Виборча система – це сукупність встановлених чинним законодавством правил проведення виборів, способів визначення результатів голосування.
Будь-яка виборча система повинна забезпечити право громадян бути обраними (без посередників) до органів державної влади і право виборців - знати за кого конкретно вони голосують. Введення тієї або іншої виборчої системи завжди є результатом розстановки політичних сил у суспільстві. У ряді країн (Іспанія, Італія, Нідерланди, Фінляндія та ін.) на конституційному рівні закріплено тип виборчої системи, що не дає змогу змінювати виборчу систему під чергові вибори.
Нині існують найрізноманітніші виборчі системи, за якими проводяться вибори до органів публічної влади, і залежно від цього їх можна звести до трьох типів: мажоритарна, пропорційна і змішана.
Мажоритарна виборча система. В основі цієї історично першої виборчої системи лежить принцип більшості, тобто обраним по виборчому округу вважаються той кандидат чи список кандидатів, хто отримав встановлену законом більшість голосів виборців ніж будь-який інший. Мажоритарна виборча система добре функціонує у тих країнах, де вже склалася партійна система. Практика свідчить, що створені на цій основі уряди є стійкими і спроможні впевнено проводити державну політику, бо вони спираються на стійку більшість у парламенті. Але вона має і суттєві недоліки, оскільки може дати викривлене співвідношення політичних сил у суспільстві на час виборів, а також ставить у несприятливі умови дрібні політичні партії, позбавляючи можливості їхнього представництва у парламенті та місцевих органах влади.
Залежно від вимог до більшості, необхідної для перемоги на виборах, розрізняють три основні різновиди мажоритарної виборчої системи: відносної, абсолютної і кваліфікованої більшості:
а)мажоритарна виборча система відносної більшості – це різновид мажоритарної виборчої системи, за якою обраним вважається той кандидат чи список кандидатів, що отримали у виборчому окрузі просту більшість голосів виборців, внесених до виборчих списків, навіть якщо ця більшість була менше половини поданих голосів. Ця система не передбачає проведення другого туру виборів, вона завжди результативна і проста при голосуванні, але відкрито спотворює волю виборців, тому що діє принцип – переможець отримує все. Тобто складається ситуація, коли голоси, які були подані за інших кандидатів, зовсім не враховуються. Прикладом цього може слугувати практика обрання президентських вибірників у США, де кожен штат посилає стільки виборників, скільки обирає конгресменів. Перемагає той список кандидатів у виборники, що набрав у цьому штаті хоча б відносну більшість голосів. Мажоритарна виборча система відносної більшості поширена в Австралії, Великобританії, Індії, Канаді, Нової Зеландії, США, Франції, Японії та ін.;
б)мажоритарна виборча система абсолютної більшості – це різновид мажоритарної виборчої системи, за якою обраним визнається той кандидат чи список кандидатів, що отримали у виборчому окрузі більше половини від загальної кількості поданих голосів виборців (50%+ один голос), внесених до виборчих списків. За цією системою встановлюється нижня межа участі виборців у голосуванні. Як правило, обов’язковий відсоток присутності виборців складає 50% (вибори президента), інколи – 25% або інша кількість виборців. У разі якщо жоден із кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів, то вибори вважаються недійсними або такими, що не відбулися. Крім того, голоси, подані за кандидатів, які зазнали поразки, пропадають і виборці, що проголосували за цих кандидатів, своїх представників у парламенті не матимуть. Зазначена система є нерезультативною і тому доводиться проводити другий тур виборів, у якому беруть участь тільки два кандидата, що набрали у першому турі найбільшу кількість голосів. Наприклад, у Росії в другому турі беруть участь лише ті два кандидата, що набрали в першому турі найбільшу кількість голосів виборців, у Франції – тільки ті кандидати, які зібрали в першому турі не менше 12,5% голосів від кількості виборців, внесених до списку, в Угорщині – відповідно 15%. В Австралії, з метою уникнення другого туру голосування до нижньої палати парламенту, проводиться альтернативне голосування, тобто виборець у бюлетені цифрами зазначає свої переваги напроти прізвища кожного із кандидатів. Інколи ця система має цікаві додаткові правила. Наприклад, у ст. L. 126 Виборчого кодексу Франції 1986 р. зазначено, що «на випадок рівності голосів обраним вважається старший за віком кандидат».
За результатами голосування в другому турі переможець фактично визначається відповідно до мажоритарної виборчої системи відносної більшості. Такий порядок, наприклад, існує під час виборів президента у Болгарії, Польщі, Франції, депутатів парламенту у В’єтнамі, Китаю та ін.
За такою системою зазвичай обирається президент у президентській та змішаній республіках, рідко – депутати представницьких органів влади.
в)мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості – це досить рідкісний різновид мажоритарної виборчої системи, за якою обраним вважається той кандидат чи список кандидатів, що отримали не менше від заздалегідь встановленої законом більшості голосів виборців. Кваліфікована більшість зазвичай перевищує абсолютну більшість, але може бути й іншою (наприклад, 3/5, 2/3, 40%, 30% тощо всіх голосів). Наприклад, кандидату у депутати нижньої палати парламенту Чилі та кандидату на посаду Президента Азербайджану, щоб бути обраним, необхідно отримати в першому турі не менше 2/3 голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, а кандидату на посаду Президента Коста-Ріки відповідно до ст. 138 Конституції цієї країни необхідно набрати 40% + один голос виборців. Якщо в першому турі жоден із кандидатів не набрав кваліфікованої більшості голосів, то проводиться другий (іноді і більше двох) тур виборів, в якому вимоги до більшості знижуються. Нерідко за цією системою обраним стає кандидат, за якого проголосувала меншість виборців. Тому вона ще менш результативна, ніж система абсолютної більшості і тому використовується зазвичай для обрання парламентом президента у парламентарній республіці.
Пропорційна виборча системазастосовується виключно щодо виборів до представницьких органів влади, вона є більш прогресивною та демократичною, що відображено у конституціях ряду країн. Наприклад, у ч. 2 ст. 62 Конституції Королівства Бельгія 1831р. у редакції 1994р. зазначено, що вибори до Палати представників «…проводяться за системою пропорційного представництва». Пропорційна виборча система застосовується під час формування парламентів у багатьох країнах світу: Австрії, Аргентині, Бельгії, Болгарії, Бразилії, Данії, Ізраїлі, Іспанії, Італії, Латвії, Німеччині, Норвегії, Польщі, Португалії, Угорщині, Фінляндії, Чехії, Швейцарії, Швеції та ін.
Вибори із застосуванням цієї системи завжди проводяться або у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, або у багатьох багатомандатних виборчих округах і балотуються на таких виборах не окремі кандидати, а списки кандидатів у депутати від політичних партій. При цьому депутатські мандати по кожному виборчому округу розподіляються пропорційно до кількості поданих за них голосів виборців. Тобто виборці голосують не за конкретних кандидатів, а за весь список кандидатів від певної політичної партії.
Розподіл мандатів усередині партійного списку здійснюється за двома основними правилами:
а)правило «зв’язаних (жорстких) списків» – це коли порядок розташування кандидатів у списку визначається самою політичною партією, а виборець голосує не за конкретного кандидата, а за список у цілому. Тобто виборець не має право внести зміни до списку, що дає змогу політичної партії провести до парламенту будь-якого кандидата, поставивши його на чолі списку в тому окрузі, в якому вона має гарантовану кількість голосів. Такий підхід посилює владу партійної еліти, яка вирішує, хто займе перші місця у списку. Це правило діє в Албанії, Естонії, Ізраїлі, Росії та ін.;
б) правило «вільних (гнучких) списків» – це коли розташування кандидатів у списку проводить виборець, використовуючи преференційне голосування. Тобто у виборця є можливість висловити своє ставлення до кожного з кандидатів, внесених до списку, проставивши проти їх прізвищ відповідну позначку і тим самим показати, кого з кандидатів він бажає бачити обраним у першу чергу, кого - у другу тощо. Це правило діє в Австрії, Бельгії, Італії, Нідерландах, Фінляндії, Швеції, Швейцарії і багатьох інших країнах.
Пропорційна виборча система призводить до формування багатопартійності та сприяє представництву різних, навіть дрібних партій у парламенті, що є справжнім відображенням співвідношення політичних сил у державі.
Змішана виборча система є поєднанням елементів мажоритарної та пропорційної виборчих систем, за якою одна частина депутатів парламенту чи іншого представницького органу обирається за мажоритарною виборчою системою, а друга частина – за пропорційною. Тобто при голосуванні виборець отримує два бюлетеня, за допомогою одного він голосує за окремого кандидата, а за допомогою другого – за партійний список кандидатів. Також комбінуються способи голосування і підрахунку голосів. Ця система застосовується в Австралії, Болгарії, Вірменії, Грузії, Італії, Литві, Мексиці, Німеччині, Польщі, Росії, Словенії, Угорщині, Україні, Японії.
За цією системою співвідношення елементів мажоритарної чи пропорційної виборчих систем може бути різним і залежно від цього розрізняють:
а)універсальну змішану виборчу систему – це коли місця у парламенті розподіляються порівну. Наприклад, при формуванні нижньої палати Російського парламенту – Державної Думи із 450 депутатів 225 обираються за мажоритарною виборчою системою відносної більшості у виборчих округах і 225 – за пропорційною виборчою системою на національному рівні по зв’язаним (жорстким) спискам;
б)пропорційно-мажоритарну виборчу систему – це коли місця у парламенті розподіляються з домінуванням пропорційної виборчої системи. Наприклад, в Угорщині при формуванні парламенту одна третина місць відводиться депутатам, обраним за мажоритарною виборчою системою, а дві третини – депутатам, обраним за пропорційною виборчою системою за партійними списками в межах єдиного загальнонаціонального округу;
в)мажоритарно-пропорційну виборчу систему – це коли місця у парламенті розподіляються з домінуванням мажоритарної виборчої системи. Наприклад, в Італії у кожній територіальній одиниці 75% місць заміщаються в одномандатних округах шляхом застосування мажоритарної системи відносної більшості, а 25% - на основі конкуренції партійних списків за пропорційною системою.
Змішана виборча система сприяє розвитку та укрупненню партій, істотно не порушує представництва населення та принципів пропорційності, а також дає можливість виборцю обирати не тільки кандидатів, а і політичну партію, якій він надає перевагу.