Завдання студентам до першого пункту

Дутчак В.В.

Базовий конспект лекцій

Соціально-політичні студії

Для студентів ІІ курсу усіх спеціальностей

Заочної форми навчання

м. Жовті Води

Тема: Історія розвитку політичної думки

План лекції

Вступ

1.Політико – правова думка стародавнього світу

1.1.Політичні міфи – основна форма знання про витоки держави

1.2.Політичні парадигми Стародавнього Китаю

а) Конфуцій і його патріархально – патарналістська концепція держави

б) Даосизм і Моцсизм (Лао – цзи, Мо – цзи )

в) Легізм

1.3.Антична доба

а) Політичні течії та їх представники

б) Основні цінності античної спадщини політології

1.4. Політико – правова думка Риму

2.Політико - правова думка Середньовіччя та Нового часу

2.1. Візантійська політична доктрина (основні риси)

2.2. Загальні риси політико – правової думки Західної Європи

2.3.Політичні ідеї мислителів 13 – 17 ст.

а) Марсилій Падуанський

б) Ніколо Макіавеллі

в) Гуго Гроцій

г) Томас Гоббс

Вступ

Досіджуючи політичне надбання нашої цивілізації, можна переконатися, що за кілька тисячоліть свого існування як організованої спільноти, людство віднайшло не так уже й багато моделей політичного розвитку і форм своєї внутрішньої структурної побудови та організації. Щоб довести це, звернемося до інтелектуального потенціалу, напрацьованого дослідниками політичної сфери суспільства стародавнього світу, Середньовічча та Нового часу.

1. Політико-правова думка стародавнього світу.

1.1. Політичні міфи – основна форма занння про витоки держави.

На першому етапі становлення держави, коли знання про витоки держави і влади ще не були узагальнені, їхньою основною формую були політичні міфи. Виникнення влади пов’язувалося з богами. Наприклад, в одному із “Текстів пірамід”(2700 – 2400р.д.н.е.) вказується, що єгепетський фараон Пепі народився від шлюбу бога сонця і смертної жінки. Тобто він є спадкоємцем бога.

Отже боги були у давніх єгиптян і греків безпосередніми володарями у заснованих ними державах. Тут до-речі, варто згадати і міф про божественне походження Христа, який з’явився набагато пізніше і за тією ж схемою.

Божественне походження влади зафіксоване і в “Законах Ману”(Стародовня Індія), де закріплено священність не тільки царської влади, а й усієї соціальної структури давньоіндійського суспільства.

З накопиченням знань про політичне життя суспільства міфологічне пояснення його сутності поступово раціоналізується. Цей процес знайшов своє відображення у формі ЗОРОАСТРИЗМУ (поширений у VII ст. до н.е у Стародавній Персії ). Це вчення виправдовувало практику східного деспотизму, одноосібної влади правителя.

1.2. політичні парадигми Стародавнього Китаю

Ознаюмимся з основними течіями політичної думки Китаю.

а) Видатний китайський мислитель Конфуцій(551-479 р.д.н.е ) висунув патріархально – патерналістську концепцію держави. Він трактував її як велику родину де влада імператора (“сина неба”) виступала аналогом влади батька, а відносини правителів і підданих – як родинні відносини старших і молодших. Конфуціанство заперечувало участь народу в управлінні державою, проте пропагувало громадянський мир і злагоду. Стверджувало, що сенс і ціль державної політики полягають у тому, щоб впроваджувати етичні принципи вчителя у життя. Поступово воно стало впливовою політичною течією, а в II ст. до н. е. – навіть офіційною і державною релігією.

б) Як противага конфуціанству виникли даосизм і моцзизм .

Даосизм – проповідував відмову від виступів мас проти правителів(засновник Лао-Цзи, закликав слідувати природі, жити “звичайно”).

Моцзизм - пропогував принцип природної рівності людей. Автор цієї доктрини Мао-Цзи (479-400 р д. н. е) вважав, що верховна влада мусить належати народу, а держава виникла на основі суспільного договору.

в) Разом з тим у китайській політичній думці виникла досить популярна тоді ідеологія ЛЕГІЗМУ (IV-III ст. до. н. е) один із засновників Шан Ян – прем’єр-міністир царства Цинь.

Суть доктрини (яка доречі і зараз користується популярністю на Сході) – відкинути гуманність і справедливість у політиці за рахунок абсолютизації інтересів держави.”Слабкий народ означає сильна держава.Ослаблення народу – головне завдання держави”(основний постулат ЛЕГІЗМУ).

Антична доба.

Боротьба різноманітних течій античної доби насамперед пов’язана з вибором форм політичного устрою суспільства.

а) Так прибічником правління аристокрвтів крові (“благородних”) був ФЕОГНІД МЕГАРСЬКИЙ (VI – V до н. е . ), ГЕРАКЛІТ (VI – V ст.до н.е) – критикував демократію “де править юрба”, витсупав за аристократичне правління нової знаті – власників. Певною мірою Геракліт був першим давньогрецьким утопістом, який написав про ідеальну пербудову суспільства, релігії і моралі на основі природного закону.

Предметне ж коло політики було окреслено ПЛАТОНОМ (427 – 347рр. до. н. е ), його праці “Політик”, “Держава”, “Закони”, та АРІСТОТЕЛЬ (384 - 322 р. до н. е ), його праці “Політика”, “Велика етика”, “Афінська Політія”. Арістотель зібрав величезну кількість даних про конституційний лад 159 грецьких держав – полісів, зробив найпомітніший внесок у створення основ теорії держави і сформулював деякі принципи політичної науки. Суть підходу Арістотеля до політики криється в акцентуванні на її мудрості як умінні вибирати засоби для досягнення загальної мети – благо всіх. Арістотель критикував крайню демократію - владу демосу, а не закону - ОХЛОКРАТІЮ. Арістотель захищав цензову демократію – що могла б поєднуватись на примиренні багатих і бідних та пануванні законів. Найкращою формую держави Арістотель вважав “ПОЛІТІЮ”( що об’єднає у собі переваги олігархії і демократії ).”Політія”-“середня” форма держави, в якій панує “середній” клас та поміркованість, а по суті – Ідеологія центризму.

б) Аналізуючи античну спадщину політичної думки слід відзначити такі основні цінності:

Феномен полісу(виник у VIII - VII) – пов’язують з широким вжитком усного слова, писаних законів і рівність громади полісу перед законом, що стало підставою – для грецької демократії.

Принцип республіканізму –що й нині досить поширені у політичній практиці сучасного світу, полягав у виборності всіх посад, звітності посадових осіб та обмеженності їх перебування біля влади, а також використання суду присяжних.

Принцип договірного походження держави –базується на розумінні людини як суспільної, політичної істоти, спільність яких укладає суспільний договір про утворення держави з розподілом всередині неї політичної влади.

Ідея Тахісу – полягає в єдності всіх громадян полісу, що повинні ставити інтереси громади вище своїх приватних інтересів. Ця ідея пропонувала поміркованість, мужність, мудрість і силу що разом узяті становили інтегральне поняття справедливості.

Ідея імперіївтілена в життя учнемАрістотеля Александром Македонським включала в себе: одновладність, впровадження – культу можновладця – АВТОКРАТОРА (д/з визначення “Автократія”), що поєднував у своїй особі законодавчу, виконавчу і судову владу.

По суті реалізація імперської ідеї сприяла уніфінації державного будівництва з диференційованого системою податків. Єдиною фінансовою системою (македонська монета), утвердженням де – факто державної грецької мови та ін.

1.4. політико-правова думка Риму.

Політико – правова думка Риму розвивалась на базі інституту сім’ї, а політичне життя відбувалось за законами, які охоронялися від монарха і громади й реалізовувалися під наглядом монарха. Революційним з погляду права був розподіл права у V ст.до н. е. На громадянське, державне і приватне. Республіканський Рим, грунтуючись на досягненнях грецької політико – правової думки розвинув інститут громадянства, яке отримувалося від народження та у вигляді надання його за заслуги перед державою. Цей інститут постійно розширювався: спочатку громадянами були тільки вільні жителі Риму, потім його союзники, а згодом вільні жителі провінцій. Громадяни мали право голосу в КОМІЦІЯХ, могли домагатися всіх посад апелювати до народу проти смертних присудів, безчесних покарань(розп’яття, різки, батоги), мали право на власність та вступ до шлюбу.

Завдання студентам до першого пункту

1) Користуючись підручниками законспектувати і вивчити визначення.

- Демократія

- Охлократія

- Олігархія

- Автократія,Авторитизм

- Аристократія

- Влада

2) Рекомендована літ-ра до I пункту

1.1. ”Політична теорія держави” С.Г.Рябов К-1996 с.28

1.2. “Політологія”/матеріали до семінарських занять/ П.П.Марчук

с.19-20, 20-21

2. Політико-правова думка Середньовіччя та Нового Часу.

Політико – правова думка Середньовіччя (V - XV) розвивалася у поєднані з формуванням тисячолітньої імперії ромеїв – Візантії та державними утвореннями на території колишніх західних римських провінцій.

2.1. Візантійська політична доктрина (основні риси)

Візантійська політична доктрина – грунтувалась на ідеях римської державності месіанізму, християнства та антично – еллінських традиціях.

Основні риси

1.Абсолютний характер імператорської влади(з її безпомилковістю, перетворенням у “живий закон на землі”, патерналізмом володаря як “батька” та спадковою династичністю.)

2.Панівне становище світської влади над релігійною(ідея Тахісу була перетворена за імператора Юстиніана на симфонію, яка полягала в союзі держави і церкви за домінування держави в особі монарха.)

3.Високий рівень централізації.

4.Поступопва відмова від домінування універсалістських римських ідей та перехід на використання елліністичних традицій(заміна латинських законів на грецькі),єдину мову(грецьку)та відповідну культурну спадщину.

Саме в Другому Римі лежать корені східного ортодоксального християнського православ’я, яке зходом вкорінилося у східнослов’янському світі.

2.2.Загальні риси політико-правової думки Зах. Європи.

На тереторії тодішніх західних римських провінцій тривалий час не існувало єдиного державного утворення, як у колишніх східних провінціях. Кілька імперій, які досить швидко змінили одна одну, перетворилися на національні держави. Ці процеси позначились й на розвитку політичної думки того періоду.

Зокрема, тут велася зі змінним успіхом боротьба між світською і духовною владами. Церква перемогала у VII - IXст, та XII – XIII ст,але після XIV ст. її політична сила почала зменшуватись.

Разом з тим, попри відсутність єдиної доктрини, можна відокремити такі загальні риси політико – правової думки Західної Європи:

1. Панування августинізованої системи (від імені Аврелія Августина), в якій держава і церква складали одне ціле, світська влада підпорядкована церкві.

2. Надмірна централізація влади.

3. Утвердження християнської церковної доктрини про верховенство Папи Римського(твір папи Григорія VII “Диктат папи” 1075р.)

4. Боротьба за збільшення обмеження монаршої влади(англійська Велика хартія вольностей 1215, рейхстаг та магдебурське право 1188 у Священій Римській імперії, парламенти як вищі судові інститути у Франції, Іспанії і т. п. ).

5. Домінуваннязгодом доктрини ФОМИ АКВІНСЬКОГО (1225 - 1274 ) який на основі вчення Арістотеля створив християнську доктрину держави(трактати “Про правління правителів”, “Сума проти язичників”). Відповідно до неї державна влада походить від Бога і тому повина бути підпорядкована духовній владі –церкві. Метою держави є “загальне благо”, забезпечення умов для пристойного життя, а сутність влади – у підпорядкуванні нижніх прошарків суспільства верхнім згідно з порядком, заведеним богом.

На противагу доктрині правлячих (церковних) кіл у X – XIII ст. набирають сили так звані Єресіщозакликають до відновлення ранньохристиянсьокї ор-ції церкви рівності всіх членів релігійної общини і суспільства в цілому.

2.3.Політичні ідеї мислителів 13-17 ст.

Винекнення бюргерства спричинило оформлення його політичної парадигми. ЇЇ виразником став ректор Празького Університету

а) Марсилій Падуанський(1275 – 1343 ) у праці “Захисник миру” (1326) захищав тезу що джерелом влади є народ. Але не весь – “краща його частина”. Одним із перших він чітко розмежував законодавчу і виконавчі влади.

б) Нікколо Макіавеллі(1469 - 1527) першим виділив політику як автономну сферу суспільства, дослідив типи держави (“Роздуми на I декаду Тита Лівія”), програми її побудови та засоби реалізації політичної мети(“Князь”). Держава для нього – найвище породження людського розуму, яке має приборкувати природній егоїзм людини, уособлений у самозбереженні й особистому інтересі, задля встановлення загального порядку.Прогресивний( на той час)х-р методології Макіавелліякого можна вважати одним із засновників чисто світської політичної теорії, полягав у тверджені, що в основі політичної поведінки є не християнська мораль, а вигода і сила.

На відміну від середньовічних постулатів про державу і владу як божественні інститути він розглядав державу як політичний стан розвитку суспільства відносини правителів і підданих, певним чином організовану політичну владу, закони та ін. До – речі на відміну від легістів він вважав що народ повинен бути незалежний, сильний, міцний духом. Саме тоді він здатен добре воювати.

Тож твердження про батьківство Макіавеллі що-до ідеології політичного цинізму навряд чи є однозначним.

На думку Макіавеллі, нова державність мусить пройти два ступені: монархічної, одноосібної диктатури і республіки.

в) Голландський мислитель ГУГО ГРОЦІЙ (1583 - 1645) у праці “Про право війни та миру” (1625) першим виклав ідеї “ природного права” та “суспільного договору” що стали обгрунтуванням права народу на революцію. Держава на його думку, утворена внаслідок укладення суспільного договору і має забезпечити людямякі утворили її,умови миру і злагоди, захист угод між суб’єктами правата інше.

Він визнавав республіку найдавнішою формою держави і вважав владу монарха тимчасовою: рано чи пізно вона має повернутися до народу як свого джерела.

г) Проблеми побудови і функціонування держави, взаємин між нею і особистістю та між самими людьми у процесі політичних відносин набули розвитку в працях мислителів Нового часу.

Так, ТОМАС ГОББС (1588 - 1679) в праці “Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадської“ 1651р.детально опрацював концепцію укладення громадянського договору, взаємного обмеження прав усіх людей в ім’я встановлення соціального миру, побудови держави через делегування народом своїх прав правителям.

Завдання студентам до II пункту.

1) Користуючись вищезаданими підручниками законспектувати і вивчити визначення:

- Монархія

- Абсолютизм

- Республіка

Лекція № 3як II частина лекції №2

Тема: Історія розвитку політичної думки

План лекції

1.Трактування раціоналістичних концепцій політики в працях фр. просвітників.

1.1.Політична думка Франції

1.2.Шарль Луї Монтеск’є

1.3.Жан-Жак Руссо

2. Філософсько – правові концепції політики в німецькій філософії XVIII – XIX ст

2.1.Політична думка Німеччини

2.2.Імануіл Кант

2.3.Георг Вільгельм Фрідріх Гегель

3.Політичні теорії XIX ст.

3.1.Лібералізм як політична ідеологія часу XIX ст.

3.2.Позитивізм – новий метод підходу до дослідження суспільного життя (Конт, Спенсер)

3.3.Політична доктрина анархізму (Кропоткін, Бакунін)

4.Соціалістичні концепції політики

1.1.Критично – утопічний соціалізм XIX ст.

1.2.Марксистське вчення про політику

1.3.Соціал – демократія

5. Основні тенденції розвитку політичної науки кінця XIX поч.XX ст.

5.1. Макс Вебер

5.2.Політологічні теорії еліти

Вступ

XVIII ст. знамените своїм бурхливим розквітом політичного життя і політичної думки у Франції.

1. Трактування раціоналістичних концепцій політики в працях французьких просвітителів.

1.1. Політична думка Франції.

Французькі просвітники Гольбах, Гельвецій, Руссо, Вольтер, Дідро, Монтеск’є пропонували встановити рівність всіх перед законом, верховенствоо закону, народний сувірнітет.

1.2. Шарль Луї Монтеск’є(1689 - 1755) – один із засновників французького “Просвітництва”.Його праця “Про дух законів” де він спробував дослідити, які фактори визначають форму держави в різних країнах.

Фактори(що визначають форму держави):

1. Клімат

2. Рельєф місцевості

3. Розмір тереторії

4. Географічне розміщення

Також, в праці “Про дух законів” Монтеск’єрозвинув загальне вчення про залежність юридичних норм держави на співжиття від законів, які визначаються типом державного устрою республіканським, монархічним чи деспотичним.

Загальні ж закони історії на його думку, визначаютьсякомплексом соціальних факторів: виробництвом, власністю, принципами правління, звичаями і релігією.

На відміну від Гоббса Монтеск’є оголосив найважливішим законом не війну проти всіх, а мир.

Головна гарантія свободи за Монтеск’є – заклади що обмежують і стримують свавілля. В Демократії – рушійна сила і умова розквіту – мужність, любов до республіки, вірність кожної особи загальнодержавній справі.

Разом з тим Монтеск’є ідеалізував конституційну монархію, розвинув локківську теорію поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

1.3. Ж.Ж. Руссо (1712 - 1778) – урожденець та громадянин Женеви. Праці “Міркування про походження і причини нерівності між людьми”, “Про суспільний договір”.

Основна думка:Джерело протиріч цивілізації –соціальна нерівність, що зумовлена майновою нерівностью. Руссо вказує що “ єдиною корективою до соціальної нерівностей, майнової та нерівності обов’язків, можуть і повина бути свобода, та рівність юридичних прав.

Основа політичного життя суспільства:

1. суверенність народу

2. скасування принципу поділу влади

Замість системи розподілу влади Руссо пропонував ввести систему постійно діючого в державі ПЛЕБІСЦИТУ* стосовно всіх питань політичного життя.

Плебісцит –(від лат. plebs –простий люд і scitum – рішення, постанова ) – У Стародавньому Римі – рішення плебейських зборів. Зараз – усезагальне опитування громадян з метою виявити їхню думку, волю й позицію щодо якогось спільного значущого питання. Форма загального голосування, різновид референдуму.

1.4. Реалізація ідей французьких просвітителів (Томас Джеферсон)

На прикінці XVIII ст склалися умови для практичної реалізації ідей французьких просвітників. Американська війна за незалежність стала першою такою спробою. В цей час виділяється плеяда американських політичних мислителів ( Пейн, Гамільтон, Джей, Джеферсон)

Томас Джеферсон(1743 - 1826) – автор проекту Декларація незалежності США що проголошувала: природні права всіх людей на життя, свободу, власність, на безпеку і щастя, сувернітет народу, принцип розподілу влади.

Вперше в історії ці положення політичної теорії покладені в основу державної політики .

Іншою спробою реалізувати ці політичні ідеї була Велика Французька революція (1784- 1794). Проте Франція кінця XVIII – XIX ст. виявилась ще не готовою повністю втілити велики політичні ідеї століття.

2.Філософсько-правові концепції політики в німецькій філософії 18-19 ст.

2.1. політична думка Німеччини 18-19 ст.

На рубежі XVIII – XIX ст. спостерігається бурхливе піднесення політичної думки в Німеччині. Політико–філософські вчення на початковому етапі розвитку буржуазного суспільства набули найбільш повної і завершенної форми в працях Канта, Фіхте, Шеленга.

2.2. Імануіл Кант(1724 - 1804) – родоначальник німецької класичної філософії. Його основні праці: “Ідея загальної історії у всесвітньо – громадському плані” , “Відповідь на запитання: що таке Просвітництво ?”, “До вічного миру” .

Кант вважав найважливішою проблемою для людського роду є досягнення загального правового громадянського суспільства. Кант підкреслював що громадський устрій у кожній державі мусить бути республіканським який встановлюється за слідуючими принципами:

Принципи республіканського устрою Канта

1. Принцип свободи членів суспільства

2. Залежність усіх від одного загального законодавства

3. Рівність всіх(як громадян держави)

Правову державу, наголошував Кант, можна побудувати лише через поступальні реформи. Революційні дії і насильство відкидав.

Важливе місце Кант відводить проблемам війни і миру. Мир – першочергове завдання всесвітню–історичного прогресу.

Право – вияв практичного розуму.

Важливою ланкою вчення Канта є визначення переваги моралі над політикою.

Принципи аморальності політики Канта

1. Захоплення чужих теритотрій і пошук виправданя такої політики

2. Заперечення своєї провини у скоєних злочинах дія за принципом “ розділяй і володарюй”.

Кант обгрунтував політичну доктрину лібералізму*.

Головна ідея Канта – верховенство народу, що тісно пов’язана з республіканською формою правління.

*Лібералізм – (від лат.liberalis – вільний, незалежний) – політичний принцип, що відбиває ставлення людей до здійснення їхніх прав та свободу у суспільному житті, у державному підпорядкуванні.

Фундаментальна ідея – полягає у визначені свободи як найвищої цінності людського буття. Зміст ліберального принципу заведено зводити до визнанняпріоритету вільного підприємництва й приватної власності на засоби виробництва, вільної конкуренції та ринкової економікивстановлення парламениської форми державного правління, проголошення громадянських свобод.

2.3. Гегель (1770 - 1831) – в його творах просліджується еволюція від ліберальних до консервативних ідей (“ Конституція Німеччини” , “Філософія права”). Гегель зазначає що свобода особи реалізується в праві приватної власності, в правовій рівності людей Гегель розробив свою концепсію держави. Він розрізняє громадянське суспільство і державу.

Держава – основа громадянського суспільства. Структура громадянського суспільства визначається трьома станами: - землевласники, промисловці (торговці, ремісники) і чиновники.

Формування громадянського суспільства пов’язане з утвердженням буржуазного ладу. Його не було в античності і середновіччі.

На думку Гегеля політична влада поділяється на законодавчу, виконовчу і владу господаря. Гегель критикує ідею народного сувернітету і захищає конституційну монархію.Відстоює принципи публічності дебатів у палатах станових зборів, свободу друку і публічних повідомлень. У цілому свій політичний ідеал – конституційну монархію – він конструює орієнтуючись на компроміс між дворянством.

3.Політологічні теорії 19 ст.

3.1. Лібералізм, як політична ідеологія часу.

Перша половина XIX ст – час становлення індустріальної цивілізації в розвинутих європейських країнах. Цей період характеризується остаточним оформленням основних політичних ідеологій, появою нових підходів до вивчення політичних явищ. Найвпливовішою політичною ідеологією цього часу стає лібералізм.Основними ціностями лібералізму проголошується права і свободи особи, її недоторканність, свобода приватної власності і економічної діяльності, невтручання держави в економіку, розподіл влади.

Лібералізм утверджується в трьох сферах суспільного життя основні цінності лібералізму

Завдання студентам до першого пункту - student2.ru

Політичній сфері

Економічній сфері

Відміна регламентацій і обмежень з боку держави. Свобода приватної власності та економічної діяльності. Простір та ініціатива

У духовній сфері

Проголошення політичних прав і свобод людини. Розподіл функцій Законодавчої і виконавчої влади. Свобода зібрань, асоціацій

Завдання студентам до першого пункту - student2.ru

Лібералізм– сукупність ідейно – політичних вчень, політичних і економічних програм, що ставлять своїм завданням ліквідувати або пом’якшити різні форми державного і суспільного примусу щодо індивіда.

Свобода від групових, класових, націоналістичних і інших пережитків. Демократизм. Гуманізм. Підкреслення самооцінності особи.

Ідеологами лібералізму того часу були Бентам, Кант, Гегель та ін.

3.2.Позитивізмстав філософським обгрунтуванням лібералізму. Засновник Огюст Конт – засновник. Позитивізм відмовляється від пізнання сутності політичних явищ і зводить завдання політичної науки лише до описання їх статистики і динамики.

Цей метод дав поштовх початку конкретнтх соціологічних досліджень у галузі політики. У своїй праці “Система позитивної політики”. Конт зазначає, що розвиток суспільства, політичної влади і держави тісно пов’язаний з еволюцією людської свідомості, послідовною зміною трьох пануючих типів світогляду:

1. Теологічна стадія – держава розглядається як результат дії надприродних сил, а всі політичні явища є волею Бога.

2. Метафізична епоха (від грецького meta ta physika то, что позади физического – что лежит позади природы рос.) породжує революції і монархічну республіку, в якій панує індивідуалізм, лібералізм і демократія – Все це веде до захоплення влади некомпетентними людьми і є головною перешкодою для нормального розвитку суспільства.

3. Позитивна свідомість. Коли реакційну аристократію змінює соціально – політична система “соціократія”. Політична влада в “соціократії “ належить банкірам, що спираються на професійних радників (вчених).

Герберт Спенсер(1820 - 1903)– “Система синтетичної філософії” виклав основи еволюційної соціології.

Основна думка – аналогія держави з біологічним організмом. Головне завдання держави – охорона прав громадян. Засуджував втручаня держави в соц. – економ. процеси.

3.3. Політична доктрина Анархізму –автори анархо – індивідуалізму німецький філософ Макс Штірнер (1806 - 1856) та французький філософ П’єр Прудон (1809 - 1865) - головні ідеї – нове суспільство повинно грунтуватися на пріорітеті особистості на егоїзмі. А оскільки держава і особа несумісні анархо–індивідуалізм виступив проти держави, та й будь-якої централізованої влади.– Як жити?- ідеал взаємний договір дрібних власників.

Теоретиками анархо – комунізму були Михайло Бакунін(1814 - 1876) та Петро Кропоткін(1824 - 1892). Головна мета їх учення – звільнення людини від насилля. А держава це завжди насамперед апарат примусу особи. Здійснення цього вони пов’язували з відмиранням держави, побутового бездержавного соціалізму, при якому народ позбавиться від примусу якої б то не було влади. Погляди та ідеї Бакуніна привертають увагу дослідників-політологів ще й до його позиції що до ідеї Маркса про диктатуру пролетаріату. Бакунін наголошував на тому, що ця ідея нереальна, весь робітничій клас одночасно стати і бути диктатором не зможе. Тому диктатура пролетаріату поступово опинеться в руках правляючої меньшості, яка буде відстоювати не народні а свої власні інтереси. В результаті відбудеться переродження пролетарської держави і сформується “ авторитарний комунізм “. Логічність його міркувань підтверджує практика соціалізму в СРСР.

4.Соціалістичні концепції політики.

У XIX ст. завершується формування політичної ідеології соціалізму.

4.1. Критично-утопічний соіалізм.

Сен – Сімон(1760 - 1825) розглядав державну владу як основний засіб організації виробництва (“політика – є наука про виробництво”).

Головне завдання уряду – забезпечити умови для розвитку виробництва. В такому суспільстві державна влада згодом поступається місцем суспільному самоврядуванню.

Шарль Фур’є(1772 - 1837) – був переконаний у тому, що суспільство складатиметься з мережі фаланг (по 2 тис. кожна), яка охопить весь світ. Ідеал – всезагальна рівність, всебічний розвиток особи, подолання суперечностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею. Саме він дав відому формулу прогресивності будь-якого суспільного ладу – ставлення до жінки.

Роберт Оуен (1771 - 1858) не тільки мріяв, він навіть намагався створити царство-справедливості в Англії, а потім в США. Він заперечував дієвість приватного інтересу як рушія суспільного прогресу, виступав проти приватної власності, релігії та форми шлюбу що існували тоді, пропонував скасувати гроші.

Вам як людям економічно грамотним не треба говорити що всі заходи Оуена цілком природно були приречені на провал “ Комуна” – невдалась ні тоді, ні пізніше в 1917 – 1921 р.р. в СРСР.

Суспільний лад при якому “ все порівно “ – довів свою нежиттездатність.

4.2. Марксистське вчення про політику.

XIX ст. проходило під знаком швидкого розвитку капіталізму в Європі та Північній. Америці. Поряд з кількісним зростанням робітничого класу проходило його організоване становлення, підвищилась політична свідомість.

Нова теорія була сформована Енгельсом:

Суть.

1. Рушійною силою є класова б-ба

2. За капіталізму вирішальна роль належить пролетаріату.

3. Пролетаріат має здійснювати свою диктатуру.

4. Пролетаріат повинен зламати революційним шляхом буржуазну державну машину і побудувати комуни.

5. Пролетаріату потрібна своя політична партія.

6. Пролетарська партія очолить цю б-бу лише за умов рішучої ідеологічної б-би не лише із супротивниками, а й у своїх лавах.

По суті марксизм є також утопізм. Р.Арон вбачав у марксизмі “ світську релігію “ яка базується на обіцянці спасіння.

Комунізм – безкласове, справедливе суспільство, якому не потрібна держава, суспільство покликане забезпечити щастя всім людям.

4.3. Соціал-демократичія

Чільним представником соціал-демократії того часу був Ленін. Він розвинув політичні погляди марксизму, сформулював його політичну доктрину:

1) класова б-ба – одне з головних питань вчення

2) ув’язав марксизм, його політичні доктрини з ідеологією

3) сформулював концепцію соц. Революції

4) розробив далі концепцію держави диктатури пролетаріату

5. Основні тенденції розвитку політичної думки кінця 19 поч. 20 ст.

Макс Вебер.

Політична думка сучасної Європи розвивається під величезним впливом ідей німецького історика і соціального філософа Макса Вебера (1864 - 1920) який зазначав що в історії існувало три способи організації суспільства: традиційний, харизматичний* і раціональний (капіталізм).Він виділив і три типи політичного панування.Для раціонального панування, характерне всевладдя раціональної бюрократії.

Харизматичний*-лідер – громадського політичний діяч, ватажок, вождь, авторитет якого грунтується на вірі громадян у його надприродні, видатні здібності, виняткові якості, святість. Віра в “законність“ влади лідера стає основою авторитету.

Вебер приділяв багато уваги апарату влади – тобто бюрократії. Він був переконаний, що бюрократія – найраціональніша форма здійснення влади хоч в то йже час вказував на її недоліки.

5.2. політологічні теорії еліти.

Засновниками політологічної теоріїеліти є Гаетано Моска (1898 - 1941), Уільфредо Парето (1848 - 1923) – італійські вчені, Роберт Міхелс (1870 - 1938) – німецький дослідник.

а)Моска вказував, що в усіх суспільствах існують два класи: 1) управлінці (меншість); 2) ті ким управляють (більшість)

Необхідним критерієм для формування політичного класу Моска вважає здатність керувати, досвід управління. Він називаєтри способи за допомогою яких політичний клас досягає зміцнення своїх позицій і поновлення:

Успадкування

Вибір

Кооптація*

Кооптація* - введення до складу виробного органу нових членів або кандидатів без проведення додаткових виборів.

б) Пареторозумів під терміном “еліта” людей найкращих у всіх відношеннях скрізь існує панівний клас, відносно малочисельний, який утримується при владі частково силою, частково згодою непанівного класу(більшою чисельністю). Парето диференціює способи здійснення влади на два основних типи.

- уряди, які користуються переважно матеріальною силою та силою інших чинників.

- Уряди, що користуються переважно хитрістю і мистецтвом

Парето і Міхельс вважали демократію недієвою формою управління. Міхельс вказував що існує цілий комплекс тенденцій, що протидіють її здійсненню

ТЕНДЕНЦІЇ

1. сутність людської природи

2. сутність політичної б-би

3. сутність організацій

Демократія завжди призводить до олігархії і перетворюється в оліархію.

Завдання додому : вивчити визначення.

Бонапартизм,(монархія), Абсолютизм, ТОТАЛІТАРИЗМ, Сувернітет, Соціалізм.

Лекція №4

Тема:Влада як суспільне явище.Основні види політичних режимів