Переумови відродження української державності після І світової війни

Влітку 1914 р. загострення між імперіалістичних протиріч дійшло до фатальної межі і світ опинився у полум'ї Першої світової війни. Ця війна була збройним протистоянням двох воєнних блоків (Німеччина, Австро-Угорщина. Туреччина, Болгарія) і Антанти (Англія, Франція і Росія), але поступово в її орбіту було втягнуто 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони ставили перед собою фактично одні й ті ж цілі: ствердження власного домінування в світі, загарбання чужих територій, встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини, послаблення хвилі народних виступів за соціальне та національне визволення. знешкодження опозиційних політичних сил. концентрація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на зовнішній загрозі.Трагедія українського народу полягала в тому, що він всупереч власній волі був втягнутий у війну, а його землі етапи об'єктом експансії воюючих сторін. Загарбання українських земель було невід'ємною частиною агресивних планів основних учасників ворогуючих блоків. Якщо Австро-Угорщина претендувала на Поділля та Волинь, то Німеччина виношувала більш масштабні плани. Про це свідчать слова "'сталевого короля" Августа Тіссена, що прозвучали на початку Першої світової війни: "Росія повинна віддати нам прибалтійські провінції.... частину Польщі і Донецький басейн з Одесою. Кримом і Приазов'ям..." Не меншими були апетити і у російського самодержавства. Прикриваючись ідеєю "об'єднання усіх руських земель" під владою російського царя самодержавство планувало акцію приєднання Галичини. Буковини та Закарпаття.З початком війни українські землі перетворилися на арену воєнних дій, а самі українці мусили воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні, адже в російській армії перебувало 3,5 млн. українців, в австро-угорській - 250 тис.

Найкривавіші бої велися в Східній Галичині, Закарпатті, Північній Буковині, західній частині Волині.Війська Південно-Західного фронту протягом серпня-вересня 1914 р. зайняли Східну Галичину ( 10-13 вересня ) і Північну Буковину зі Львовом та Чернівцями. В цій грандіозній битві, названій Г алицькою. австрійські війська, які протистояли російським, зазнали нищівної поразки: їхні втрати становили 400 тис чол.. великих втрат зазнати і в битві за фортецю Перемишль. На цей час російські війська вийшли на основні переваїи • Карпат, але далі просуватися не наважувались.

У результаті Галицької битви 1914 р. російські війська протягом серпня-вересня захопили значну частину західноукраїнських земель. Взимку 1914-1915 рр. російська армія розпочата бої за оволодіння Карпатами. Восени 1015 р. російські війська закріпилися на лінії Кам'янець-Подільський - Тернопіль - Кременець - Дубно. А навесні наступного року звідси почаїася наступачьна операція російських військ Південно-Західного фронту, яка ввійшла в історію під назвою Брусиловського прориву. Російські війська одночасно розпочати наступ на 80-120 км знову зайнявши Чернівці. Коломию, Броди, Луцьк. Австро-угорська армія втратила понад 1 млн. чол. вбитими й пораненими, російська армія - 0,5 млн. чол. На ньому наступальні операції військ Південно-Західного фронту припинилися. На окупованих землях Галичини. Буковини і Посяння царський уряд створив тимчасову адміністративно-територіальну одиницю "Галинько-Буковинське генерал-губернаторство" З центром у Чернівцях. Вона поділялася на Львівську, Перемиську, Тернопільську і Чернівецьку губернії.

Перед окупацією Галичини і Буковини російськими військами австрійці та угорці, що відступали, за підозрою у проросійських симпатіях заарештували і стратили без суду сотні українців. ЗО тис. галичан і буковинців було інтерновано у концтаборах.

Своїм головним завданням на окупованій території російська адміністрація вважала боротьбу з "мазепинцями". Окупаційна влада жорстоко нищила українське організоване житія в Галичині та Буковині. Мережа українських шкіл і культурно-освітніх установ була одразу ліквідована (польські установи продовжувати існувати). На посади в адміністративному апараті призначалися або приїжджі з Росії, або москвофіли. Понад 12 тис. представників місцевої інтелігенції були депортовані в Сибір. Почалася кампанія проти Української Греко-католицької Церкви, насильно насаджуваюся російське православ'я. Митрополита А. Шептицького арештовано і ув'язнено в Суздалі. У 1915 р. Західна У країна знову була відвойована Австро-Угорщиною.Війна принесла українським землям руйнацію господарства, гальмування поступального розвитку, деформацію структури виробництва посилення залежності від іноземного капіталу. У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Водночас з деградацією господарства у роки війни зростала його залежність від іноземного капіталу. Перша світова війна зумовила глибокий розкол національного руху, який відбувся у двох площинах: як між українцями воюючих сторін, так і в межах Російської та Австро-Угорської імперій - на прибічників та противників переможної війни. Відверто проавстрійські позиції зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада, шо була міжпартійним блоком, до складу якого входили радикальна, соціал-демократична та націонал-демократична партії. На чолі цього об'єднання став К.Лсвицький. Головну Українську Раду через рік перейменували на "Загальну Українську Раду" (ЗУР). У програмних документах ЗУР зазначалась необхідність створення незалежної держави на всій українській етнічній території. Украшські землі, які входили до складу Австро-Угоршини, мали отримали національно-територіаіьну автономію і об'єднатися в один автономний край. Після проголошення австро-угорським урядом в листопаді 1916 р. створення польського королівства та широкої автономії Галичини з політичною перевагою для поляків ЗУР втратила вплив на український політичний рух. Водночас з утворенням Головної Української ради група емігрантів із Східної України (Д.Дониов, В.Дорошенко, А.Жук та ін.) заснували у Відні свою організацію - "Союз визволення України" (СВУ). Програмною метою СВУ було утворення самостійної Української держави, встановлення конституційної монархії, заснування демократичного устрою, надання рівних прав і свобод представникам усіх національностей, забезпечення самостійності української церкви СВУ головну ставку робив на німецьку армію, вбачаючи в ній силу, здатну поважати РосійськуТмисрію. СВУ мав своїх повноважених представників у БерліЯТ, Софії, Стамбулі. Женеві, Римі, Стокгольмі, Осло. СВУ отримував матеріальну допомогу від країн Четверного Союзу, яка зараховувалася як державний борг майбутньої самостійної України. Оборонницьку проросійську позицію в Наддніпрянській Україні спочатку зайняло Товариство українських поступовців (ТУII). їхня газета "Рада" на початку війни закликала українців стати на захист Російсько" держави. "Ми, -пізніше згатував відомий діяч ТУПу О.Лотоцький. - ділили долю з Росією... ми стояли на тому, шо перемога демократичних сил Росії - це заразом і наша перемога." Очевидно тим же мотивами керувалась і частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою, яка закликала українців виконати свій обов'язок громадян Росії. Відомі представники українського руху Д.Дорошенко, А.В'язлов, А.Ніковський брали участь у роботі Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу земств і міст, створеного з мегою посилення оборонного потенціалу Російської імперії. На початку війни емігранти-москвофіли Західної України утворили в Києві 'Карпато-русский освоболительньїй комитет". який закликав галичан зустрічати російську армію як визволительку. Водночас значна частина українських соціал-демократів за участю В.Винниченка займала антивоєнні позиції під гаслами "Геть війну!", "Хай живе автономія України!"