Поняття правомірної поведінки та її ознаки

Люди у процесі своєї життєдіяльності постійно перебувають у соціальному середовищі, яке впливає на них через певну сукупність факторів та умов соціального характеру, які у юридичній літературі отримали назву багаторівневої системи соціальних інститутів.

Вплив державних органів та громадських організацій на процес реалізації суб’єктами своїх прав, свобод та обов’язків розглядається як соціальне середовище у широкому (включає відносини, що формуються у межах суспільства, держави в цілому) та вузькому значеннях (включає ті відносини міжособистісного характеру, що склалися у межах невеликої соціальної групи чи трудового колективу тощо, до яких входять окремі суб’єкти).

Соціальне середовище – це динамічна категорія, що потребує постійного регулятивного впливу. Правові норми регулюють поведінку суб’єктів у межах даного середовища. Як зазначалось вище, поведінка, врегульована нормою права, отримала назву правової.

Різновидом правової поведінки є правомірна поведінка. Правомірна поведінка відрізняється від правової активності. Під правовою активністю розуміють внутрішнє усвідомлене, цілеспрямоване, суспільно корисне, ініціативне діяння суб’єктів у сфері права.

Важливою особливістю об’єктивної сторони правової активності є насамперед ініціативний характер діяння суб’єкта, а не тільки його суспільно корисний, цілеспрямований, який має позитивний результат, характер. Суб’єктивна сторона правової активності характеризується не тільки усвідомленням потреб та інтересів ініціативної діяльності, а й готовністю до неї [4, c. 124-127].

Правомірна поведінка є видом правової поведінки, яка, на відміну від протиправної поведінки, є суспільно корисною, відповідає закріпленим у правових нормах моделям поведінки і має позитивні юридичні наслідки. Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є її відповідальність приписам правових норм, тобто її правомірність.

Термін «правомірність» має широкий зміст і означає:

- відповідність поведінки приписам норм права;

- одиницю виміру, за допомогою якої, з погляду права, дається

оцінка поведінки як такої, що має правову природу;

- здатність права регулювати певну поведінку суб’єктів, а також

властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами.

Правомірна поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов’язана з правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їхнім соціальним змістом, засобом для втілення у життя суб’єктивних прав і обов’язків також. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права, правового врегулювання в цілому. Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб’єктивних прав та обов’язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення юридичних можливостей та необхідностей у соціальну дійсність.

Як загальна форма реалізації суб’єктивних прав та обов’язків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права.

Слід зауважити на те, що правомірна поведінка складається із елементів-правомірних вчинків, тобто таких, що мають суспільно корисний характер.

В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості і юридичної грамотності особи.

Через правомірну поведінку право діє, поза нею воно мертве. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків [16, c.227-234].

Звернемо увагу, що правомірна поведінка в механізмі правового врегулювання виявляється по-різному, наприклад:

- у нормах права правомірна поведінка виявляється як модель

бажаної поведінки суб’єктів – адресатів норми;

- у юридичних фактах – як конкретні життєві обставини, що тягнуть

за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин;

- у юридичному змісті правовідносин – як суб’єктивні права та

обов’язки сторін правовідносин;

- у фактичному змісті правовідносин – як дії сторін правовідносин,

спрямованих на реалізацію їх взаємних прав та обов’язків;

- у правопорядку – як його зміст.

Проаналізувавши вище викладене, можна зробити висновок, що

правомірна поведінка – це явище, що об’єднує елементи механізму правового врегулювання в єдине ціле.

На думку Абдулаєва М. та Комарова С., правомірна поведінка – це усвідомлення особою та відтворення у своїх діяннях всіх соціальних норм суспільства, свідома, вольова поведінка, спрямована на досягнення особистого чи суспільного блага.

Малько А. дещо звужує визначення правомірної поведінки, підкреслюючи, що правомірна поведінка – це діяння суб’єктів, що відповідає нормам права та соціально корисним цілям [4, c.45-47].

Спираючись на викладений вище матеріал, слід зазначити, що правомірна поведінка – це суспільно необхідна, бажана, допустима, усвідомлена поведінка індивідуальних та колективних суб’єктів, яка відповідає правовим приписам та гарантується державою.

Як вважає В. В. Сухонос, правомірна поведінка – це поведінка, яка відповідає приписам правових норм. Як правило, люди добровільно виконують приписи норм права. Це означає, що вони діють правомірно.

Правомірна поведінка характеризується такими певними ознаками:

- правомірна поведінка відповідає вимогам правових норм, тобто

слід робити те, що дозволено законом, або ним не заборонено;

- правомірна поведінка, як правило, соціально корисна, тобто вона є

бажаною та об’єктивно необхідною для нормального функціонування і розвитку суспільства, приносить користь суспільству [17, c. 500-501];

-має свідомовольовий характер, тобто проявляється як дія або бездіяльність, припускає усвідомлення обставин і можливість здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку і керувати своїми вчинками;

-гарантується і охороняється державою, включаючи заходи державного примусу.

-педедбачуваність (дії правослухняної людини легко передбачувати та прогнозувати, що дозволяє, у свою чергу, планувати відповідні дії);

-масовість (правомірна поведінка властива переважній більшості людей в умовах демократичної держави, інакше суспільство перестало ю нормально існувати);

-добровільність та свідомість, тобто право вибору людиною моделі поведінки (здебільшого основна маса населення поводиться правомірно через особисті переконання, розуміння вигод правомірної поведінки, звички, а не тільки через острах можливої юридичної відповідальності);

-активність (передбачає самостійність громадянської та етичної позиції людини, усвідомлення нею соціальних наслідків своїх вчинків, порівняння та узгодження власних інтересів з інтересами інших людей, суспільства в цілому). При цьому необхідно враховувати, що рівень добровільності, свідомості та активності неоднаковий у різних людей.