Існує і зворотний зв’язок: тільки досконалість, ефективність функціонування правової держави здатні забезпечити ефективне функціонування і розвиток громадянського суспільства.

План

Суспільство та політика.

Взаємозв’язки та взаємовплив соціального і політичного в політичному житті суспільства.

Ключові слова: суспільство; політика; сукупність

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

Суспільство та політика.

Суспільство в широкому розумінні — це сукупність усіх способів взаємодії та форм об’єднання людей, у яких відбивається їхня всебічна взаємозалежність. Суспільство - це загальна соціальна система, що складається з підсистем: економічної, соціальної, політичної та духовно-культурної. Ця загальна система з підсистемами є самодостатньою. Самодостатність суспільства виявляється у його здатності інституціоналізувати певні культурні елементи, представити широкий репертуар ролей та забезпечити особисту мотивацію діючих у ньому індивідів, а також достат­ньою мірою контролювати поведінку (діяльність) людей, соціальних спільностей і певну територію. Отже, суспільству природ­но притаманна його організаційна контрольно-регулятивна сфера, яка визначається поняттям політика.

Політика виконує функції: 1) загальноорганізаційної основи суспільства; 2) конкретної контрольно-регулятивної сфери або системи, що спрямовує життя, діяльність, відносини людей, соціальних спільностей, класів, націй, народів і країн.

Роль політики у суспільстві зумовлена трьома її властивостями.

Політика має складну структуру, основними елементами якої є політична свідомість, політичні відносини, політичні організації.

Кожен елемент структури політики - дуже складне явище, має свої характеристики, посідає своє місце і виконує свою роль у політиці.

Політична свідомість - це усвідомлення людиною (соціальною спільнотою) суті та змісту політики, раціональне або нераціональне ставлення до неї. Політична свідомість - це почуття, настрої, погляди, уявлення, інтереси, ідеї, ідеали, цінності, переконання, пов’язані зі ставленням соціальних спільностей до політичної влади, її завоювання, утримання і реалізації. Політична свідомість має два рівні: науковий і побутовий, вона може бути прогресивною або реакційною, стабільною або нестабільною.

Політичні відносини — це стійкі політичні зв’язки і взаємодії, що формуються спільно з функціонуванням політичної влади. Це від­носини між політичними діячами і масами, між політичною елітою і виборцями, між елітою і контрелітою, між діючою владою і опозицією, між лідерами і групами підтримки, між класами і соціальними групами з приводу завоювання, утримання і реалізації влади.

Політична організація — це сукупність державних і недержавних установ і організацій, що реалізують політичну владу, беруть участь у регулюванні взаємовідносин соціальних спільностей, тобто політична організація охоплює не лише органи державної влади, передусім саму державу як базовий соціально-політичний інститут, а й організації громадянського суспільства: політичні партії, громадські об’єднання, профспілки та різні творчі об’єднання, неформальні
інституалізовані форми (мітинги, демонстрації, збори тощо).

З погляду соціології,

Отже, основний зміст ефективної політики як особливого виду соціальної регуляції полягає у погодженні інтересів різних спільностей, верств, груп, формуванні правил і норм, обов’язкових для всіх членів суспільства, для громадян і держави, у рівному захисті саме цих інтересів та забезпеченні їх реалізації.

Політика як особливий, основний вид діяльності людей пов’я­зана з утвердженням права індивіда, соціальних груп на управління суспільством, на владу, тобто це той простір, у межах якого здійснюється політична влада. Утверджена і приведена в дію вла­да і сприйнята суспільством за її участю політика формує політичне життя суспільства, створюючи своєрідний політичний побут з відповідною політичною культурою, звичаями, традиціями, навиками політичної діяльності.

Як галузь соціології соціологія політики вивчає:

1) соціальне в політиці, взаємовідносини всіх політичних організацій, установ та інститутів з іншими соціальними інститутами;

2) проблеми, пов’язані безпосередньо з державою, політичними партіями, громадськими об’єднаннями, рухами, організаціями, творчими спілками тощо, аналізує їхні соціальні аспекти;

3) соціальні закономірності виникнення і функціонування політич­них відносин, принципи регулювання і управління суспільством, тобто здійснення політичної влади, сутність політичних явищ і процесів.

Найважливішою проблемою для соціології політики є взаємозв’язок і взаємодія соціального та політичного в політичному житті суспільства, в політичних процесах і явищах.

2. Взаємозв’язки та взаємовплив соціального і політичного в політичному житті людини.

Політичне життя суспільства — це сукупність духовних, чуттєвих, емоційних, практично-предметних форм політичного буття людини, яка включає і політичні відносини між людьми, спільностями, верствами, формується і здійснюється такими відносинами.

Існує дві соціальні сфери політичного життя суспільства:

1) сфера державно-політичних відносин;

2) сфера приватногромадянського життя[1].

Ці сфери взаємопов’язані та взаємодіють, але кожна з них має свої завдання, виконує свої функції.

До сфери державно-політичних відносин належать, наприклад, дії і взаємовідносини людей, пов’язані з їхньою службою або працею в державних закладах, армії, міліції та інших державних структурах; із сплатою податків, отриманням паспорта, посвідчення водія, проходження митного контролю, участю у виборах тощо. Всі подібні процеси політичного життя людей детально регламентуються законами та іншими державними установами і тому належать до соціального сектору держави.

Сфера приватногромадянського життя людей - це зона вільних дій і взаємовідносин індивідів відповідно до їхніх власних інтересів, цілей і бажань. Ця сфера презентує громадянське суспільство як асоціацію вільних громадян та їхніх самодіяльних організацій, що захищають їхні інтереси. В громадянському суспільстві люди взаємодіють самостійно і вільно, виходячи із своїх особистих індивідуальних цілей, потреб та інтересів. Іншими словами, це сфера самодіяльності, самоорганізації і самоуправління людей.

Громадянське суспільство вимагає певних умов і гарантій прав і свобод людини з боку правової держави, тому може створюватися, функціонувати і розвиватися лише разом із правовою державою, причому рівень зрілості громадянського суспільства визначає рівень зрілості й ефективність функціонування правової держави.

Існує і зворотний зв’язок: тільки досконалість, ефективність функціонування правової держави здатні забезпечити ефективне функціонування і розвиток громадянського суспільства.

Важливо зрозуміти, що правовою державою може бути тільки демократична держава, про це переконливо свідчить порівняльний аналіз трьох основних типів держави: тоталітарної, авторитарної і демократичної.

Правовою державою можна називати таку державу, в якій усе життя суспільства підпорядковане закону, а закон спрямований на забезпечення загального політичного рівноправ’я і соціальної справедливості, тобто рівними взагалі всі ніколи не зможуть бути, цього права не дала сама природа, але нерівність мусить бути соціально справедливою, а певні індивіди (інваліди і т. п.), верстви населення (пенсіонери, діти і т. п.) повинні бути захищеними. Отже, правова держава стає соціальною.

Соціальна держава — це така демократична держава, в якій пріоритетно розвивається соціальна сфера і проводиться активна соціальна політика для поліпшення умов життя всього населення, підвищення рівня добробуту, удосконалення системи освіти, охорони здоров’я, виховання тощо.

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ра­ди України 28 червня 1996 р., статтею 1-ю закріплює найважливіше положення про те, що «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Отже, правова, конституційна основа соціальності нашої держави, її правового демократичного характеру задекларована в Основному Законі, але реальне політичне життя свідчить про те, що потрібно ще дуже багато зробити, аби піднести нашу державу на такий рівень.

Соціальне в політичному житті — це передусім соціальні суб’єкти - носії політичних відносин, їх взаємодія і рольова поведінка, соціальні потреби та інтереси, соціальний механізм реалізації політики і влади.

Основним змістом політичного життя є організація, регулювання, контроль і управління взаємовідносинами індивідів, со­ціальних спільностей, верств, класів, націй з приводу захисту і реалізації своїх інтересів. Соціальна регуляція полягає в узгод­женні інтересів різних спільнот, верств і груп, у формуванні правил і норм (законів, установ), обов’язкових для всіх членів суспільства, громадян держави.

Таким чином, відокремити соціальне від політичного в політичному житті суспільства неможливо, вони нерозривно пов’я­зані між собою і функціонують одночасно. Демократичне політичне суспільство залучає до активної і добровільної участі (вибору представницьких установ, співробітництва в асоціаціях, політичних партіях, самоврядування, масових або групових політичних акцій) значну частину політичного самодіяльного населення, хоча певна (частіше незначна) частина населення може виявитися політично пасивною, що свідчить передусім про недостатньо високий рівень політичної самосвідомості цієї частини людей.

Однією з важливих проблем соціології політики є соціальна легітимність влади та політики, тобто вивчення й аналіз основ­них ознак легітимності і насамперед з’ясування того, які верст­ви населення, соціальні групи і класи і на якому рівні довіряють владі, схвалюють державну політику, погоджуються (чи не погоджуються) з основною метою, методами і засобами уп­равління.

Першою ознакою легітимності влади і політики є емоціональ­но-довірливе ставлення людей до влади, засноване на вірі в її особливе призначення, в її здатність виражати і захищати інтереси людей, соціальних спільностей, суспільства в цілому, вирішувати життєві проблеми кожної людини, забезпечувати безпеку і стабіль­ність суспільства. Ця ознака легітимності політики формується під впливом певних традицій і визначається тенденціями розвитку відносин між владою і населенням.

Як основні такі тенденції соціологи й політологи визначають:

1) подолання в населення страху перед владою;

2) свідоме підкорення;

3) визнання доцільності існуючого політичного режиму;

4) переконаність у необхідності даного режиму.

Віра— головний компонент першої ознаки легітимності політики, формується як результат осмислення суті й змісту політики і прийняття індивідом принципового рішення, що відповідний (існуючий чи той, що формується) тип влади ефективно захистить його інтереси.

Друга ознака легітимності політики — певний рівень масової свідомості, основним політичним змістом якої є визначення значимості, цінності самої влади і, відповідно, форми її побудови та реалізації її функцій. Кожна людина дивиться на світ крізь призму своєї власної системи цінностей, основу якої становлять передусім інтереси самої особи, колективу і суспільства. Кожен індивід на певному рівні масової і особистої свідомості робить висновок про здатність влади організовувати ефективну, соціально забезпечену життєдіяльність суспільства і тим самим виявляє своє ставлення до влади, її інститутів та до політики, яку вони здійснюють. Таким чином, легітимність політичного режиму ут­верджується лише тоді, коли інститути влади, державне керівництво здійснюють політику на користь інтересів населення і тому схвалюються масовою свідомістю.

Третьою ознакою легітимності політики є зумовлена рівнем політичної свідомості переважної більшості населення згода з основною метою, методами і засобами управління. Управління може бути ефективним лише за умови згоди класів, соціальних груп і верств населення країни з основною метою політики, методами і засобами управління. Тому уряд мусить мати науково обґрунтовану, чітко сформульовану програму діяльності, в якій кожен громадянин, соціальна група, клас бачили б основну мету, досягнення якої відповідає їхнім інтересам, розуміли б необхідність і доцільність засобів і методів, що використовуються для досягнення основної мети.

Ознаки легітимності політики тісно пов’язані між собою, доповнюють одна одну і реалізуються одночасно. Віра, рівень масової свідомості, згода з основною метою, засобами, методами управління — це елементи єдиної неподільної системи легітимності.

Люди по-різному ставляться до політики, багато таких, хто прагне ігнорувати політику, дистанціюватися від неї. Це нераціональна політична поведінка людей, які мають низький рівень політичної свідомості й самосвідомості. Політика неминуче входить у життя кожної людини від народження до самої смерті у вигляді конституції, законів, правових актів і норм, впливу різних державних органів, закладів, функціонерів, організацій громадянського суспільства на повсякденне життя і поведінку індивіда, соціальної групи, класу, нації.Кожен громадянин мусить брати участь у політиці на рівні і в обсязі тих соціальних ролей, які він виконує, того соціального статусу, який він реально має.

Таким чином, у легітимності політики і влади та всіх її ознаках найповніше розкривається взаємодія соціального і політичного в політичному житті суспільства.

Питання для самостійного опрацювання

1. Громадська думка як оцінюючий фактор соціально-політичного рівня розвитку суспільства.

2. Засоби масової комунікації.

3. Функції масової комунікації.

4. Вплив засобів масової комунікації на формування громадської думки, політичну свідомість та культуру.

5. Механізми соціальної дії та реалізації права в процесі розбудови громадянського суспільства в Україні.

Питання для самоперевірки і повторення

1. У чому полягають сутність і роль політичної сфери в суспільстві як загальній соціальній системі?

2. Сформулюйте визначення політики.

3. Які основні елементи входять у структуру політики?

4. У чому виявляється сутність соціального в політиці?

5. Які основні властивості має політика?

6. У чому соціальна сутність політичної свідомості і політичних відносин?

7. Що вивчає соціологія політики? Сформулюйте визначення її предмета.

8. Розкрийте сутність і взаємодію двох соціальних сфер політичного життя суспільства.

9. Які основні ознаки має демократична, правова, соціальна дер­жава?

10. Які існують основні типи держав і чим вони характеризуються?

11. У чому сутність легітимності політики і влади, її основні оз­наки?

ЛІТЕРАТУРА

1.	Андрущенко В. П. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Х., 1998.
2.	Грушевський М. С. На порозі нової України: Гадки та мрії. — К., 1992.
3.	Гловаха Е. І. Стратегія соціально-політичного розвитку України. — К., 1994.
4.	Грушевський М. С. На порозі нової України: Гадки і мрії. — К., 1992
5.	Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв­ня 1996 р. — К., 1996.
6.	Гурне Бернар. Державне управління. — К., 1993.
7.	Райт Глен. Державне управління. — К., 1994.
8.	Современная западная социология: Словарь. — М., 1990.