Історично-правовий статус Кабінету Міністрів України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Маріупольський державний університет
Економіко-правовий факультет
Кафедра конституційного, адміністративного та міжнародного права
| До захисту допустити |
| з попередньою оцінкою |
| Керівник: к.ю.н., доцент |
| Циклаурі О.Б. |
| «___»________________2012р. |
Курсова робота
На тему: «Кабінет Міністрів – вищий орган виконавчої влади в Україні.»
| Робота захищена | Студентки 2 курсу ОКР «Бакалавр» | |
| З оцінкою__________________ | Спеціальності «Правознавство» | |
| «___»________________2012р. | Сеногонової К.Є. | |
| Керівник: к.ю.н., доцент | ||
| Циклаурі О.Б. |
Маріуполь – 2012ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………...3
розділ 1 Історично-правовий статус Кабінету Міністрів України……….....……………………………………….6
1.1. Правовий статус Кабінету Міністрів України до прийняття чинної Конституції України ……………………………………………6
1.2. Розвиток правового статусу Кабінету Міністрів України та його
сучасні особливості.…………………...…………………..…………….8
розділ 2 Місце Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади……………………………………..12
2.1. Проблеми взаємодії Кабінету Міністрів України у відносинах з Президентом України………………………………………………….12
2.2. Проблеми взаємодії Кабінету Міністрів України у відносинах з Верховною Радою України………………..…………………………...14
2.3. Проблеми взаємодії Кабінету Міністрів у відносинах з іншими органами виконавчої влади……………………………………………16
Висновки……………………………………………………….....24
Список використаних джерел…………………………..29
ВСТУП
Формування соціальної та зовнішньої політики України, сприяння швидшому виходу держави зі світової кризи у величезній мірі залежить від ефективної діяльності Кабінету Міністрів. Відповідно до чинної Конституції, він відіграє важливу роль на політичній арені, бо є вищим органом виконавчої влади [1, ст.113].
Актуальність теми курсової роботи обумовлюється необхідністю визначення місця Кабінету Міністрів України в системі органів влади, що, насамперед, пов’язано з зростанням ролі виконавчої влади ті з великою кількістю завдань, покладених на неї. Сьогодні молода країна знаходиться на доволі хиткому та небезпечному етапі, запроваджуються нові реформи: медична, пенсійна, освітня та інші. Незначні помилки у діяльності Кабінету Міністрів призведуть до невиправних наслідків – держава назавжди заглибиться у кризу та втратить свій авторитет у міжнародному просторі. Обурення українського народу власним урядом випливе в хвилі протестів та демонстрацій.
Не менш актуальним є пошук нових шляхів підвищення ефективності роботи головного органу виконавчої влади. Неможливо розмірковувати про міцний уряд, його стабільну роботу без ліквідації головних суперечок у сфері регулювання правового статусу Кабінету Міністрів.
Крім того, курсова робота спрямована на вияв перешкод, які уповільнюють нормальну діяльність органу, та їх усунення. Отримані в ході дослідження результати можуть бути використані для успішного проведення у країні вищезазначених реформ та запобіганню небажаних результатів.
Теоретичну базу курсової роботи становлять: Конституція України, нормативно-правові акти; праці О.В. Скрипнюк, О.Ф. Фрицького, Ю.М. Тодика, В.В. Кравченко, А.І. Кудряченко, В.Ф. Годованець, Ю.С. Шемшученко тощо.
Об’єктом дослідження є система органів виконавчої влади України.
Предметом дослідження є правовий статус Кабінету Міністрів України; повноваження Уряду України стосовно інших органів виконавчої влади, Президента України та Верховної Ради України.
Мета курсової роботи: аргументувати необхідність удосконалення законодавчої бази, регулюючу діяльність Кабінету Міністрів України; винайти нові шляхи, спроможні покращити роботу Кабінету Міністрів України.
Відповідно до мети дослідження, визначають наступні завдання:
1) відстежити особливості, що виникли в процесі розвитку Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої влади;
2) визначити місце Кабінету Міністрів на сучасному політичному просторі;
3) знайти проблеми, які сьогодні існують в організації і реалізації виконавчої влади;
4) запропонувати нові шляхи поліпшення ефективності роботи Кабінету Міністрів України.
В курсовій роботі використовувались наступні методи:
1) порівняльно-історичний, для виявлення відмінностей у правовому статусі Кабінету Міністрів України на історичних етапах;
2) формально-юридичний, для визначення сучасного правового статусу Кабінету Міністрів України;
3) порівняльно-правовий, для пошуку особливостей, які склалися у процесі правового розвитку вищого органу виконавчої влади;
4) метод системного анализу, для визначення місця Кабінету Міністрів як важливого елементу у системі органів державної влади;
5) психологічний, для виявлення головних причин обурення українського народу своїм урядом.
Структура курсової роботи обумовлена цілями і завданнями дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсового дослідження складає 25 сторінок. Перший розділ присвячений історичному розвитку Уряду України, особливостям формування його правового статусу, знаходженні відмінностей з сучасним становищем, пошуку недоліків та переваг сучасного законодавства, регулюючого діяльність Уряду. Другий розділ встановлює співвідношення вищого органу виконавчої влади стосовно інших представників державної влади. Дослідження в цьому розділі спрямовано на пошук проблем, виникаючих при взаємодії різних гілок влади. Третій розділ визначає сучасне становище Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої влади, його повноваження стосовно інших органів виконавчої влади. Дослідження в цьому розділі спрямовано на вияв перешкод, які з’являються при взаємодії органів виконавчої влади.
РОЗДІЛ 1
Історично-правовий статус Кабінету Міністрів України
• Правовий статус Кабінету Міністрів України до прийняття чинної Конституції України
На нашу думку, саме отримавши 24 серпня 1991р. незалежність, країна отримала шанс вийти на новий рівень міжнародних відносин. Доволі молода та недосвідчена держава, Україна швидко зайняла почесне місце серед своїх європейських сусідів.
На цей момент головна правова база діяльності Кабінету Міністрів України складалася з Конституції УРСР, ухвалена Верховною Радою УРСР 20 квітня 1978р., та Конституційного Договору 1995р.
Рада Міністрів Української РСР (Уряд Української РСР) визначалася найвищим виконавчим та розпорядчим органом державної влади [2, ст. 115]. Рада сприяла здійсненню заходів щодо зміцнення кредитної та грошової системи, забезпечувала керівництво народним господарством, захищала інтереси держави, контролювала діяльність підприємств, установ і організацій та інше.
Так, Уряд вирішував усі питання державного управління, бо вони не входили до компетенції ні Верховної Ради УРСР, ні Президії Верховної Ради УРСР. Конституція закріплювала й повноваження Уряду з іншими органами державної влади: він був відповідальний перед Верховною Радою, регулярно звітував перед нею про свою роботу [2, ст. 117], підпорядковувався Президентові України.
На думку дослідника, доволі дієвою гарантією підконтрольності було те, що Верховна Рада, в свою чергу, мала право висловити недовіру Урядові, що погрожувало останньому відставкою [3, с. 76].
Дослідник дозволив собі порівняння з сучасним правовим статусом Кабінету Міністрів. Слід зазначити, що подібне право законодавчого органу закріплено й у чинній Конституції. Так, відставка всього складу Кабінету Міністрів можлива за умови прийняття Верховною Радою резолюції недовіри [1, ст. 87]. Це право вирішила гостре проблемне питання відповідальності Уряду України перед головним законодавчим органом, бо є гарантією дотримання такої відповідальності та ефективної співпраці.
Ієрархія в органах виконавчої влади, а саме, особливе, найвище місце Ради Міністрів УРСР, була теж закріплена на конституційному рівні. Уряд спрямовував та регулював діяльність республіканських міністерств, державних комітетів УРСР та решти підлеглих йому органів [2, ст. 122].
Дослідник також нагадує про його право скасовувати рішення та розпорядження виконавчих комітетів міських та обласних Рад народних депутатів, акти державних комітетів та міністерств УРСР.
Конституційний Договір 1995р. майже не змінював правового статусу Уряду України. Він й досі підпорядковувався Президентові. Уряд визначався як центральний орган виконавчої влади в країні, який видавав у межах своїх повноважень розпорядження та постанови, обов’язкові для виконання на всій території України [4, ст. 35].
Таким чином, дослідник зауважує, що, хоча Україна отримала незалежність, ще деякий час правова база держави ґрунтувалася на застарілих ідеях радянських часів. Але швидкий розвиток країни в економічній та політичній сферах призвів до напрочуд важливого кроку – прийняття власного основного закону. Ця подія стала переламною в розвитку не лише виконавчої влади України, а й всієї держави.