Буржуазна (капіталістична) держава

Її соціальною базою стають приватні підприємці – власники основних засобів виробництва. Ця соціальна база звужується або розширюється залежно від етапів розвитку буржуазного суспільства (вільний або монополістичний капіталізм) та існуючих у тій чи іншій країні політичних режимів. Ліквідується будь-яка особиста позаекономічна залежність виробника від власника засобів виробництва. Економічна свобода стає базою для створення громадянського суспільства, заснованого на недоторкан­ності приватної власності, свободі договірних відносин, політичній та ідеологічній свободі. У цілому при капіталізмі проголошується принцип невтручання держави в суспільні справи, відкидається ідея державного патерналізму яктака, що є шкідливою для розвитку приватної ініціативи. Водночас держава активно діє у сфері обслуговування загальносуспільних інтересів (засоби сполучення, зв'язку, охорона громадського порядку).

Етапи розвитку буржуазної держави:

1) вільний капіталізм - відображаючи і захищаючи власні інтереси, буржуазна держава на конституційному рівні закріпила такі інститути і принципи демократії, що мають загальнолюдську цінність, як парламентаризм, поділ влади, економічний, політичний та ідеологічний плюралізм, особисті та політичні права і свободи людини і громадянина, право вільного звернення до суду та ін. Але чинна майнова нерівність здатна породжувати соці­альні конфлікти, при виникненні яких держава прагне до їх пом'якшення і розв'язання, виходячи здебільшого з інтересів тих, хто є при владі, передусім власників засобів виробництва. Різке розшарування суспільства, полюсна протилежність між бідністю і багатством немину­че ведуть до гострих соціальних сутичок. За цих умов воля і сила дер­жави спрямовані на захист інтересів буржуазії. В економічній сфері держава додержується політики повного невтручання в економічні про­цеси, виконуючи роль «нічного охоронця». В політичній сфері вона захищає свої інтереси нарівні із застосуванням у необхідних випадках як компромісів, так і примусу, встановлює численні цензи, що забезпе­чують буржуазії панування в здійсненні політичної влади;

2) монополізм - Монополізація виробництва, вирішаль­ний економічний та політичний вплив промислових монополій і фі­нансового капіталу на розвиток суспільства призвели до звуження соціальної бази держави. Вона відмовляється від повного невтручання в економічні відносини, ЇЇ роль в економічному і соціальному житті суспільства поступово підвищується. Зростання виробничих сил і політичні чинники зумовлюють виникнення державного сектору в економіці. Заради збереження ринкової економіки держава ставить певні кордони діяльності панівних монополій за допомогою антимонопольного законодавства. Під тиском з боку робітничого класу і зовнішньополітичних чинників формується державна політика у сфері соціальних послуг;

3) період науково-технічної революції - веде до росту продуктивності праці. Використовуються капітальні науко­ві відкриття, бурхливо розвиваються атомна енергетика, електроніка та інформатика, і ці результати стають особливо відчутними після Другої світової війни. В індустріально розвинутих країнах підвищення продук­тивності праці, розвиток форм приватної власності, особливо акціонування, надають великому прошарку людей можливість підвищити свій до­бробут, що веде до появи так званого середнього класу, до якого входить і частина робітників. Це зумовлює різке зменшення можливості гострих соціальних конфліктів та вибухів. Цьому сприяє і держава, яка дістає і час від часу використовує можливість брати активну участь у регулюванні економічних процесів, скасовує більшість цензів. За рахунок середнього класу держава розширює свою соціальну базу. Значно підвищується роль держави як представника загальносуспільних інтересів (у сферах захисту довкілля, будівництва шляхів сполучень тощо), велика увага приділяється соціальній політиці, наданню соціальної допомоги тим прошаркам населення, які її потребують, захисту прав людини.

Постіндустріальна держава

Держава соціально орієнтованого типу. Вирішального значення в її діяльності набуває виконання загальносуспільних справ, забезпечення пріоритету і надійного захисту прав і свобод людиниі громадянина її державним (політичним) режимом є демократичний. Така держава визнає рівне правове становище всіх форм власності, активно впливаєна економічний розвиток. За своєю природою вона прагне до того, щоб бути правовою, соціальною державою, спирається на широку соціальну базу, яку становить більшість населення.

Держава стає головним знаряддям подолання існуючих у суспільстві конфліктів, орієнтування в умовах існування ядерної зброї на недопустимість війни, участь у всесвітніх інтеграційних процесах та ін.

Соціалістична держава

Особливості цього типу вбачалися в тому, що соціалістична держава повинна служити народові, базуватися на суспільній власнос­ті на засоби виробництва, будуватися на принципах гуманізму, демо­кратії, колективізму і справедливості. При цьому слід урахувати, що існують декілька моделей соціалістичної держави. У сучасних умовах різні моделі соціалістичних держав функціонують в Китаї, Північній Кореї, на Кубі.

ТЕМА 4. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ (Лекція 6)

Поняття функцій держави

Перед будь-якою державою постає певне коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. З усієї сукупності таких зусиль можна виділити певні їхні види, в яких проявляється сутність держави і без яких вона не може повноцінно діяти, як головний елемент політичної системи суспільства. Ці види, або форми активності держави стосовно навколишнього середовища, суспільства, інших держав класифікуються у вигляді її функцій.

Функції держави — це основні напрямки діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі.

Сутність державипоказує заради чого вона існує, інтересам яких соціальних груп, політичних сил служить. З’ясувати сутність держави означає встановити, якою мірою її воля, зусилля спрямовані на задоволення потреб і інтересів всього суспільства, а якою — певної панівної групи.

Основні ознаки функцій держави:

1. Вони є основними соціально значущими напрямками її внутрішньої або зовнішньої діяльності.

2. У функціях держави знаходять свій вираз і конкретизацію її історична сутність і соціальне призначення. (Соціальне призначення держави полягає у виконанні певних функцій. Вади в їх виконанні ведуть до виникнення негативних наслідків у суспільному житті, таких як становлення тоталітарного режиму, революцій тощо.)

3. Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою.

4. Функції держави не є поняттям статичним, тобто раз і на завжди даним і незмінним. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретно історичних умовах.

5. Функції держави, мають об'єктивний характер, обумовлений потребами суспільства, оскільки головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування.

6. Реалізація функцій здійснюється притаманними їм методами і в притаманних їм формах залежно від змісту окремих функцій.

7. Функції держави носять політичний характер, оскільки усі вони генетично мають одне й те саме джерело – державу як організацію політичної влади.

8. Функції держави – це усталена предметна діяльність, що означає їх постійний характер на тривалому періоді існування держави.

Функції держави не слід ототожнювати з функціями її окремих органів. Функції держави – це основні напрямки її діяльності, якими зумовлена робота всього державного апарату і кожного з його окремих органів. Функції ж окремого державного органу визначаються соціальним призначенням цього конкретного органу, як особливої частини механізму держави, і знаходять свій вираз і конкретизацію у компетенції державних органів, закріплених за кожним органом правах і обов'язках.

Функції держави необхідно також відрізняти і від окремих видів державної діяльності, які здійснюються або спеціально уповноваженими на те органами держави, або структурними підрозділами певної кількості органів (планування, статистична діяльність тощо).

Головними правовими формами здійснення функцій держави є:

1. правотворча діяльність;

2. правозастосовча діяльність;

3. правоохоронна діяльність (спрямована на захист закріплених у правових нормах суспільних відносин);

4. контрольно-наглядова діяльність — нагляд за додержанням норм права всіма суб’єктами суспільного життя;

5. інтерпретаційно-правова;

6. засновницька діяльність — створення, формування, перебудова органів держави.

Фактичні (організаційні форми): організаційно-господарська діяльність і організаційно-регламентаційна.

Методи здійснення функцій:

а) законності — організація суспільних відносин шляхом видання і неухильного здійснення правових законів, інших правових актів.

б) інформаційного впливу на суспільство;

в) переконання — шляхом правового виховання населення, проведення профілактичних заходів;

г) заохочення — шляхом пропаганди досвіду та надання різних пільг і нагород колективам і особам, які не допускають правопорушень, беруть активну участь у боротьбі з ними;

д) примус — шляхом застосування до суб'єктів, які скоїли правопорушення, законних заходів покарання, перевиховування та спонукання до діяльності, спрямованої на усунення шкоди, що заподіяна такою поведінкою іншим суб'єктам.

Наши рекомендации