Право на правову допомогу за правом європейської конвенції
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу, водночас є вільним у виборі захисника своїх прав. Правова допомога надається безоплатно у випадках, передбачених законом.
Право на правову допомогу посідає важливе місце в системі прав та свобод, оскільки за певних обставин його забезпечення є важливою умовою реалізації права на захист інших прав та свобод людини. З огляду на можливість захисту прав і свобод людини в Європейському Суді постає питання про міжнародно-правові стандарти права особи на правову допомогу, а також зміст правової допомоги у процесі Суду.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини не передбачається обов'язковість участі адвоката у судовому процесі. Разом із тим право на правову допомогу гарантоване кожному обвинуваченому у скоєнні кримінального злочину. Відповідно до положення п. З (с) ст. 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або - якщо у нього немає достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя.
Регламентом Європейського Суду з прав людини від 4 листопада 1998 р, (далі - Регламент) передбачається, що сторони можуть користуватися правовою допомогою адвокатів. Так, Правилом 35 Регламенту передбачено, що представництво Високих Договірних сторін здійснюється офіційними уповноваженими особами, які вправі користуватися допомогою адвокатів та радників (консультантів). Згідно із Правилом 36 Регламенту особи, неурядові організації або групи приватних осіб, які мають право звертатись з індивідуальними заявами відповідно до ст. 34 Конвенції, можуть бути представлені у Суді представниками. У п. 4 (а) цього Правила визначено, що представником, який може виступати в процесі від імені заявника, є адвокат.
Аналіз положення п. З (с) ст. 6 Конвенції вказує на те, що основним елементом права на правову допомогу є право на вільний вибір захисника. Обвинувачений має право користуватися послугами захисника на свій вибір, якщо він має достатні для цього фінансові засоби. Для забезпечення права обвинуваченого на отримання безоплатної правової допомоги Конвенцією передбачено дві умови: перша - відсутність достатніх підстав (коштів) оплачувати правові послуги, друга - інтереси правосуддя ("Бонер і Максвел проти Сполученого Королівства"). Це дає підстави визначити міжнародні критерії надання безоплатної правової допомоги:
- фінансовий критерій - відсутність достатніх коштів для оплати захисника. У цьому разі Суд повинен переконатися, що у заявника «поза всякими сумнівами» відсутні достатні кошти. Фінансовий критерій Суд вважає задовільним для дотримання вимог п. З (с)ст. б Конвенції, якщо в наявності є ознаки того, що заявник є нужденним (неплатоспроможним), і відсутні явні підтвердження зворотного ("Пакеллі проти Німеччини") (1983);
- юридичний критерій (або критерій «інтересів правосуддя»), що включає такі елементи:
1) серйозність правопорушення (передбачає потенційну загрозу тривалого або довічного тюремного ув'язнення);
2) юридичну або фактичну складність справи;
3) нездатність обвинуваченого із причин об'єктивного характеру представляти себе в процесі самостійно.
Так, у рішенні у справі "Бонер і Максвел проти Сполученого Королівства" Суд, констатуючи порушення ч. З (с) ст. 6 Конвенції зазначив, що «без послуг юриста-практика позивачі були неспроможні компетентне звертатися у суд й ефективно провадити свій захист». У рішенні у справі "Конрой Леві проти Ямайки" Суд вказує, що безкоштовна юридична допомога повинна бути доступною для того, хто обвинувачується в скоєнні тяжкого злочину, і це правило діє не тільки на стадії судового розгляду і на стадії оскарження, але і на стадії попередніх слухань у справі. При цьому Суд вважає, що ця норма буде порушена навіть у тому разі, коли заявник міг звернутися за правовою допомогою, але не зробив цього16. Загальна позиція Суду полягає в тому, що коли йдеться про позбавлення волі, інтереси правосуддя вимагають юридичного представництва («Бенхам проти Сполученого Королівства») (1996),
Незважаючи на обмеження сфери дії п. З (с) а. 6 Конвенції тільки кримінальними справами, аналіз практики Європейського Суду з прав людини вказує на розширене тлумачення цього положення. Так, у певних справах Суд ухвалив, що право на доступ до суду, передбачене ст. 6(1) Конвенції, яке розуміється як можливість ініціювання судового провадження, стосується і цивільних прав ("Голдер проти Сполученого Королівства") (1975) та включає також безкоштовну юридичну допомогу у певних випадках («Ейрі проти Ірландії») (1979).
Право на безкоштовну юридичну допомогу забезпечується у цивільних справах, коли така допомога є необхідною для ефективного доступу до суду, або оскільки юридичне представництво є обов'язковим за внутрішнім законодавством, або через складність процедури чи сутність справи. У справі «Ейрі проти Ірландії» заявниця звернулася за безкоштовною юридичною допомогою для пред'явлення позову про роздільне проживання у зв'язку з небажанням її схильного до насильства чоловіка укласти добровільну угоду про роздільне проживання. Прийняті Судом до уваги фактори включали: складність процедури, складність правових питань і потребу у встановленні фактів шляхом опитування експертів і свідків, а також той факт, що справа стосувалася спору між подружжям, де емоційна налаштованість заявниці була несумісна з рівнем об'єктивності, необхідним для ефективного представлення інтересів. Отже, практика Суду вказує на те, що гарантії права на правову допомогу (утому числі на отримання безкоштовної юридичної допомоги), передбачені п. З (с) ст. 6 Конвенції, стосуються як кримінальних, так і цивільних справ.
Наразі варто зазначити, що у справах, де необхідна безкоштовна юридична допомога, така допомога повинна бути ефективною, а формальне призначення юриста саме по собі І не є достатнім. Для встановлення порушення п. З (с) а. 6 Конвенції не вимагається доказу того, що неефективність дій адвоката спричинила за собою збиток для заявника ("Артико проти Італії) (1980).
Хоча стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу, безоплатна правова допомога в Україні згідно з законодавством надається лише адвокатами і лише у кримінальних справах у випадках, передбачених ст. 47 Кримінально-процесуального кодексу України. На жаль, українське законодавство не має в своєму розпорядженні дієвих механізмів надання безоплатної правової допомоги у зв'язку з веденням цивільних (господарських) справ або справ про адміністративні правопорушення, а також консультацій і складання проектів юридичних документів. Це не узгоджується із прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини, європейськими і світовими стандартами. Крім того, відсутня законодавче визначена система механізмів та організації надання безоплатної правової допомоги. Проблеми існують навіть у тих випадках, коли надання такої допомоги передбачено законодавством.
Для вирішення цієї проблеми Указом Президента України від 9 червня 2006 р. № 509 було схвалено Концепцію формування системи безкоштовної правової допомоги в Україні, якою встановлюються загальні принципи формування і функціонування системи безоплатної правової допомоги в Україні, а також повного або часткового фінансування правової допомоги за рахунок коштів державного бюджету.
Концепцією визначено два види безкоштовної допомоги:
1) первинна правова допомога, що може включати надання правової інформації, правових консультацій і роз'яснень, складання юридичних документів (звернень, довідок, запитів тощо), окрім процесуальних, а також допомогу в доступі до вторинної правової допомоги і альтернативних форм вирішення спору, зокрема медіації (посередництву);
2) вторинна правова допомога включає складання процесуальних документів, захист від обвинувачення, представництво особи в судах і інших державних органах. Даний вид правової допомоги частково, у рамках кримінального процесу, забезпечується відповідно до статті 47 Кримінально-процесуального кодексу України. Передбачається, що право на безоплатну вторинну правову допомогу обов'язково повинно забезпечуватися особам, яким чинними законами України гарантовано право на безоплатну правову допомогу в цивільних та адміністративних справах, а також у справах про адміністративні правопорушення. Утім механізми та організація надання такої допомоги залишаються невизначеними.
Концепцією закріплено критерії надання безоплатної правової допомоги відповідно до європейських стандартів (фінансовий та інтересів правосуддя). Проте в Україні відсутні критерії визначення рівня матеріальної забезпеченості особи. Тому варто підтримати думку фахівців щодо необхідності законодавчого закріплення критерію нужденності як основного для призначення правової допомоги, що оплачується державою. Це вимагає розроблення гнучких методик обрахунку рівня доходів особи, яка претендує на її одержання.
Введення системи безкоштовної допомоги в Україні та відповідне законодавче її оформлення є важливим кроком у напрямі до наближення нашої держави до світових та європейських стандартів щодо забезпечення права людини на правову допомогу, проте на сучасному етапі Концепція по суті фактично залишається лише декларацією про наміри. Насамперед, на законодавчому рівні має бути встановлено гнучкий механізм визначення права особи на отримання безоплатної правової допомоги, а також чіткий та прозорий порядок її отримання23.
Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право особи на отримання кваліфікованої та ефективної правової допомоги, всі умови для реалізації якого повинна забезпечити держава. Створення перешкод для дієвого здійснення цього права Суд може кваліфікувати як порушення зазначеного права, навіть якщо перешкоди мали тимчасовий характер ("Голдер проти Сполученого Королівства"). Суд також може визнати державу відповідальною за порушення ст. б Конвенції у разі, коли з вини держави адвокат і його підопічний не мали достатньо часу для підготовки захисту, або якщо буде очевидним, що поведінка адвоката несумісна з інтересами правосуддя ("Бересфорд Хайт проти Ямайки") (1998).
Отже, адвокат, який надає правову допомогу, повинен враховувати всі аспекти своєї діяльності у забезпеченні права особи на справедливий судовий розгляд з огляду на європейські стандарти цього права згідно з міжнародним каталогом прав і свобод людини і громадянина, практику Європейського Суду, у тому числі щодо тлумачення положень а.. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. У сучасних умовах це має важливе значення з низки причин.
Насамперед, слід враховувати, що система захисту прав за Конвенцією базується на принципі субсидіарності, відповідно стратегія захисту повинна враховувати перспективу (у разі вичерпання усіх національних засобів захисту) звернення за захистом до Європейського Суду з прав людини.
Разом з тим право особи на захист та гарантований рівень правової допомоги може бути самостійним предметом захисту в Суді відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. При цьому, як свідчить практика Європейського Суду, предметом оскарження можуть бути:
1) рішення, дії (бездіяльність) державних органів влади, їх посадових осіб, у результаті яких було порушено право особи на захист та правову допомогу;
2) безпосередню діяльність, дії (бездіяльність) самого адвоката, в результаті чого особі (підзахисному) не було забезпечено право на ефективну та кваліфіковану правову допомогу і що за певних обставин Суд може кваліфікувати як порушення з боку держави.