Нізіогіа гіііае тадізіга — історія — учителька життя

У давньоруській державі з центром у Києві політико-право-ва думка ставила завдання обґрунтувати та утвердити у свідо­мості законне походження держави і відповідно правничої ди­настії не насиллям, не захопленням, а за договорами уповно­важених сторін. У перших політичних трактатах формулюва­лося також і уявлення про правові форми реалізації влади та організації правосуддя: "Слово про Закон і благодать" митро­полита Іларіона і "Моленіє" Даниїла Заточника.

До правових пам'яток ХІ-ХІІ ст. належать договори Русі з Візантією, "Руська правда" — збірник законів, у якому була зроблена перша спроба кодифікації норм права.

Усім правовим документам і пам'яткам писемності цього пе­ріоду властива певна особливість вираження юридичних кате­горій. Термін закон зазвичай уживався для позначення форм реалізації Божої волі. Норми ж, видані верховною владою, сприймалися громадською думкою під терміном правда. Ця се-

м.їм пічна особливість, як вказують дослідники в Антології сві­тної правової думки⁹, була властива середньовічній лексиці не ІИШе в Росії, але і в державах Західної Європи ("Салічна Прав­да","Бургундська правда" та ін.).

Для правосвідомості давньоруського періоду характерне ще II поєднання у понятті правда юридичних і моральних характе­рне пік, бо правда не лише "право карати і милувати", але й іншасправедливість. У такому значенні обидва терміни вико-I міс тонувалися практично у середні віки і навіть у новий час.

Особливістю середньовічного мислення було те, що воно не рп.ічленовувалося за галузевим принципом, а об'єднувало в собі псісфери культури, що знайшло яскравий вияв у різноманіт­них за змістом політико-правових трактатах того часу.

Українська правнича документація бере свій початок з Київ­ської Русі з "Руської правди". "Руська правда" — одна із древ­ніх пам'яток права українського народу, де якнайповніше пред-■ і.цілений рівень юридичного мислення у древньоруському суспільстві.

Текст "Правди" вперше був виявлений 1738 року істориком И.Татищевим. За своїм змістом це досить складний документ, до якого входять Правда Ярослава, Правда Ярославичів, Ста-і \"і Ярослава про суди, Статут Володимира Мономаха та деякі Іншіакти.

Джерелами "Руської правди" були норми звичаєвого права, ;іпконодавство і судова практика князів. Відчутними є впливи паризького (норманського) та візантійського права. Текст "Ру­ської правди" відображає суспільні відносини, які ще не потра­пили під соціальну диференціацію.

"Руська правда" складається з трьох основних редакцій: Короткої, розширеної та скороченої. Найдревнішою є Коротка Правда, підготовлена не пізніше 1054 року. Розширена редак­ція виникла не раніше 1113 року і пов'язана з іменем Володи­мира Мономаха, а Скорочена редакція з'явилася у середині XV ст. із переробленої Розширеної редакції.

Численні норми в "Руській правді" вироблені княжою судо­мою практикою і пов'язані з іменами князів, які їх прийняли. Певний вплив на "Руську правду" справило Візантійське кано­нічне право.

Норми, подані в "Руській правді", окреслюють правове по­ложення окремих груп населення. "Руську правду" можна ви­тичити як кодекс приватного права. З цим пов'язані деякі особ-Л п пості кодифікації. Оскільки всі суб'єкти були фізичними

⁹ Антология мировой правової! мьісли: В 5 т.: Т. 1. — М., 1999. — С. 5.

особами, то не існувало злочинів проти держави. Особа самого князя як об'єкта злочину розглядалася як фізична особа, яка відрізняється від інших своїм високим становищем та при­вілеями.

Мова ділових документів Київської Русі стала основою ста­рої української ділової мови. Староруська мова активно вбира­ла в себе елементи української розмовної мови, очищалася від застарілих, незрозумілих українському населенню граматичних форм і збагачувалася спеціальною лексикою.

Безпосередні традиції староруської мови розвивалися у мові ділових паперів Великого князівства Литовського. Першим ко­дексом цієї держави став "Статут Великого князівства Литовсь­кого" (1529). Згідно з цим документом, по всій Україні вимагали завести актові книги, що супроводжувалося утворенням чис­ленних канцелярій, виробленням та удосконаленням ділового мовлення. Документ перейняв систему "Руської правди", бо містив обряди звичаєвого права. Він був чинним 40 років. Проте розвиток державного і громадського життя потребував доповнень і змін, що і було зроблено у 1566, а згодом і у 1588 році. Усі три редакції Статуту були видані руською мовою.

Виступаючи зведенням правових норм і виконуючи функ­цію державного законодавства, ці документи забезпечили укра­їнській мові статус офіційної у королівських, князівських і міс­цевих канцеляріях.

Привертає до себе увагу і ділова документація Ставро­пігійського братства у Львові (кінець XVI ст.).

Визвольна війна 1648—1654 рр. принесла з собою чимало змін у ділову документацію правничої сфери. В ході визволь­ної війни українського народу 1648—1654 рр. сформувалася українська державність, визначився місцевий адміністративно-територіальний устрій, поділ козацького війська на полки і сот­ні за територіальною ознакою.

У державних архівах зберігається велика кількість універ­салів гетьманів І.Мазепи, І.Скоропадського, Д.Апостола, К.Розумовського про підтвердження або надання козацькій стар­шині, українській шляхті та монастирям загальних володінь.

Вищим військово-адміністративним козацько-старшинським органом, за посередництвом якого гетьман здійснював військо­ву і цивільну владу, була Генеральна військова канцелярія. Створена в роки визвольної війни українського народу на осно­ві давніх традицій, що збереглися з часів Київської Русі, а та­кож на досвіді Запорозької Січі, польсько-шляхетського та ли­товського правління, Генеральна військова канцелярія діяла до ліквідації гетьманства (1764). Вона готувала документацію з

|ч иі их питань державного і суспільного життя. Документи мали різні назви і були чітко визначені щодо форми. Найбільш по-Ціирені — універсали, накази, привілеї, листи, договори, угоди, І татті, інструкції тощо¹⁰.

Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. зосереджува­ли я переважно в адміністративно-територіальних (світських, нійськових, судових і духовних) органах влади.

З 1734 р. загальне керівництво Генеральною військовою канцелярією здійснювали російські урядовці. Діяльність кан­целярії супроводжувалася суворою регламентацією її діловодства .і дотриманням загальнодержавних форм документації. У вересні 17.44 р. до Генеральної військової канцелярії надійшов указ із доданням затверджених норм, за якими мали оформлятися нідиовідні документи для Сенату, полкової старшини тощо. Значна увага приділялася також уніфікації форм і назв доку­ментів, що надходили до Генеральної військової канцелярії. Царський уряд, російські урядовці та військове командування н.ідсплали цінні папери у вигляді указів, наказів, грамот, про-мгморій. Полкові та сотенні канцелярії зверталися до Генера­льної військової канцелярії через доношенія, челобитне, про-

ІІІІІІІЯ.

У справах місцевого управління Генеральній військовій кан­целярії підпорядковувався Кіш Нової Січі, який підтримував з нею зносини через промеморії. Однак така форма не відповіда­ла субординації між ними. 12 вересня 1749 р. Генеральна війсь­кова канцелярія надіслала до Коша Нової Січі указ, яким .юбов'язувала його дотримуватись порядку міжканцелярських Шосин і надсилати до неї офіційні папери у вигляді доношеній, а не промеморій.

У 1723 р. виникла Генеральна скарбова канцелярія — най­вищий фінансовий орган гетьманської адміністрації. Виконав­чим органом влади служила полкова канцелярія, цр штату якої входили старші канцеляристи і канцеляристи. її діяльність очолював полковий писар. Полкові канцелярії складали ком-ш/ти — списки козаків полку з відомостями про їхнє майнове становище, проходження ними військової служби. Козацькими комнутами, що мали значення юридичних актів, в яких фіксу­валася належність будь-якої особи до козацького стану, в пол­ках відали осавули. З полкової канцелярії виходили універса­ли, накази, листи полковників тощо. Внутрішнє діловодство провадилося в кількох книгах. "Книга декретова" містила вхідні 1.1 вихідні папери, різні ухвали; у "Книзі протестів" вписували-

Див.: Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. — К., 1993. — С. 6-7.

26

27

ся позови та протести; до "Книги справ поточних" вносилися справи, що розслідувалися, і справи завершені. Матеріали про карні злочини вміщувалися у "Чорну книгу".

Полкова канцелярія вела діловодство спільно з полковими суддями, бо до їх складу входили полковник, полковий суддя і старшини.

Упродовж XVIII ст. діяли сотенні канцелярії, на які покла­далося виконання військової, адміністративної та судової влади.

Діловодством міського управління відав міський писар, яко­му підпорядковувався штат канцеляристів. Справи, що вирішу­валися міським управлінням, вписувалися до актових книг. У великих містах вічисті справи (акти відчуження нерухомого майна, дарчі записи та інші записи приватної власності) впису­валися до однієї книги, а справи поточні (переважно судові) до іншої. При міських ратушах існували довідники для керів­ництва канцелярською роботою, про що свідчить "Книга глаго-лемая листовня".

Пожвавлення наприкінці XVII — упродовж XVIII ст. на території Гетьманщини діяльності полкових та сотенних канце­лярій, розвиток діловодства в ратушах, магістратах, загалом у центральних органах управління та судочинства спричинилося до появи розмаїтої актової документації, яка й досі, на жаль, не досліджена в жанрово-стилістичному аспекті.

Ділові документи цього періоду були офіційно-службові й приватні. В свою чергу, офіційно-службові документиподі­лялися на урядово-адміністративні {директивно-розпорядчі, виконавчі, засвідчувальні, статутні, обліково-статистичні, ін-формаційно-публікаторські), процесуально-юридичні {слідчі, оповіщувальні, процесуально-вирокові, апеляційні, нотаріальні), канцелярські {персонально-ділові, довідково-інвентарні, реєст­раційні). До приватної документаціїзараховувалися пам'ятні записи, записні книги, приватні листи^п.

Урядово-адміністративна документація. До директивно-розпорядчих актів належали: універсали, укази, листи, ордери, інструкції, резолюції тощо. Зокрема указ був одним із голов­них документів у судочинстві. Він складався із заголовної час­тини, основного викладу мотиваційного спрямування, резолю-ційного підтексту та заключного протоколу.

Серед офіційних листів вирізняють листи-звернення, лис-ти-донесення, листи-свідчення, листи-скарги тощо. Останні з них писані живою народною мовою. Усі листи містять етикет звертання, оповідь і прохання не відмовити.

¹¹ Див.: Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. — С. 31.

28

Ордер — це розпорядження-сповіщення, передане вищою ми ганціею на місця, інструкція — визначала статус службо­вих і уповноважених осіб, містила офіційні регламентації щодо ' нпінюваних заходів, дій тощо. Резолюції були у вигляді ко­рім ких приписів офіційних осіб на тому чи іншому папері або ж підкладеної осібно рекомендації.

Більшість директивно-розпорядчих актів у початковому про-Юколі мали стабільні формули передачі адресата й адресанта Плюс назва канцелярії у формі родового відмінка, ім'я та по батькові, стан одержувача у формі давального відмінка однини.

Серед виконавчих актів виділяють донесення та рапорт. Іоііссення могло означати чолобитну та скаргу. Рапорт, часті­ші- наданий згори, містив доповідну інформацію і мав такі рек-іп.иіти: 1) назва адресата (канцелярії чи особи) у формі даваль­ник) чи знахідного відмінка з прийменником в; 2) назва адресанта (канцелярії) у формі родового відмінка однини з прийменниками ти, из; 3) назва документа із супровідною ремаркою, що роз­криває його зміст; 4) основна частина (назва одержаного документа із зазначенням дати, вихідного номера та короткої анотації); 5) підпис (урядовий сан, ім'я та по батькові); 6) дата <1>ік, число, місяць — зліва). Рапорт стає загальновживаним Мстом у всіх сферах адміністративного управління, що ним послуговувався апарат судів, магістратів, ратуш.

З освідчу вальна документація представлена в актових па­перах такими жанровими різновидами, як атестат, свідоцт­во, паспорт.

Атестат — службова характеристика, яку видавали у 40-70-х рр. XVIII ст. за вимогою у зв'язку з переходом на канце­лярську службу, завершенням класів в академії тощо. Крім назви, формуляр атестату містив вказівку на адресанта, який нидає документ, дані про адресата (посада, ім'я, прізвище, перелік службових заслуг із зазначенням моральних засад), а також місце і дату видачі, підписи і печатку.

Свідоцтво — факультативна назва цілого роду посвідкових документів, зокрема підтвердження факту шлюбу. Паспорт — документ, виданий гетьманом чи старшиною на вільний про­пуск або проживання де-небудь.

Серед обліково-статистичної документації розділяємо ві­домості, квитанції, розписки, векселі.

Відомості — це соціально-економічні описи та статистичні зведення, що містили писемні донесення, вісті, повідомлення. Відомості поділяли на: ревізійні (пов'язані здебільшого з пере­писом населення); податкові (грошово-оборочні); поземельні; івентарні; грошово-видаткові. Квитанція — документ, подіб-

29

ний до адміністративних листів та указів. Початкова формула основної частини містить кліше, запозичене з універсалів. І лише наявна писарська приписка квитанція дає підставу відносити цей документ до розряду первісних квитанцій. Розписка фіксує різні зобов'язання з боку давця, позначаючи ряд приватних актів (договірних, заставних, оренд, повинних свідоцтв). Неодмін­ним компонентом формуляра стає розгорнутий підпис автора, а в разі потреби — також і свідків. Вексель — вид боргового листа, писемне зобов'язання на вчасне чи податкове повернення позички за умовами чинного права.

З інформаційно-публікаторської документації можна ви-членити, з одного боку, офіційні повідомлення, а також пись­мові сповіщення про невиконання указів, ордерів (промеморій), а з іншого — різноманітні офіційні оголошення з приводу кон­кретних постанов, рішень {повідомлення, публікація, білет).

Основу слідчої документації XVIII ст.¹² становили розис-ки, інквізиції. Загальною назвою відповідних паперів є допрось, що фіксує конкретні процесуальні дії. Розиски, інквізиції міс­тили докладні, часом самобутні за викладом свідчення очевид­ців про ті чи інші акції, злочинні дії, проступки, вчинені нерід­ко за місцем проживання. Більшість документів створена у ратушах, Генеральному військовому суді виїзними уповнова­женими на місцях і є тематично неоднорідною.

За структурою формуляр розиска (інквізиції) трикомпонен­тний. Крім початкового протоколу (де визначені дата і казусно-мотивувальна преамбула), він містить основну частину (виклад повістей) та заключний протокол (підписи авторів зізнання, свідків, уповноважених осіб тощо).

Оповіщу вальна документація відображає традиції офіцій­ного виклику до суду. Основним сповіщальним документом для явки на допит, до суду був позов. Трохи згодом поряд із позовом з'являється повістка — документ, що позначав виклик до суду, а також адміністративне нагадування.

Право на ведення судового спору (явка в суд, участь у про­цесі аж до повного завершення) довіреною особою підтверджу­вав виданий на її ім'я вірчий лист. У листі, завіреному підпи­сами представників влади, зафіксовано мотиви неявки адресанта на визначений термін з викладом наданого довір'я комусь вести судову справу.

Для дослідження витоків ділового стилю української мови, з'ясування інноваційних ознак у її виразових засобах велике значення мають документи, що відображають хід судового про-

¹² Див.: Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.— С. 149.

ті у (власне судний прогрес). До таких документів належать: доклад, присяга і декрет. Доклад — доповідна записка про ІИІС і справи з коротким резюме щодо її проходження у нижчих Інстанціях; присяга — клятва на знак правдивого зізнання в чомусь; декрет — остаточне рішення, присуд.

Складений канцеляристом доклад оголошували на пер­шому засіданні суддів. У формулярі документа виділялися іакі структурні компоненти: 1) означення судової канцеля­рії, якій адресується записка; 2) назва документа; 3) основ­на частина (виклад справи, її попереднього розгляду, зміст апеляції); 4) розгорнутий підпис канцеляриста; 5) дата скла­дання документа.

Резолюційна частина документа становила короткий витяг її протоколу.

Чільне місце в юридичній документації посіли декрети — строкаті за структурою і формальними ознаками акти, що міс­ці іп остаточне рішення судів різної інстанції: гетьманського правління, виїзного суду, Генерального військового суду, ухва­ли полкового суду та змішаних судів.

Апеляційна документація складалася із суплік — прохань, 11 к > надсилалися різним особам до вищої адміністративно-судо-іюї інстанції. Специфічною ознакою чолобитної є поділ тексту на окремі пункти, кожний з яких містить кліше бити чолом у різних формах. Протест — писемне застереження, надіслане до суду чи іншого правомочного органу з метою правового за­хисту у зв'язку з незаконними діями відповідної сторони.

Основу нотаріальної документації становили канцелярсь­кі копії, в тому числі витяги із актових книг. Нотаріальні функції никонували здебільшого військові канцеляристи.

Адміністративна документація в часи Гетьманщини пред-і ґавлена персонально-діловою (супровідний лист, заява про прийняття на роботу, опис персональної справи, сказка — своє­рідна біографія, записана канцеляристом чи судовим писарем під час слідства). Довідково-інвентарна документація містила протоколи, витяги, описи майна, книги для запису вхідних і Вихідних даних.

Політика царату, спрямована на подальше обмеження авто­номії Гетьманщини, — послідовне витіснення української мови а офіційного діловодства та остаточне запровадження на україн-і Ьких землях адміністративно-територіального управління Ро­сійської імперії — безперечно, позначилися на оформленні ді­дової документації XVIII ст.

Виявлення традицій і новаторства в композиції староукра­їнського документа, з'ясування визначальних лексико-семантич-

ЗО

31

них і формально-граматичних стилетвірних засобів при порів­няльному аналізі джерел сприяють розкриттю генетичної осно­ви офіційно-ділового стилю в сучасній літературній мові.