Франкська держава Каролінгів

Після смерті Піпіна Герістальськош між його синами розпочалися чвари, у яких переміг його позашлюбний син Карл, який став майордомом у 715 р. Йому довелося зіткнутися із серйозною зовнішньою небезпекою. Із півдня на територію Франкської держави вторглися араби (європейці називали їх сарацинами), які на той час підкорили майже весь Піренейський півострів. У 732р. в битві біля Пуатьє війська Карла розгромили арабів і перешкодили їхньому подальшому просуванню вглиб Європи. На честь цієї перемоги Карл отримав прізвисько Мартелл (Молот).

Однак загроза з півдня не минула, що змусило Карла Мартелла зміцнити військо й створити замість пішого ополчення загін добре озброєних кінних воїнів. Зробити це було досить нелегко. Адже утримувати бойового коня та мати необхідне спорядження й озброєння могла лише забезпечена людина. Нагородою ж воїнам служили здебільшого земельні володіння, бо грошей для оплати їхніх ратних справ не вистачало. Земля передавалася разом із селянами, які на ній працювали. Така форма землеволодіння називалася бенефіцієм (у перекладі з латин. — «благодійність»).

Спочатку бенефіцій надавався пожиттєво як нагорода за службу. Із часом він набув рис спадкового володіння, що отримало назву феод. Його власника називали феодалом. Той, хто надавав бенефіцій чи феод, вважався сеньйором (старшим). Той, хто його одержував, ставав васалом (слугою) сеньйора. Васал зобов’язувався вірно служити своєму сеньйору, за що той мав його підтримувати, а в разі потреби — і боронити. Усе це сприяло виникненню стосунків вірнопідданості й заступництва між васалом і сеньйором. Створення Карлом Мартеллом кінного війська послужило поштовхом до формування особливого соціального стану — рицарства.

Васальний договір. Мініатюра. XIV ст.

Зміцнивши своє становище в усіх областях Франкської держави, майордом був змушений рано чи пізно заявити про свої претензії на королівський трон. Саме так і вчинив син Карла Мартелла Піпін II Короткий (741-768). Таке прізвисько він отримав через свій невисокий зріст. Щоб узаконити захоплення трону, Піпін відправив у Рим двох посланців, яким було доручено з’ясувати в папи Захарія І: чи справедливо, щоб правитель, який не має влади, продовжував носити титул короля. Папа в цей час вів жорстоку боротьбу з лангобардськими королями і потребував сильного союзника. Хроніст пише, що Захарій І звелів передати: «Краще іменувати королем того, хто має владу, ніж того, хто живе, не маючи королівської влади». І щоб не порушувати порядок, наказав Піпінові бути королем.

У 751 р. Піпін зібрав у Суассоні франкську знать, яка й проголосила його королем. Останній представник династії Меровінгів «ледачий король» Хільдерік III та його син були пострижені в монахи. Щоб подякувати Папі за підтримку, Піпін здійснив два походи до Італії, у ході яких переміг короля лангобардів Айстульфа. Завойовані землі лангобардів Піпін передав у дарунок Папі. У 756 р. на подарованих землях було засновано самобутню світську Папську державу з центром у Римі. Вона проіснувала більш як тисячу років аж до об’єднання Італії в 1870 р. Нині це держава в державі, всесвітньо знаний Ватикан, що весь розмістився в кількох римських кварталах.

Ватикан: площа і собор Святого Петра. Сучасне фото

Справжнього розквіту Франкська держава досягла в епоху правління Карла Великого (768-814), сина Піпіна Короткого. Саме за іменем Карла королівську династію, засновником якої став Піпін Короткий, називають Каролінгською.

Прізвисько «Великий» Карл отримав у зв’язку зі своєю діяльністю, спрямованою на користь християнської церкви, а також через те, що був досить високим на зріст. Упродовж усього Середньовіччя Карл Великий залишався ідеалом правителя, напівлегендарною постаттю. Його діяння були оспівані у фольклорі, епічних творах, рицарській літературі тощо.

Карл Великий (у центрі). Скульптурна композиція, встановлена в 1215 р. на надгробку імператора в Аахені

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

IX ст. Із праці монаха Ейнгарда «Життя Карла Великого»

Карл був широкоплечий, кремезний, зросту в міру високого; відомо, що зріст у нього в сім разів перевищував довжину його ступнів. У нього була округла голова, очі дуже великі й жваві, ніс трохи більший за середній, гарне волосся, веселе привабливе обличчя. Усе це надавало поважності і статечності його вигляду...

Здоров’я його було міцним, за винятком того, що протягом останніх чотирьох років він страждав від пропасниці, а під кінець життя ще накульгував на одну ногу... Він постійно-їздив верхи й полював... Йому подобалося паритися у природних гарячих джерелах і плавати. У плаванні він був настільки вправний, що його воістину ніхто не міг обігнати...

Він був невибагливий до їжі й питва, особливо до напоїв, тому що над усе ненавидів пияцтво...

Він був великий красномовець і міг дуже ясно висловити все, що хотів...

Карл Великий. Бронзова статуетка. IX ст.

Карл Великий б’ється із сарацинами. Мініатюра з «Великих хронік Франції». XIV ст.

Карл Великий був невтомним державним діячем. Він проводив активну завойовницьку політику й зумів розширити кордони Франкської держави. За його правління франки здійснили 53 походи, 27 із яких очолював монарх. Першою успішною збройною акцією Карла Великого стало підкорення лангобардів. Упродовж 773-774 pp. він воював проти лангобардського короля Дезидерія, здобув над ним перемогу та змусив постригтися в монахи. Лангюбардське королівство припинило своє існування. Його невелика частина була передана Папі, а решта приєднана до Франкської держави.

У 778 р. Карл розпочав тривалі військові дії проти арабів в Іспанії. Проте перший похід виявився невдалим. Лише через деякий час франки зуміли захопити Барселону і на прилеглій території утворили прикордонну область, що стала складовою держави Карла Великого.

Історична цікавинка

Людська пам"ять зберегла один незначний епізод із невдалого походу Карла в Іспанію 778 р. На зворотній дорозі через Піренеї в Ронсевальській ущелині на тилову охорону франкського війська напав загін місцевих жителів — басків. Франки зазнали поразки, серед інших загинув і граф Бретані Хруотланд. Через три століття у французькому героїчному епосі «Пісня про Роланда» цього майже невідомого вельможу було уславлено як ідеального рицаря, племінника короля Карла під іменем Роланд. Дрібна сутичка була оспівана як велика битва між християнами та мусульманами, а невдалий похід подався як завоювання всієї Іспанії.

Найважче далося Карлові підкорення саксів. Війни з ними тривали упродовж 772-804 pp. На той час Саксонія була заселена язичницькими племенами. Метою Карла була християнізація саксів. Уже після перших походів франки зайняли майже всю Саксонію. Налякані сакси обіцяли прийняти хрещення; та замість цього вони несподівано підняли повстання. Воно відзначалося небувалою жорстокістю. Сакси нещадно вбивали всіх франків, а також християнських священиків. Карл відповідав тим самим.

Легенда розповідає, що Карл, захопивши укріплене поселення саксів, устромив посеред площі свій меч і наказав підводити до нього по черзі всіх чоловіків. Тих, хто був вищим за цей меч, страчували на місці.

Очевидно, ідеться про 782 p., коли Карл знищив близько 4,5 тис. саксонських заручників. Тоді вожді саксів здалися і прийняли хрещення, однак саме повстання тривало ще майже 20 років.

Битва в Ронсевальській ущелині. Роланд трубить в Оліфант. Мініатюра. XIII ст.

Коронація Карла Великого. Мініатюра. XIII ст.

У 788 р. Карл приєднав до своїх володінь Баварію, ліквідувавши там герцогську владу.

Завоювання великих територій суттєво розширило кордони Франкської держави. Тепер вона охоплювала значну частину колишньої Західної Римської імперії. Восени 800 р. Карл вирушив до Риму, щоб захистити папу Лева III в його протистоянні з місцевою знаттю. Під час урочистої різдвяної меси 25 грудня 800 р. Лев III увінчав Карла імператорською короною. Карл Великий став першим імператором середньовічної Європи. Відродження імперії на Заході викликало обуреная Візантії. Лише в 812 р. Візантія визнала імператорський титул Карла Великого. За таку поступливість він подарував візантійському імператорові Венецію та Далмацію.

Карл розумів, що такою великою імперією досить важко управляти одноосібно, тому розділив її на графства. Уздовж кордонів своєї велетенської держави Карл створював укріплені прикордонні області — «марки». Постійної резиденції у нього не було. Зате в різних місцях держави Карл мав маєтки, у яких ненадовго затримувався, а потім зі своїм оточенням рухався далі. Його найулюбленішим місцем перебування був Аахен (територія сучасної Німеччини). Двічі на рік імператор збирав представників вищої знаті, з якими він радився про справи і узгоджував свої укази й спеціальні постанови — капітуляргї. У своїй державі Карл також активно підтримував розвиток культури.

Важливий вплив на характер формування феодальних відносин мала реформа Карла Мартелла.

Коли К. Мартелл прийшов до влади і став майордомом Франкського королівства (715 - 741 рр.), яке знаходилось на межі розпаду, воно втратило владу в зарейнських землях, йо-му загрожувало кінне військо арабів, які у 711 р. ввірвались із Африки в Іспанію і захопили більшу частину Піренейського півострова.

Війни з арабами довели перевагу кінноти над пішим ополченням, яке складало основну масу франкського війська. Залізне спорядження вершника коштувало дуже дорого - 45 солідів, і воїн мав сам його купувати.

З метою створення кінноти, а також зміцнення своєї соціальної бази К. Мартелл передав багато церковних і монастирських земель представникам франкської знаті, які, у свою чергу, роздавали ці землі у вигляді бенефіції особам, які повинні були відбувати військову кінну службу. Завдяки цим заходам у 732 р. у битві при Пуатьє араби були розбиті, а їх рух на схід було зупинено. Бенефіціальная реформа дозволила Карлу створити потужну армію. Кіннота, для служби в якій необхідні були значні кошти, тепер стала ядром франкського війська. Можливо, саме це стало вирішальним фактором у протистоянні арабської експансії.

Селяни, що жили на землях бенефіціарія (власника землі) були зобов'язані нести повинність на користь свого господаря: платити оброк, виконувати барщину. Такі ж реформи провели на своїх землях знатні графи.

На відміну від аллода бенефіцій був умовним дарунком. Відмова від королівської служби призводила до вилучення його.

Через століття земля була закріплена за бенефіціаріями на правах повної власності. Їхній обов'язок служити в королівському війську став формальним, що певною мірою при-скорило процес феодальної роздробленості.

У перші роки свого правління Карл Мартелла змушений був вести боротьбу з повсталими феодалами), трохи пізніше - з герцогами Провансу і Аквітанії. Повстання було придушено, а землі бунтівних феодалів конфісковані. Цей земельний резерв надав Карлу можливість проведення бенефіціальной реформи. Ділянки земель надавалися тепер феодалам як бенефициев - у довічну власність і тільки за умови військової служби феодала в королівських військах. Тобто, землю одержував той , хто міг служити королю і приводити із собою військо. При невиконанні служби землі вилучалися. Спадкоємці могли отримати бенефіцій тільки на тих же умовах. Цей підхід надовго змінив практику дарування землі. Коли земельні фонди в черговий раз виснажилися, Карл Мартелл провів часткову секуляризацію церковних земель і продовжив роздачу бенефициев вже за рахунок Церкви. Церковні ієрархи, яких таке становище не влаштовувало, були його владою замінені.