Поняття та види службових злочинів

У зв’язку із ратифікацією Україною деяких міжнародних актів (Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (підписана 27.01.1999 р.), Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (підписана 12.12.2000 р.) та Конвенція ООН проти корупції (підписана 11.12.2003 р.)) виникла необхідність привести законодавство України, у тому числі кримінальне, у відповідність ним. Саме з означеною метою до КК України були внесені суттєві зміни, які реалізували ідею диференціації кримінально-правової охорони служби в публічній та приватній сферах. На даний час норми розділу ХVІІ Особливої частини КК покликані охороняти три окремі групи суспільних відносин:

1) суспільні відносини, змістом яких є встановлений законом порядок здійснення своїх повноважень державними службовими особами та службовими особами місцевого самоврядування (інтереси публічної служби);

2) суспільні відносини, змістом яких є встановлений законом порядок здійснення своїх повноважень іншими службовими особами (інтереси приватної служби);

3) суспільні відносини, змістом яких є встановлений законом порядок здійснення своїх повноважень особами, які надають публічні послуги.

Наведений розподіл заснований на принциповій відмінності природи повноважень публічних та приватних службовців, їх значимості, а також особливостях повноважень осіб, які надають публічні послуги. Схожим чином закріплюють принцип диференціації відповідальності за корупцію і ратифіковані Україною конвенції.

Норми про злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, охороняють суспільні відносини, в яких реалізується державна чи муніципальна влада, повноваження службових осіб приватного сектору чи надаються публічні послуги, що складаються між службовими особами, особами, які надають публічні послуги, з однієї сторони, та будь-якими суб’єктами, прямо зацікавленими в результатах їх діяльності, з іншої сторони, у зв’язку з владними, управлінськими чи іншими юридично значимими актами уповноважених суб’єктів, змістом яких є встановлений законом порядок здійснення такими суб’єктами своїх функцій.

Суб'єктивна сторона службових злочинів, за винятком службової недбалості, характеризується умисною формою вини.

Вчинення злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, характеризуються обов’язковою участю спеціальних суб’єктів, якими можуть бути: службова особа (визначена у ч. 3 та 4 ст.18 КК), службова особа публічного сектору (визначена у п. 1 та 2 примітки до ст. 364 КК), службова особа юридичної особи приватного права (приватного сектору) та особа, яка надає публічні послуги.

Визначення службових осіб, що містяться у КК України, можна звести до наступної дефініції: службовою особою у КК України є особа, яка на правовій підставі здійснює функції представника влади чи організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції.

Для окреслення кола службових осіб приватного сектору закон не дає чітких орієнтирів. Службову особу юридичної особи приватного права варто визначити як особу, яка на правовій підставі здійснює організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції в юридичних особах у статутному фонді яких державна чи комунальна частка не перевищує 50 відсотків або становить величину, що не забезпечує державі чи територіальній громаді право вирішального впливу на діяльність такої особи.

У законодавстві України відсутні визначення публічної послуги та особи, яка надає таку послугу. Осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг за характером повноважень можна розділити на дві групи: 1) особи, що здійснюють юридично значиму діяльність, тобто ту, яка породжує, змінює чи припиняє правовідносини (нотаріус, арбітражний керуючий, незалежний посередник, член трудового арбітражу, третейський суддя); 2) особи, що здійснюють квазіуправлінську діяльність, під якою варто розуміти виконання повноважень, результати реалізації яких є правовими підставами для безпосереднього здійснення функцій службовою особою (аудитор, оцінювач, експерт, викладач при оцінювані знань, лікар при наданні юридично значимих документів тощо).

КК України передбачає відповідальність за суспільно-небезпечні різновиди зловживання правом: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 364-1 КК) та зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 365-2 КК). Наведені зловживання визнаються злочинними при наявності таких ознак в сукупності: а) використання службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби (ст. 364 КК) чи всупереч інтересам юридичної особи приватного права (ст. 364-1 КК); б) вчинення такого діяння з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб (ст. 364 КК) чи з метою отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб (ст. 365-2 КК); в) заподіяння вказаними діяннями істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

КК України також передбачає відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, але в якості суб’єкта цього злочину визначає тільки працівника правоохоронного органу (ст. 365 КК). Перевищення влади – випадки, коли суб'єкт злочину при виконанні своїх функцій виходить за межі наданих йому повноважень або діє при цьому незаконними методами. При перевищенні службових повноважень особа, здійснюючи надані їй повноваження, виходить за їх межі або діє при цьому незаконними методами. Перевищення влади або службових повноважень може виражатися у таких формах: а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, – за відсутності цих умов; в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

КК України містить ряд статей, які закріплюють відповідальність за різні види підкупу: підкуп працівника державного підприємства, установи чи організації (ст. 354 КК), прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК) та пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 КК), підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 368-3 КК), підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 368-4 КК). Ознакою цих складів злочинів виступає неправомірна вигода, яка може бути засобом вчинення злочину та продуктом злочинної діяльності суб’єкта злочину Під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав. Таким чином, неправомірна вигода – це будь-які переваги (як майнового, так і немайнового характеру), якими можна підкупити спеціального суб’єкта для спрямування його на необ’єктивне здійснення функцій.