Вигнання ганзейців з англії

(Донесення з Кельна від 12 лютого 1598 р.)

Листи з Амстердама підтверджують вигнання німецьких куп­ців з Англії. Це принесе шкоду багатьом і особливо купцям із східних володінь, які довгі роки вели в Лондоні торгівлю і мали там власний будинок.

КОРОЛІВСЬКИЙ ДЕКРЕТ ПРО ВИГНАННЯ

Ми, Єлизавета, з ласки божої королева Англії і Ірландії, захисниця віри, шлемо привіт нашому люб’язному й вірному мерові і судді нашого міста Лондона. Названа «мандатом», була надіслана римським імператором до всіх курфюрстів, єпископів, графів, станів і підданих скарга, адресована з приводу несправед­ливостей, які чинилися в нашому королівстві щодо союзних ганзейських міст.

Римський імператор скаржиться на збитки, заподіяні ганзей­ським містам з боку наших купців, які звалися «Merchant Adven­turers»¹. Його скарга явно суперечить всякому праву і всякій справедливості. Тим часом нашим купцям не тільки заборо­няється торгувати в Римській імперії, але й під загрозою штрафу і кари пропонується уникати [відвідування] країни і заборо­няється виступати негоціантами в гаванях або інших центрах імперії, їм загрожують тюремною карою і конфіскацією всього їх майна, а також і всякі інші крайні заборони переслідують наших підданих. Ми в свій час послали римському імператорові, курфюрстам та іншим князям листа, щоб була відома наша відпо­відь на випади ганзейських міст.

Ми домагалися в цьому листі, щоб [вказана вище] заборона була не скасована, а тільки відкладена. Але оскільки ми сумні­ваємось, щоб усе це мало успіх, ми визнали доцільним запропо­нувати виїхати всім ганзейцям і підданим Римської імперії, які перебувають в нашому королівстві.

Це особливо стосується тих, хто живе в «Німецькому дворі» в нашому місті Лондоні. До цих ми вжили тих самих погроз, які є в імператорському указі.

Для виконання цього декрету наказуємо вам, нашому майо­рові і судді згаданого міста Лондона, негайно піти до будинку, що зветься «Німецький двір», викликати старосту цього будинку і переказати йому зміст цього нашого декрету.

Накажіть йому до 28-го цього місяця, дня, коли наші купці повинні покинути Римську імперію, виїхати за межі нашого ко­ролівства. Ви накажете далі, щоб усі особи, які служать ган­зейським містам і є підданими Римської імперії, також виїхали до вказаного нами дня. Ви візьмете з собою вашого майора й суддю і двох офіцерів, щоб 28 січня взяти в своє розпорядження «Німецький двір». Це [чинність декрету] триватиме до того часу, поки ми не узнаємо про наявність якихсь шляхів і способів за­безпечити знов нашим підданим можливість вести торгівлю в Римській імперії.

На підкріплення нашої волі ми опублікували цей указ в нашій королівській раді.

13 січня на сороковому році нашого правління.

¹ Компанія «купців-підприємців».

Примітка. Чинність цього декрету не поширюється на ті ганзейські міста, які знаходяться в Польщі і які не мають нічого спільного із згаданою вище імператорською скаргою.

СОЦІАЛЬНИЙ УСТРІЙ НІМЕЧЧИНИ XV–XVI ст.

ДВОРЯНСТВО, БЮРГЕРСТВО І СЕЛЯНСТВО В НІМЕЧЧИНІ

В ЕПОХУ РЕФОРМАЦІЇ

(Із свідчення сучасника)

Цей уривок належить перу німецького релігійного мислителя і

істори­ка Себастіана Франка і взятий з його твору

«Всесвітня книга», надрукованого в 1534 р.

Дворянство, що, як бог велить, повинно бути благородним, повинно бути грозою і бичем для лихих, захистом і притулком для добрих, охоронцем вдів і сиріт, робить якраз навпаки. Ті, що повинні бути собаками, які стережуть вівчарню, є, навпаки самі вовками і хватають все, що тільки можуть, отже берегти і стерегти треба було саме від цих пастухів і сторожів, благород­ство яких походить виключно від їх колишнього блиску. Раніше їх благородство грунтувалося на доброчесності, тепер води дово­дять його лише гордістю, розкішшю, багатством, знатним походженням і тиранією. І як їх кожен боїться і ненавидить, так і вони повинні боятися і ненавидіти, їх друзі – тільки блюдолизи і лицеміри; в дійсності всі їх слуги і піддані – раби...

…при­вілей скидати весь тягар податей на шию городян і вимагати обмеження себе єдиним пфенігом дано їм не для заподіяння шкоди підданим, але тому, що вони повинні робити поліпшення там, де в цьому є потреба, подібно до того, як поденникові дається плата за те, що він працює протягом дня. Так само і їм саме для того дано привілеї, щоб вони захищали від кривд вдів і сиріт, допомагали бідним добиватися управи проти насильства і убо­лівали за нужди всіх людей, як свої власні, як це личить батькам вітчизни. Але оскільки вони цього не роблять, то [їх привілеї]– тільки марна тиранія і насильствене здирство, подібно до того як коли б поденник вимагав від мене поденну плату, навіть брав би її насильно, а своєї роботи так і не починав, навіть і пальцем не ворухнув для цього. На вовну поглядають, а про благо­получчя овець не дбає ніхто.

Дворяни дуже соромляться бути звичайними городянами. Вони заводять розкіш у своєму домі, тримаючи при ньому числен­ну челядь, коней, собак і всіляко його прикрашаючи; у них особ­лива франтівська хода, і з ними завжди цілий хвіст родичів. Свої герби вони вішають в церквах – на стінах і в олтарі. Ба­гато хто здобуває своє благородство не так, як за старих часів, шляхом доброчесності і хоробрих подвигів, а в спадщину. Бід­ність вважають для себе ганьбою і охоче пускаються на всякі не­безпеки, щоб здобути собі пошану і майно, необхідне, на їх думку, для їх звання; багато хто йде на війну услід за князями і воло­дарями. Трапиться їм здобич, і вони повертаються додому збага­тившись, і ось вони уже вважають себе дійсно благородними, Дворяни рідко ходять пішки через поля, тому що вважають це для свого звання ганьбою. Коли зазнають якоїсь кривди або нападу, то вони рідко захищаються законним способом, а вдають­ся самочинно до усобиць, оголошують на письмі про свою во­рожнечу, воюють і мстять вогнем і розбоєм.

Третій стан – це бюргери, або міські жителі. Будучи колись варварами, народом незграбним, темним, диким, нестримним, войовничим, вони стали тепер муд­рими і вправними, підприємливими і здібними в усякій справі. Вони не терплять у своєму середовищі простого городя­нина, хоч би він був рівний по багатству, і, подібно до дворян, не укладають нерівних шлюбів; хто не хоче, щоб його виключили з їх середовища і ставились до нього з презирством, той одру (жується з рівною собі). Кожна з категорій має навіть своє право і одна підлягає другій. Ці люди живуть між собою дружно. Там вони сходяться, говорять, обмірковують справи, запрошують один одного. Вбрання щодня нове. Ще недавно носили, з давніх-давен, черевики з довгими і вузькими носками, вузький і корот­кий одяг; а тепер все, навпаки, широке, велике, широкі чере­вики. Жіночий одяг тепер дорогий, зрештою, пристойний і мало заслуговує осуду, крім надмірної розкоші.

Щодо богослужіння і замовлення обідні, то це благочестивий і навіть забобонний народ: великого значення вони надають бого­служінню і часто ще до світанку женуть дівчат і робітників до ранньої обідні. В справі милостині вони жалісливі і щедрі, го­дують багатьох старців – монахів та інших осіб з духовенства, яких у них дуже багато, – навряд чи буде стільки у якого-небудь іншого народу. Так само немало [у них] монастирських церков з великим числом каноніків, єпископів, прелатів, абатів, пробстів, деканів і т.д., а також госпіталів; по містах ще багато бродить бідних учнів і церковників, яких вони готують у свя­щеники, і хоч вони до них не дуже прихильні, все ж кожен охоче мав би серед членів сім’ї священика, гадаючи, що цим освя­чується весь рід.

B Німеччині дуже багато жебраків і взагалі бідного люду, який більше через нездержливість, ніж природно впав у злидні і підірвав здоров’я, дійшов до жебрання більше через безділля, постійну обжерливість і розгул, ніж через недостачу землі і по­дорожчання харчових припасів. Бо, коли цей народ щось має, то прогулює, прославляючи св. Мартіна, потім живе якось з дня на день, зовсім не дбаючи про те, що їх харчові запаси тануть з кожним днем і ледве вистачить їм на тиждень, не кажучи вже про те, що вони повинні терпіти потім цілий рік. Працює всього тільки половина; коли ж не рахувати їх панів, бездільних го­родян, купців, дворян, князів, учнів, попів, всякого роду монахів, дітей, хворих, жебраків, усіх жінок, то працюючих не набереться і третьої частини [всього населення].

Працюючий в поті чола народ: селяни, вуглярі, пастухи і т.д. – це четвертий стан, їх будинки, життя, одяг, їжа і т.д. добре відомі. Це дуже працьовитий народ, з якого кожен всі­ляко знущається і який, будучи надто обтяжений панщиною, чиншами, податями, податками, митами, від того не став скром­нішим, далеко не щиросердий, лукавий і нестримний, їх заняття, нрави, молитви, господарство знає кожен, проте вони не скрізь однакові: як і всюди, що край, то й звичай.