Проголошення Української Народної Республіки
За нових обставин, коли юридично перестав існувати всеросійський уряд, Центральна Рада і Генеральний Секретаріат активізували свою діяльність по державотворенню в Україні. Найбільш важливими кроками на цьому шляху були такі:
- 31 жовтня Центральна Рада прийняла рішення щодо поширення її повноважень на територію Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, материкової Таврії, частину Курської і Воронезької губерній - етнічні українські території. Розширилися структура і компетенція Генерального Секретаріату;
- 7 листопада Центральна Рада прийняла Третій Універсал, проголосивши утворення Української Народної Республіки (УНР) як автономії у складі Російської республіки, яка повинна була стати "федерацією рівних народів". УНР планувала вступити у федеративні стосунки з тими державами, які утворяться на руїнах імперії. На думку багатьох істориків, це було помилкою Центральної Ради: на момент прийняття Третього Універсалу склалися всі умови для проголошення повної державної незалежності України. Та, керуючись власною ідеологією, Центральна Рада зробила ставку на федеративну Росію, змарнувавши цим багато енергії і часу.
Третій Універсал проголосив широку програму соціально-економічних перетворень, зокрема: скасував велику приватну власність на землю, встановив 8-годинний робочий день, проголосив широкі демократичні свободи і ліквідацію смертної кари, на 9 січня 1918 р. призначив Українські Установчі збори, яким Центральна Рада мала передати владу.
Членами Центральної Ради стали майже всі відомі українські письменники, історики, юристи, інші представники інтелектуальної еліти. Діяльність Ради була зосереджена, головним чином, на вирішенні національного питання, досягнення автономії України.
В. Винниченко, керівник однієї з найважливіших у Центральній раді Української соціал-демократичної робітничої партії писав пізніше: "Нічим не поступав з своєї соціально-політичної партійної програми ні на мить не спиняючи своєї роботи серед українського пролетаріату, ми в той же час у самій Центральній Раді свідомо окладали надалі вирішення гострих соціальних питань. Бо ми боялись, що не досить зміцнена, усталена національна єдність може хитнутись, розбитись через незгоду в сфері соціального будівництва". Це з часом поздавлювало вплив Центральної влади на трудящі верстви українського населення.
Резиденцією Центральної Ради був Педагогічний музей у Києві. На місцях створювалися губернські, повітові й міські національні Ради.
Розпочавши свою діяльність із нечисленної групи відомих діячів українського національного визвольного руху, УЦР з часом перетворилася на справжній керівний осередок національно-демократичної революції, своєрідний, своєрідний український парламент.
Вплив Центральної Ради далеко переважав вплив рад робітничих і солдатських депутатів, які орієнтувалися головним чином на частину міського населення і не українізовані підрозділи армії. Повний склад Ради восени 1917р. становив 822 члени. Формувалася вона за рахунок громадських організацій, політичних партій, територіальних представництв тощо. Всеукраїнська Рада селянських депутатів мала в УЦ 212 членів, Всеукраїнська рада військових депутатів – 158, Всеукраїнська рада робітничих депутатів – 100. політичні партії, професійні, а пізніше й національні групи чи регіональні інтереси.
Центральна Рада об'єднала більшість громадських об'єднань, організацій, які діяли в Україні в післяреволюційну пору. За цими об'єднаннями стояла більшість жителів в Україні. Це дозволяло УЦР всі законні підстави виступати в ролі загальнонаціонального представницького органу.
В умовах загальнонаціонального піднесення Центральна рада наважилася на рішучий крок: 10 червня схвалила і того ж дня урочисто проголосила на Всеукраїнському військовому з'їзді Універсал "До українського народу на Україні й поза Україною сущою", пізніше названий Першим універсалом, проголошував автономію України і закликав народ до організації нового політичного ладу в Україні.
В Універсалі проголошувалося: "Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані все людним рівним і традиційним голосуванням Всенародні українські збори (Сейм) ".
В Універсалі висловлювалася надія на те, що неукраїнські народи, які живуть разом в Україні з українцями будуватимуть автономний устрій, здатний покінчити з безладдям у краї.
Універсал справив величезне враження на суспільство. З місць йшли сотнями телеграми, в яких висловлювалися солідарність з Радою і запевненням у щирій підтримці.
Іншою була реакція на універсал з боку Тимчасового уряду.
У другому універсалі датованому 3 (16) липня 1917 року зазначалося, що Центральна Рада має поповнитися найближчим часом представниками інших народів, які живуть в Україні, після чого стане єдиним найвищим органом революційної демократії України.
Зміст Універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. Для українців цінність укладеної угоди істотно знижувалася тим, що не окреслювалась територія, на яку мала поширюватися вада Центральної Ради. Не уточнювалися також повноваження секретаріату, особливо в його стосунках з місцевими органами Тимчасового уряду, які продовжували існувати.
7 листопада УЦР виступив зі своїм Третім універсалом, яким проголошувалося створення Української народної республіки (УНР), як автономної державної одиниці Російської республіки. УНР планувала вступити у федеральні відносини з тими державами, які сформувалися на руїна імперії, і, звичайно, без більшовицьких урядів.
Юрисдикція поширювалася на дев'ять українських губерній. Проголошення УНР стало видатною подією в житті українського народу. Це був черговий етап у розвитку української революції. Рішення Центральної Ради відбилося на настрої більшості населення України.
Наприкінці жовтня – на початку листопада 1917 року в Україні за винятком деяких районів Донбасу співвідношення сил було на користь Центральної Ради, яка відповідно до пануючих серед населення настроїв, проголосила утворення УНР.
39)Боротьба за політичну владу в Україні у жовтні-грудні 1917 року. Проголошення УРСР.
Аналіз подій жовтня-грудня 1917 р. свідчить про можливість різних шляхів розвитку України.
25 жовтня 1917 р. в Петрограді відбулося більшовицьке повстання, яке привело до встановлення радянської влади. Дізнавшись про події в столиці, Центральна Рада негайно утворила Комітет по охороні революції в Україні і видала резолюцію про засудження більшовицького перевороту. В цих умовах Київ став ареною боротьби трьох сил: прихильників Тимчасового уряду, більшовиків та самої Центральної Ради.
Успіх петроградського повстання активізував українських більшовиків, які вже 29 жовтня 1917 р. організували у Києві повстання, мобілізувавши проти 10 тисяч гарнізону Київського військового округу майже 6 тисяч озброєних робітників. Бої тривали три дні. Коли ж проти російських військ виступили підрозділи (8 тисяч бійців) Центральної Ради, генералітет округу змушений був капітулювати. Відтак владу у столиці фактично взяла Центральна Рада. Лише в Донбасі, Вінниці, Проскурові, Рівному, Луцьку та Кам’янці - Подільському більшовики встановили владу Рад.
Намагаючись перешкодити анархії та розгортанню громадянської війни, 7 листопада 1917 р. Центральна Рада в ІІІ Універсалі проголосила Українську Народну Республіку у складі Російської федеративної республіки, а також скасування поміщицького землеволодіння, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення державного контролю над виробництвом, скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих зборів. Згідно з цим Універсалом до складу УНР входили 9 губерній. Таким чином процес українського державотворення залишався незавершеним і основна причина цього була в соціалістичних ілюзіях лідерів УЦР. Відкривалася перспектива самостійного розвитку і будівництва незалежної держави. Але взяли верх ілюзії керівників УЦР про можливість перетворення Росії на федерацію демократичних республік і Україна залишалася у складі Радянської Росії. На це рішення також вплинули результати виборів до Всеросійських Установчих зборів, де більшовики одержали лише 10% голосів, а українські національні партії - приблизно 75%.
В листопаді - грудні 1917 р. в Україні загострилася боротьба за владу. Керівництво більшовицької Росії усвідомлювало, що без матеріальних та людських ресурсів України справа пролетарської революції приречена на поразку. Необхідно було встановити диктатуру пролетаріату у формі радянської влади і в Україні. 4-5 грудня 1917 р. в Києві проходив І Всеукраїнський з’їзд Рад. Незважаючи на спроби більшовиків рішенням з’їзду передати всю владу Радам та проголосити радянську владу в Україні, з’їзд підтвердив волю українського народу, виявлену на виборах до Установчих зборів і висловив вотум довіри Центральній Раді. Тоді члени РСДРП(б) на чолі з В.Затонським (124 чол.) переїхали до Харкова, об’єдналися з делегатами ІІІ з’їзду Рад Донецько - Криворізького басейну і провели 11-12 грудня 1917 р. єдиний з’їзд Рад України.
Більшовицький з’їзд проголосив Україну Республікою Рад робітничих, солдатських, селянських депутатів, визнав її федеративною частиною Російської Республіки, поширивши на неї чинність ленінських декретів. Обрано ВУЦВК- найвищий державний орган влади між з’їздами на чолі з лівим соціал - демократом Ю. Медвєдєвим. З’їзд запросив військової допомоги у Росії для боротьби з УЦР. З наступом більшовицьких військ українське керівництво позбулося ілюзій щодо перетворення Росії на федерацію демократичних республік і видає 25 січня 1918 р. ІV Універсал. В документі говорилося про те, що віднині УНР стає самостійною, не від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. 26 січня 1918 р. більшовицькі війська взяли Київ.
Таким чином, відсутність збройних сил , дієздатного адміністративного апарату, молодість та відсутність політичного досвіту у керівництва УНР привели до поразки Української Центральної Ради.
Отже, наприкінці 1917 р. у складі Радянської Росії було проголошено дві досить різні республіки - УНР і Радянську Україну. Боротьба між ними за владу і привела до виникнення громадянської війни