Нантський едикт і тулузький парламент

ВІДПОВІДЬ ГЕНРІХА IV ПАРЛАМЕНТОВІ¹

Уривок з промови Генріха IV, виголошеної ним під час прийому делегації тулузького парламенту. Нантський едикт викликав заперечення s боку більшості парламентів; особливо велике незадоволення викликало допущення протестантів на державні і громадські посади. Тулузький пар­ламент виступив з «поданнями» (remontrances) з цього приводу і послав, депутацію королю 3 листопада 1599 р.

Дивна річ, що ви й досі не можете позбутися поганих звичок. Дуже добре бачу, що у вашому череві все ще сидить іспанець². Хто б повірив, що люди, які ставили на карту своє життя, своє майно, гроші і особистий добробут ради захисту і збереження королівства, будуть недостойні почесних громадських посад, як які-небудь підступні лігісти³, які заслуговують переслідування і вигнання за межі королівства ? І в той же час ті, хто зробив все можливе для того, щоб погубити державу, повинні вважатися добрими, достойними французами, які можуть займати посади! Ні, я не сліпий, я бачу ясно! Я хочу, щоб протестанти жили мирно в моєму королівстві і допускались до громадських посад не тому, що вони протестанти, а остільки, оскільки вони – вірні слуги мені і французькій короні. Я хочу, щоб мені корилися і щоб мій едикт був оголошений по всьому королівству. Всі ми сп’яніли від війни, і пора, нарешті, взятися за розум!

¹ Парламентами у Франції називались найвищі судові установи. Крім паризького, було кілька парламентів у провінції.

² Натяк на католицьку непримиренність і релігійну нетерпимість, якими відзначалися іспанці.

³ Ватажки католицької ліги, яким Генріх не міг простити їх ексцесів проти своїх колишніх єдиновірців.

13. ЗВЕРНЕННЯ СЕЛЯН «КРОКАЛІВ» ДО ОФІЦЕРІВ, КОМЕНДАНТІВ ФОРТЕЦЬ НА ШЛЯХУ ЇХ ПРОСУВАННЯ

Прокламація селян «кроканів» наводиться у Бопнемера в «Історії се­лянства» (Bonnemere «Histoire des paysans», t. I, 534, Paris, 1856). Селянське повстання «кроканів» прибрало свою назву, очевидно, від поклику селян «aux croquants!» – «На гризунів!», якими вони називали всіх тих, «хто пожирав бідний народ». Повстання охопило провінції Пуату, Сентонж, Лімузен, К’єрсі, Перігор, Аженуа, Марн; особливо сильним воно було в Пері горі, де повстало близько 400 тис.; їх керівником був нотаріус.

Панове, ми вважаємо вас порядними людьми; ось чому, негайно після одержання цього, ми просимо вас озброїтись, при­єднатись до нас і повстати разом з нами проти згубних намірів ворогів короля, нашого государя, проти злодіїв – збірщиків податей та їх агентів. З цих причин не робіть помилки, не від­мовляйтесь озброюватися і будьте готові. Інакше ви будете у нас в руках через три дні після одержання цього листа і ми за­ставимо вас зробити це силою зброї, як співучасників згаданих вище злодіїв.

Дано 2 червня 1594 року.

Ваші брати і друзі провінції К’єрсі, Аженуа,

Перігор, Сентонж, Верхньої і Нижньої Марни.

14. КОРОЛІВСЬКА АДМІНІСТРАЦІЯ І ДВІР У ФРАНЦІЇ,

НА ПОЧАТКУ XVII ст.

Герцог Сюллі (1560 – 1641), родом із старої дворянської фамі­лії, будучи гугенотом, мало не загинув у Варфоломіївську ніч; став одним з найближчих соратників і співробітників Генріха Наваррського – короля Генріха IV. Як суперінтендант фінансів за Генріха IV він широко роз­горнув свою державну діяльність, головним чином, в галузі народного гос­подарства Франції. Уривками, при допомозі своїх секретарів, він вів щось подібне до ділового щоденника, куди записував факти, розмови з королем, свої роздуми і міркування.

Король, заспокоївши, як він і говорив, завдяки своїй муж­ності і розсудливості всі бурі, які так довго хвилювали державу, мирно жив у своєму королівстві... дбайливо стараючись вжити придатних засобів, щоб угамувати всяку злобу, ворожнечу і при­ватні чвари, дати можливість кожному знайти безстороннє пра­восуддя, поліпшити свої доходи і полегшити становище народу. Особливо, знаючи з досвіду, що ніщо більше не віщує близький занепад держави, як нестримно зростаюча маса чиновників і безце­ремонність, з якою чини юстиції і фінансів прагнуть надмірно зба­гатитися за рахунок державних доходів і приватного майна, він насамперед провів скорочення числа чиновників; щоб знищити запроваджений чиновниками фінансовий звичай вести незаконні процеси, він заснував королівську камеру для розслідування зловживань і хабарництва, допущених скарбниками, збірщиками та іншими фінансовими агентами. Ця палата, всупереч вашій думці, подібно до інших минулого часу, завдяки підступам і ве­ликій кількості подарунків, зроблених багатшим придворним і фаворитам, чоловікам і жінкам, яких ви надто добре знаєте, щоб мені треба було називати їх на ім’я, завершилась угодою, завдяки якій жалюгідні, дрібні злодії заплатили за великих зло­діїв і розбійників; а ви хотіли б, щоб звернулися саме до них і примусили їх силою повернути все повністю; ви хотіли б бачити їх підданими тілесній карі для того, як ви говорили королю, щоб перестерегти їх і щоб вони надалі змушені були жити як доброчесні люди, а також, щоб зовсім вивести і вигнати розкіш, надужиття і всякого роду надмірність у вбранні, дорогоцінному камінні, бенкетах, будинках, позолотах, екіпажах, конях, почті, весіллях синів і дочок; тільки приклад таких людей приводив до занепаду справжнє і стародавнє дворянство, здобуте зброєю (тільки зброя може надати звання дворянина). Більшість їх, піддавшись спокусі такого марнослав’я і щоб задовольнити його, не укладає більше шлюбів між собою через мізерність приданого, яке вони можуть дати своїм дітям, але укладають шлюби з синами і дочками судових, фінансових чиновників і секретарів, батьки яких вийшли з крутіїв, торговців, міняйл, ремісників і крамарів; нарешті, таким чином може виродитись все справжнє дворянство,

І так що більше не побачити дворян, які б не були поміссю і не були б швидше придатні для того, щоб давати крутіїв і дармоїдів, ніж виявляти свою доблесть у війні для доброї служби своєму королю і захисту своєї вітчизни. Всі ці доводи королю дуже спо­добались, а іноді він давав переконати себе в них цілком.

Але, нарешті, йому так набридла настирливість королеви та інших дам, яких він любив, конетабля, панів де-Бульйон, де-Бельгард, де-Кончіні, де-Роклор, Сувре, Фронтенак, Ла-Варенни та інших осіб з його оточення, які могли справляти на нього деякий вплив завдяки звичці або ж догід­ливості і яким не шкодували робити всякі подарунки, що король дав переконати себе прийняти гірше рішення. Також були видані деякі заборони про ввіз іноземних виробів і носіння та вжи­вання тканин і галунів із золота і срібла; античний грецький Марс був зовсім вигнаний з Франції завдяки розсудливості і доблесті юного французького Марса, а також тому, що його доб­лесть не могла бути бездіяльною і, виявляючи її, він був прикладом і для інших. Так що при дворі в Парижі, в Фонтенебло і в Арсенаку можна було побачити тільки всякого роду залицяння і компанії які складалися, щоб іти на всякого роду полювання і на різні ігри, влаштовувати всілякі фехтування, балети, маска­ради і дамські збори; і все це робилося без зайвих витрат, яких король не любил; і все ж, незважаючи на прекрасні і благородні заняття, які молодий Марс рекомендував людям, щоб відвер­тати їх від поганих думок і згубних намірів, він не міг перешко­дити тому, щоб не проявились погані нахили.

15. СМЕРТЬ ГЕНРІХА IV (14 травня 1610 р.)

Документ 15 – уривок із щоденника П’єра д’Етуалъ(1540 – 1611). П’єр д’Етуаль займав видатне становище в королівській адміністрації; з 1574 р. і до самої смерті він вів щоденник, який е цінним джерелом для його часу. Щоденник був опублікований після його смерті в двох частинах: 1) «Journal du regne de Henri III»; 2) «Journal du regne de Henri IV».

У п’ятницю [14 травня 1610 p.] близько 4 години вечора ко­роль у своїй колясці без охорони, маючи при собі тільки Епернона, Монбазона і4-5 інших, проїжджав повз св. Інокентія в Арсенал. Коли його колясці загородили шлях дорожна бричка і двоколісний візок і коляска змушена була спинитись на розі вулиці де ла Фероньєр, проти нотаріуса, на ім’я Путрен, король був безжалісно убитий підступним і мерзенним негідником на ім’я Франсуа де-Равальяк, родом з міста Ангулема; він скори­стався цією нагодою, щоб завдати цього злощасного удару (він давно вже вичікував, перебуваючи в Парижі тільки для цього, і його величність попереджали, щоб він мав охорону, але він не звернув на це уваги). В той час як король уважно слухав ли­ста, якого читав д’Епернон, він люто кинувся на нього, три­маючи в руці ножа, і двічі підряд ударив ним в груди його ве­личності; останній удар припав просто у серце, перерізав серцеву артерію і таким чином позбавив цього доброго короля дихання і життя. Бачачи, що король спливає кров’ю, д’Епернон накрив його плащем; коли він та інші переконалися, що король мертвий, вони почали, як могли, заспокоювати народ, дуже збентежений і схвильований цією подією, і кричали народові, що король тільки легко поранений і щоб вони бадьорилися; повернули прямо на каретний двір Лувра, і з коляски, в якій бідолашний государ плавав у крові, його витягай мертвим, хоч один пліткар цього часу зухвало надрукував повідомлення, в якому архієпископ д’Ембрен сповідає і звертається з напутнім словом у Дуврі до короля, який, незважаючи на те, що був цілком мертвий, підвів нібито очі і руки до неба, показуючи цим, що він помер хри­стиянином і добрим католиком. Це було причиною (і цілком слушною) до заборони що-небудь публікувати або друкувати про смерть короля; це було оголошено по місту під бій барабанів.

ФРАНЦІЯ ЗА РІШЕЛЬЄ

Документи 16-24 – уривки з «Політичного заповіту» Рішельє і його «Мемуарів», королівські едикти і донесення інтендантів – дають харак­теристику життя Франції в першу половину XVII ст., коли керівником внутрішньої і зовнішньої політики Франції був Рішельє.

с Кардинал герцог Рішельє народився в 1585 p.; в 1624 став головою королівської ради, керівником міністерства військового і закордонних 1 справ; помер у 1642 р. Він залишив «Мемуари», «Політичний заповіт», належність яких перу автора не викликає сумніву, хоч у свій час і запере­чувалась Вольтером; залишив він також величезне ділове листування, ви­дане М.Авенелем. Всі його твори є цінними джерелами для історії його епохи.

16. СТАН ФРАНЦІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.