Становлення нового міжнародного інформаційного та комунікаційного порядку

Розглядаючи виникнення ідеї нового світового порядку в історичному контексті, слід окреслити два напрями (тенденції). Перший — політичний напрям деколонізації головним представником якого виступав Рух неприєднання, а разом з ним і «соціалістичний табір». Цей напрям досягнув своєї кульмінації на початку 70-х років, підтвердженням чому були прийнята ООН Декларація про новий економічний порядок, нафтова криза і розрядка, що проклали шлях до Гельсінських угод.

Другий — інтелектуальний напрям у соціальних науках загалом та у вивченні масової комунікації зокрема Він знайшов вияв у наукових школах, що піддавали критиці гегемоністські політичні та культурні інститути, включаючи теорії модернізації розвитку, які принесли нові ідеї наукових (з провідною роллю соціальних) структур. Це була нова хвиля в історії наукових ідей, коли позитивізм і емпіризм були затінені виникненням численних різновидів шкіл нової критики.

Ці напрями — політичний та інтелектуальний — до кінця 70-х рр. мали небагато точок зіткнення. Можна сказати, що вони існували паралельно. Хоча й було в них дещо спільне: обидва напрями поділяли одну й ту ж парадигму, якій були притаманні такі риси, як цілісний погляд на світ, нормативний підхід до дійсності, рівність як соціальна цінність та об'єктивна правда як ідеал журналістики.

Таким чином, новий інформаційний порядок, або «новий міжнародний інформаційний і комунікаційний порядок» (скорочено — НМІКП, як його стали називати в ООН та ЮНЕСКО), може розглядатися як логічне викладення ідеї, що виростала досить довго в різних колах. Поняття «новий міжнародний інформаційний і комунікаційний порядок» вперше з'явилося в березні 1969 р. у Тунісі, де Рух неприєднання проводив симпозіум з інформації. Формулювання було підтверджене на зустрічі країн неприєднання в Коломбо в серпні 1976 р.: «Новий міжнародний порядок в галузі інформації та масової комунікації так само життєво важливий, як і новий економічний порядок». Отже, це поняття ввійшло в політичний обіг, а незабаром і інтелектуали стали вживати його І» наукових дослідженнях як концептуальне поняття у вивченні міжнародної комунікації.

Таким чином, рух за новий міжнародний інформаційний і комунікаційний порядок сформувався і набрав ваги умовах зацікавленої підтримки двох міжурядових угруповань: Руху неприєднання та ЮНЕСКО. Однією з перших маніфестацій НМІКП було прийняття ЮНЕСКО в жовтні — листопаді 1978 р. Декларації основних принципів щодо внеску мас-медіа в зміцнення миру і міжнародного взаєморозуміння, підтримки прав людини і запобігання расизму, апартеїду і війні. У 1980 р. важливість цієї декларації ЮНЕСКО була підтверджена документом великої ваги: публікацією доповіді комісії ЮНЕКО високого рівня, очолюваної видатним ірландським політиком Шоном Макбрайдом (1904—1988), метою якої було «вивчення усієї сукупності комунікаційних проблем у сучасних суспільствах». Повна назва доповіді «Багато голосів, один світ. Доповідь Макбрайда 1980» дуже швидко скоротилася до «Доповіді Макбрайта» саме так фігурує у багатьох міжнародних документах. Шістнадцять членів комісії Макбрайда — представники різних країн і спеціалісти в галузі політики і економіки — мали точки зору часто-густо далекі одна від одної щодо розуміння НМІКП. Водночас усі вони вважали, що країни Півдня мали дуже невигідне становище в тогочасних міжнародних інформаційних відносинах.

Одним із найважливіших аспектів «Доповіді Макбрайда» було засвідчення транснаціонального контролю над міжнародною комунікацією. «Ми можемо зробити висновок, що комунікаційна індустрія — це відносно мала кількість панівних корпорацій, які інтегрують виробництво і розповсюдження інформації в найбільш розвинених країнах і які стали транснаціональними у своїх операціях. Концентрація ресурсів та інфраструктур — не тільки сильна тенденція, а й феномен, що турбує, бо може несприятливо впливати на свободу та демократизацію комунікації. Концентрація та консолідація — наслідки, можливо, неминучої взаємозалежності різних технологій і різних медіа, велика ціна, сплачена за дослідження і розвиток, за мож­ливість наймогутніших фірм проникати на будь-який ринок. Ці тенденції мають багато подібного у багатьох індустріях; але комунікація не така Індустрія, як усі інші. Транснаціональні корпорації несуть особливу відповідальність за сучасний світ, тому що суспільства глибоко залежні під них через постачання інформації; вони — частка структури, яка посилює розвиток економічних і соціальних моделей, так само, як і уніформізм споживацької поведінки непридатний для багатьох локальних середовищ.

Суть пропозицій, викладених комісією Макбрайда була підтримана Белградською резолюцією, яка була схвалена на XXXII сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у жовтні 1980 р. її одинадцять принципівбули суголосні принципам, на яких мав базуватися НМІКП:

1) усунення незбалансованостей та нерівностей, що характеризують сучасну ситуацію;

2) усунення негативних наслідків діяльності окремих монополій та їхньої нестримної концентрації;

3) усунення внутрішніх І зовнішніх перешкод, що заважають вільному потоку та ширшому й збалансованішому розповсюдженню інформації та ідей;

4)плюралізм джерел та каналів інформації;

5) свобода преси та інформації;

6) свобода для журналістів і всіх професіоналів в комунікаційних медіа; свобода, яка невіддільна від відповідальності;

7) надання можливості країнам, що розвиваються, поліпшувати їхню ситуацію, насамперед у плані створення власної інфраструктури, а також роблячи їхні інформаційні та комунікаційні медіа відповідними їхнім реальним потребам та сподіванням;

8) широка допомога розвинених держав країнам, що розвиваються, у досягненні цієї мети;

9)повага до культурної ідентичності всіх народів і до права кожної країни інформувати народи всього світу про свої інтереси, надії та соціальні і культурні запити;

10)повага до права всіх народів брати участь у міжнародному обміні інформацією на основі рівності, справедливості й загального процвітання;

11)повага до права спільнот, соціальних і етнічних груп, так само, як і індивідуумів, мати доступ до інформаційних джерел І активно браги участь у комунікаційних потоках.

Ш.Макбрайд був упевнений, що НМІКП не стане наслідком якогось чарівного вирішення проблеми, а швидше буде елементом історичного процесу. На його думку, «особливості процесу можуть постійно змінюватися, та цілі залишатимуться постійними — більше справедливості, більше рівності, більше інформаційної-о обміну, менше залежності в комунікаційних потоках, менше втручань у інформаційні послання, більше переваг для всього людства».

Після публікації та схвалення «Доповіді Макбрайда» та включення її положень у свою декларацію ЮНЕСКО потрапила під вогонь критики й атак, що посилювалися. Критику вела насамперед коаліція лід егідою США, куди входило лобі, що представляло приватновласницькі «інтереси медіа-груп, таких як комітет із свободи світової преси», пов'язаних з ними медіа під домінуванням корпорацій та державного департаменту США. Захід звинуватив ЮНЕСКО у використанні риторики НМІКП для підтримки «медіа, контрольованих урядом» і потуранні спробам ліквідувати свободу преси.

Американський уряд доклав багато зусиль до руйнації небажаної йому концепції в галузі комунікації, що, проте, дістала підтримку ЮНЕСКО і була внесена до офіційних документів ООН. Вільям Гарлі, тодішній спікер зі справ комунікації державного департаменту США, не одноразово засуджував позицію ЮНЕСКО, називаючи «Доповідь Макбрайда» не інакше, як «макбрайдівським міфом». Нападки на НМІКП посилилися з приходом до влади в США рейганівської адміністрації. Водночас концепція НМІКІ1 знаходить свій розвиток у прийнятій ЮНЕСКО Міжнародній програмі для розвитку комунікації (МПРК), трьох середньострокових програмах «Комунікація на службі людства», у проведенні в вересні 1983 р. круглого столу з питань НМІКП, спонсорами якого виступили ЮНЕСКО та департамент громадської інформації ООН в Іглісі (Австрія). Головним здобутком цього круглого столу було щире прагнення багатьох учасників втілити конкретні механізми підтримки країн Півдня у будівництві їхньої комунікаційної інфраструктури.

Концепцію НМІКП було визнано у світовій професійній журналістиці. У листопаді 1983 р. професійна спільнота журналістів (тобто передусім такі міжнародні організації журналістів: Міжнародна організація журналістів (МОЖ), Міжнародна федерація журналістів (МФЖ), Міжнародний католицький союз преси (МКСП), Латиноамериканська федерація журналістів (ЛАФЖ), Федерація арабських журналістів (ФАЖ), Спілка африканських журналістів (САЖ), Конфедерація азіатських журналістів (КАЖ) та ін.) прийняла «Міжнародні принципи професійної етики журналістів» як наслідок п'ятирічного складного підготовчого процесу. Принцип 10-й цього документа закликає всіх журналістів підтримувати НМІКП, «що має на меті деколонізацію та демократизацію у сфері інформації й комунікації — національної і міжнародної».

Слід підкреслити, що в цей період у ЮНЕСКО завдяки деколонізації країн Азії та Африки кількість країн-учасниць збільшилася, і переважати стали країни, що належали до Руху неприєднання.

Вплив Радянського Союзу на ці молоді держави теж був значним, коли під час генеральних конференцій ЮНЕСКО він переконував їх у необхідності принципів націоналізації у сфері комунікації та культури і відкиданні правил вільного ринку.

ЮНЕСКО у своїх офіційних документах і деклараціях дотримувалася позицій об'єктивності, позначених плюралізмом думок. Тому не можна погодитися зі звинуваченням деяких країн Заходу стосовно того, що ЮНЕСКО зайняла позицію підтримки «третього світу». Відповіддю Заходу на втілення в життя НМІКП стала стратегія, розрахована на залякування ЮНЕСКО й змі­ну її курсу. Наприкінці 1983 р. державний секретар США повідомив, що через рік Сполучені Штати офіційно вийдуть із цієї організації. У 1985 р. вихід США з ЮНЕСКО був підтриманий його вірним європейським союзником — Великою Британією, яка теж залишила цю організацію (хоча дотепер обидві країни мають своїх спостерігачів у ЮНЕСКО).

Розрив з ЮНЕСКО був стратегією, до якої вдалися США, розраховуючи на підтримку Японії та Великої Британії, щоб зробити практично неможливим втілення принципів, проголошених у «Доповіді Макбрайда» й перешкодити розвитку позитивних для країн третього світу тенденцій у міжнародній комунікації.

Вихід з ЮНЕСКО двох великих економічно розвинених держав негативно позначився на фінансовому стані організації та на втіленні НМІКП. ЮНЕСКО відразу ж відчула, що її фінансовий фундамент підірвано. Це робило неможливим виконання ряду запланованих на 80-ті роки програм.

Існує кілька інтерпретацій щодо того, чи були рішення США та Великої Британії вийти з ЮНЕСКО передусім відповіддю на її діяльність у руслі НМІКП.

У численних наукових дослідженнях причинами виходу вважаються побоювання «політизації» ЮНЕСКО та її незадовільного керування. Крім цього, деякі науковці і політики переконані, що вихід США і Великої Британії з ЮНЕСКО найкраще можна зрозуміти як їхню атаку на різносторонність - фундаментальну засаду, в якій НМІКП був ключовим компонентом. На думку інших дослідників цієї ситуації в ЮНЕСКО, хоча рішення США і Великої Британії було прийняте внаслідок цілого ком­плексу причин, сам по собі рух НМІКП, репрезентований І в ЮНЕСКО, і за її межами, був досить важливим чинником, щоб викликати вихід двох великих держав Заходу з ЮНЕСКО.

Празький круглий стіл відзначив, що «індустріальним країнам Сходу і Заходу властива одна спільна тенденція, яка посилюється: відсутність позитивних ідей, неспроможність визначити основні риси того суспільства, яке вони хочуть збудувати. Розвинений світ дедалі більше складається з суспільств, де моральні цінності втратили свою вагу».

Макбрайдівський круглий стіл з комунікації, що відбувся в Стамбулі (Туреччина) 21 червня 1991 р., був проведений після закінчення конференції «Новинні медіа та міжнародний конфлікт». Стамбульський круглий стіл критично поцінував роль, яку відіграли мас-медіа під час війни у Перській затоці. Учасники стамбульського круг­лого столу привернули особливу увагу до таких тенден­цій у галузі комунікації, які містять у собі різнобічні потенційні загрози для націй світу:

• реальна монополія глобальних конгломератів у секторах добору, виробництва і маркетингу продуктів інформації та розваг, включаючи головні наукові й технічні дані, інформаційні права;

• транснаціональні індустріально-медіа-комплекси, що перебувають під протекторатом американських військових сил;

• послаблення ролі багатосторонніх відносин та міжнародних організацій.³"

Як відзначалося в стамбульській заяві, ці тенденції у світовій комунікації слугують стратегіям маркетингу та пріоритетам урядів, що дедалі більше не збігаються з ці­лями демократичних засад політики і розвитком громадянських суспільств. Ось чому так важливо розпивати культуру ненасильства, діалогу й переговорів, впроваджувати в практику принципи демократії та мирного співіснування націй.

Демократизація комунікації, як підкреслювалося в стамбульській заяві, має будуватися на зміцненні міжнародних коаліцій на базі незалежності, рівності й взаємо-вигоди.

1994 р. макбрайдівський круглий стіл набуває нового статусу. Він конституює себе як неурядову організацію зі статутом та штаб-квартирою в Дубліні, батьківщині Шона Макбрайда.

Регулярне проведення макбрайдівських круглих столів є підтвердженням того, що, незважаючи на всі зміни, які відбулися в сучасному світі, основні засади НМІКП не втратили своєї важливості. 1 нині дослідження, проведені фінськими вченими з Тампере, залишаються актуальними. Наприклад, сучасна карта світу, на якій зображені сила і напрям телевізійних потоків, досі вказує на те, що основна модель телевізійного потоку як вулиці з однобічним рухом існує і дотепер. На відміну від колишнього стану справ, «третій світ» тепер уже має свої субцентри та залежні від нього периферії. Це, як ми бачимо, нова тенденція, що тільки підтверджує ґрунтовність концептуальної моделі, виробленої більш ніж двадцять років тому.

Починаючи з 1987 р. чимало політичних, економічних та соціальних чинників і зрушень глобального характеру вплинуло на діяльність ЮНЕСКО та ООН загалом і в галузі комунікації зокрема. Це виявилося в тому, що ЮНЕСКО і ООН зняли свою «офіційну» підтримку концепції руху за НМІКП, хоча багато проблем, пов'язаних із ситуацією в масовій комунікації та інформації Півдня, залишаються на порядку денному ООН. Підтвердженням цьому, зокрема, є проведення Віндхуцького семінару з питань незалежної та плюралістичної преси (Намібія) в квітні—травні 1991 р. під егідою ЮНЕСКО.