захоплювали їхнє майно, звільнялися від різноманітних форм експлуатації. Було ліквідовано кріпацтво, землеволодіння польських та полонізованих українських магнатів, католицької церкви. Свої володіння зберегли лише православні монастирі, а також та українська і польська шляхта, яка стала на бік повсталих. Утверджувалася дрібна власність на землю селян, міщан, козаків.

Армія Б.Хмельницького зросла до 100 тис. чоловік. На чолі полків стали Іван Богун, Матвій Гладкий, Мартин Пушкар, Філон Джеджалій та інші полководці.

На кінець червня повстанці звільнили від польських магнатів і шляхти всю Лівобережну Україну, а на середину вересня було звільнено Правобережжя, Поділля, частину Волині. На цих територіях українці створювали власні органи влади, формували нову модель соціально-економічних відносин.

У вересні 1648 р. відбулася битва з 60-тисячною польською армією поблизу міста Пилявці. Перемога українців створила сприятливі умови для визволення Західної України.

У жовтні 1648 р. Б.Хмельницький взяв в облогу Львів, а згодом - фортецю Замостя. У листопаді 1648 р. козацькі полки разом із загонами місцевих повстанців звільнили увесь західноукраїнський регіон.

Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об'єднання українських земель у межах національної держави збройною силою!

Перемир'я сторін. Політичні плани Б.Хмельницького

Однак Б.Хмельницький не пішов на ескалацію бойових дій, прагнучи політичного врегулювання конфлікту. 21 листопада 1648 р. він уклав перемир'я з новообраним польським королем Яном Казимиром, погодившись відвести українське військо від західних кордонів і в ході подальших переговорів вирішити українську проблему.

Що ж змусило гетьмана піти на такий крок?

Слід мати на увазі, що на цьому етапі визвольної боротьби Б.Хмельницький ще не думав про відокремлення України від Польщі. Його метою була автономія для козацького регіону у межах Речі Посполитої. Великі надії у досягненні цієї мети Б.Хмельницький покладав на нового короля Яна Казимира, який обіцяв бути "руським королем" і задовольнити козацькі вимоги. До перемир'я гетьмана могло також спонукати зменшення внаслідок великих людських і матеріальних втрат боєздатності українського війська, виснаження населення України. Але виведення при цьому українських полків із західноукраїнських територій було значною поступкою Б.Хмельницького полякам і викликало незадоволення частини козацької старшини. Згодом плани Б.Хмельницького радикально змінилися, але можливості для їх реалізації політичним шляхом уже були незначними.

Еволюція поглядів Б.Хмельницького: від автономії до створення суверенної держави

У грудні 1648 р. Б.Хмельницький на чолі переможного війська урочисто в'їхав до Києва. Усе місто разом з київським митрополитом Сильвестром Косовим вітало гетьмана як "українського Мойсея", визволителя від "лядської неволі", Богом даним поводирем. Єрусалимський патріарх Паїсій, що прибув до Києва, називав Б.Хмельницького князем Русі. Гетьмана вітали також посли Туреччини, Молдавії, Валахії, Семигороддя.

І вже в лютому 1649 р. під час переговорів із королівським посольством у Переяславі гетьман вперше висунув ідею створення Української суверенної держави:

- він обґрунтував право українців на власну державу в етнічних межах їх проживання;

- проголосив незалежність утвореної в ході визвольної боротьби Української держави;

- сформулював положення про соборність Української держави і представив її як спадкоємицю Київської Русі.

Польський уряд не сприйняв ідею української державності і сподівався ціною окремих поступок поставити Україну в свою залежність. Єдине, про що домовилися обидві сторони на переговорах, так це про перемир'я і встановлення демаркаційної лінії між українськими і польськими військами по р. Горинь.

Розбудова Української держави

На українських землях, що опинилися у сфері впливу Б.Хмельницького (Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства, східні райони Волинського і Подільського воєводств) продовжувався процес формування Української держави. На жаль, поза межами цього процесу залишився західний регіон.

Визначимо тепер найхарактерніші ознаки держави, яка постала в ході національної революції.

Форма правління

У ході повстання 1648 р. почалася розбудова національної держави. Верховним органом влади в Україні стала загальнокозацька рада (Військова або Генеральна рада), в якій могло брати участь усе козацьке військо. На чолі держави стояв гетьман, який обирався Військовою радою. Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної старшини (Старшинська рада), до якої входили генеральні обозний, суддя, писар, підскарбій, осавул, хорунжий, бунчужний.

Б.Хмельницький здійснював курс на зосередження в своїх руках усієї повноти влади і на встановлення спадкового гетьманату.

Сучасні історики (зокрема, В.Смолій, В.Степанков) позитивно оцінюють політику Б.Хмельницького, спрямовану на встановлення спадкового гетьманства, оскільки вона сприяла консолідації суспільства навколо державної ідеї, запобігала гострій міжусобній боротьбі за владу.

Адміністративно-територіальний устрій

Територія, на яку поширювалася влада гетьмана, ділилася на полки, а полки - на сотні (полків у різні часи було 36, 26, 16, 10). На чолі полісу стояв полковник (обирався на полковій раді або призначався гетьманом), на чолі сотні - сотник. Полковники і сотники здійснювали військову і адміністративну владу.

Містами й селами управляли отамани. У містах з магдебурзьким правом діяли також виборні магістрати, у селах - сільські старости. Центром гетьманського правління став Чигирин.

Судова система

На українських територіях діяло козацьке звичаєве право, зберігали силу норми Литовських статутів, магдебурзьке право. З'явилося нове джерело права - гетьманські універсали, обов'язкові для всього населення України. Найвищою судовою інстанцією був Генеральний військовий суд, на місцях діяли козацькі суди, які мали значення загальностанових судів. Незмінним залишалося міське судочинство.

Збройні сили

Бойове ядро української армії становили запорожці і реєстрові козаки. Полк складався із 1-2 тис. записаних у реєстр козаків, але до них могли приєднуватися багато тисяч добровольців. Чисельність армії доходила до 100-150 тис. чоловік.

Таким чином, Національно-визвольна війна привела до розбудови Української держави, в якій знайшли своє продовження традиції Запорозької Січі і реєстрового козацтва. (Порівняйте ознаки Запорозької Січі й ознаки держави Б.Хмельницького).

Відновлення війни

А зараз повернемося до розгляду стосунків між урядом і повстанцями, від яких залежала доля Української держави. Склалася певна модель цих стосунків, яка періодично повторювалася: Україна і Польща воювали між собою, але, будучи не в змозі завдати одна одній поразки, погоджувалися на підписання незадовільних для себе угод, після чого готувалися до наступної війни.

Ось і після укладеного у лютому 1649 р. перемир'я сторони вели військову і дипломатичну підготовку до продовження війни. У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії. Б.Хмельницький у союзі з Кримом здобув переконливі перемоги над польськими військами під Збаражем (липень 1649 р.) та Зборовим (серпень 1649 р.). Військовий табір короля Яна Казиміра опинився в щільному оточенні під Зборовим. Становище польської армії було катастрофічним. Лише зрада татар, які побоювалися зміцнення українців, врятувала поляків від остаточного розгрому, Кримський хан Іслам-Гірей пішов на переговори з Яном Казиміром, змусивши Б.Хмельницького припинити воєнні дії і теж пристати на переговори.

Збарівський мирний договір

· Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств.

· На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась у Чигирині. Уряди всіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.

· У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська Речі Посполитої та євреї. Тільки козаки та православна шляхта мали права займати державні посади. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади.

· Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.

· Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.

· Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит та двоє єпископів мали увійти до складу сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.