Лекція 14. Структура системи законодавства.

Законодавству притаманна своя структура — спосіб зв'язку між її елементами.

Система законодавства має кілька структурних “зрізів” (ас­пектів), виокремлення кожного з яких має у своїй основі той чи інший критерій. Залежно від цих критеріїв вирізняють функціо­нальну, горизонтальну, ієрархічну (вертикальну) структуру (ас­пекти).

Залежно від функціонального призначення нормативно-правових актів можна виокремити:

.1) головні нормативно-правові акти, які виконують основну функцію інтегратора (носія) певної сукупності нормативно-пра­вових приписів. Це базові нормативно-правові акти, представлені своєю першопочатковою редакцією, як, наприклад, основи зако­нодавства, кодекси;

2) допоміжні нормативно-правові акти, тобто такі, які вносять часткові зміни в чинні (головні) нормативно-правові акти. За своєю формою це найрізноманітніші акти, від одиничних, які вно­сять зміни в одну статтю або припис, до таких, що являють собою викладення певного акта в новій редакції;

3) нормативно-правові акти, які виконують функцію припи­нення юридичної сили окремих нормативних положень або їх первісних структурних частин — статей, приписів, підпунктів, аб­заців тощо. Особливістю цього виду актів є те, що вони містять тільки єдиний припис про визнання недіючими тих чи інших нор­мативних актів, їх структурних частин.

За обсягом нормативного матеріалу вирізняють такі елементи горизонтальної структури законодавства:

1) нормативно-правовий припис, тобто письмове викладення правила поведінки, принципу, дефініції та інших елементів систе­ми права. За своєю формою — це граматично, логічно і юридичне завершена частина нормативно-правового акта, виражена в його структурних текстових підрозділах — статтях, пунктах, підпунк­тах, параграфах, абзацах тощо. Нормативно-правові приписи є головними елементами змісту нормативно-правового акта як форми права. Структура нормативно-правових приписів зако­номірно обумовлюється в кожному окремому випадку струк­турністю норми права;

2) нормативно-правовий акт — це письмовий акт-документ державного органу, який містить сукупність нормативно-право­вих приписів, спрямованих на регулювання окремої сукупності суспільних відносин. В одних випадках нормативно-правові акти містять норми тільки певної галузевої належності (так звані цільні акти), в інших — норми права різних галузей права. Ос­танні називаються комплексними;

3) інститут законодавства, який являє собою сукупність вза­ємопов'язаних та взаємодоповнюючих нормативно-правових приписів, спрямованих на регулювання відповідної уособленої сукупності суспільних відносин. Він може бути галузевим або міжгалузевим;

4) галузь законодавства, яка є взаємопов'язаною системою за­конодавчих актів. Головне призначення і цінність галузей законо­давства в тому, що всі вони виступають засобом існування, вира­ження і організації структури змісту права на рівні його галузей. У цьому полягає не тільки відносна самостійність і різниця між га­лузями права і галузями законодавства, але і їх внутрішня єдність. Тому в реальній дійсності в суспільстві і державі функціонують не окремі розрізнені системи, а єдина нормативно-правова регулятив­на система (П. Євграфов).

Галузі законодавства і галузі права співвідносяться таким чи­ном:

галузь законодавства за обсягом може повністю збігатися з галуззю права, що має місце в кримінальному праві;

на базі однієї галузі права можуть існувати кілька галузей законодавства, як то є в конституційному або цивільному праві;

більшість приписів галузі законодавства є формою однієї із га­лузей права, становлячи, проте, лише певну частину цієї галузі (на­приклад, у законодавстві про охорону здоров'я і народну освіту одні приписи (їх більше) належать до адміністративного права, другі — до трудового, цивільного та інших галузей права);

галузь законодавства може поєднувати в собі норми кількох галузей права.

Залежно від юридичної сили нормативно-правових актів, яка визначається місцем правотворчого (правоустановчого) органу в державному апараті, вирізняють ієрархічну вертикальну структуру вітчизняного законодавства, до якої входять такі складові:

1) Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим. Головне місце в ієрархічній системі законодавства посідає Конституція України і закони, що встановлюють відправні засади правового регулювання (конституційні закони). Вона має найвищу юридичну силу і становить першооснову усього зако­нодавства;

2) кодекси — кодифіковані закони всередині законодавства, їхнє головне призначення — забезпечення на основі науково обґрунтованих принципів комплексного, всебічного і цілісного вирішення тих чи інших завдань економічного і соціального роз­витку суспільства. Кодифіковані закони здебільшого функціону­ють як стрижневі акти, що надає формальної визначеності нор­мам певної галузі права і є активним центром регулювання суспільних відносин;

3) нормативні укази і розпорядження Президента України, які видаються у відповідності з Конституцією України;

4) підзаконні нормативно-правові акти органів виконавчої влади — постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази і інструкції Міністерств, Державних комітетів України;

5) акти органів виконавчої влади на місцях;

6) акти місцевих органів самоврядування по здійсненню функцій, які їм делеговані державними органами.

Цей перелік структури вітчизняного законодавства не є ви­черпним.

Усередині цієї ієрархічної структури, залежно від юридичної сили, нормативно-правові акти можна поділити на два види: а) закони і б) підзаконні нормативно-правові акти.

Функціональна, ієрархічна і горизонтальна структури зако­нодавства забезпечують внутрішню узгодженість, юридичну єдність і цілісність законодавства.