Назвіть причини, етапи еміграції та міграції українців. Визначте внесок українців у політику, науку, культуру, господарське життя держав, де вонипроживають
Зважаючи на своє геополітичне становище територія України з давніх часів перебувала під впливом значних міграційних потоків.
Знаходячись в складі Російської Імперії, до початку двадцятого століття міграційні потоки обмежувались кордонами держави, в цей час масові потоки українців поступово переміщувались на Схід Імперії. Це було обумовлено заселенням нових земель. Саме на прикінці ХІХ століття переселенці з України становили 36% всіх внутрішніх мігрантів, а вже на передодні Першої Світової Війни ця цифра складала приблизно 60%. За період з 1896 до 1914 років з дев'яти українських губерній переселилися за Урал 1,6 мільйона осіб. В ті часи законодавство не дозволяло вільного переходу своїх підданих у підданство інших держав, але з настанням нового століття поступово, шляхом тлумачення застарілого законодавства була дозволена діяльність еміграційних агенств.1 Саме у цей період почалася активна еміграція населення із західноукраїнських земель за океан. Це були перші мігранти з України. За часів Радянського Союзу міграційні потоки в державі були майже припинені. Наша країна була законсервована і це не давало змоги громадянам вільно мігрувати, тобто вони не мали офіційної можливості. Ось тому люди і використовували нелегальні шляхи виїзду, тому що міграція відбувалась в суворо централізованому порядку через міністерства та відомства і виключала будь-яку можливість індивідуального вибору місця роботи й країни проживання. І, як слід, значних розмірів у радянський період отримала внутрішня міграція українців. Це були преш за все евакуйовані до східних регіонів за часи війни, а у повоєнний період великого розміру отримало переселення з України до середньої Азії та Сибіру, також до цієї категорії треба включити осіб, які були політичними злочинцями, яких ссилали на далекий північ. Адже ми бачимо, що всі зазначені території належать до нинішньої Росії і можна зробити висновок, що чисельність українців в Росії значно зросла. Це був своєрідний прийом влади, маю на увазі змішання різних національностей, що сприяло появі нової - радянського народу.
На початку 80-х років, міграційні процеси стали розвиватися набагато швидше. Але вони загалом були внутрішніми, тому як кандидати для поїздки за кордон ретельно обиралися і необхідним документом для дозволу на виїзд була позитивна характеристика партійної організації, яку могли отримати одиниці.
Автор О.Леонтенко виділяє декілька етапів трудової еміграції з України:
1) Перший етап, який завершився до 1990 року. Його можна охарактеризувати, як період відтоку в основному представників інтелектуальної та культурної еліти - вчені, музиканти,художники та ін. Варто зазначити, що ця категорія мігрантів була незначною і її зникнення з українського ринку праці не мало великих наслідків, хоча якщо не зважати на те, що всі зазначені категорії мали вплив на розвиток науки та культури, на який в ті часи ніхто великої уваги не привертав. Я маю на увазі те, що в розвинених країнах існують міри заохочування таких категорій населення, нажаль, що в нашій країні таких заходів немає.
2) Другий етап можна відокремити проміжком часу, який почався в 1990 і закінчився в 1993 році. Цей етап характеризується відтоком професіоналів, який був дуже чисельним, як вважає О.Леонтенко. В ті часи за кордоном побували досвідчені і кваліфіковані працівники з високим рівнем освіти, які бачать, що іноземні працівники з таким же рівнем освіти отримували набагато більшу зарплатню, просто не хотіли повертатися, заключаючи контракти на працю. Паралельно з цим розширювались напрямки виїзду.
3) Третій етап розпочався після 1994 року. У цей період еміграційна хвиля охопила також менш кваліфікованих робітників, це були будівельники, водії, слюсарі, повари та різноробочі, які виконували різну роботу ,тобто робили те, що скажуть. Необхідно підкреслити, що ця категорія мігрантів була і є найбільш численною, тому, що її складали і складають широкі маси населення нашої країни. Також на мій погляд до цієї категорії треба включити молодь країни, яка не бачить перспектив її розвитку і виїжджає за кордон з метою щоб залишитися там.
За неофіційними даними різних українських організацій Росії, українців у РФ - близько 10 млн. чол. Незважаючи на типовість проблем,що поставали перед представниками української діаспори в різних країнах, вирішення цих проблем відбувалося по-різному. Особливо разючий контраст являє собою діаспора Канади й Росії. Українці Канади зробили вагомий внесок у культурно-історичне та суспільно-політичне життя цієї країни. Українську діаспору можна розглядати як каталізатор так званої політики мультикультуризму офіційно проголошена прем'єр-міністром Канади Жаном Кретьєном на Конгресі українців Канади в 1981 році, ця політика гарантувала вільний розвиток мов і культур усіх етнічних груп країни[7, c. 327-329].