Конкордат франціска і з папою львом х

Цей конкордат був укладений в Болоньї в грудні 1515 р. і в Римі 16 серп­ня 1516 p.; булла папи про анатів¹ – в жовтні 1516 р. Лев X, оголошуючи себе компетентним призначати єпископів, уступає королю право висувати кандидатів в єпископи і абати; в свою чергу король уступає папі право стя­гувати анати. Парламенти, університет, духовенство чинили опір реєстрації цього конкордату і його здійсненню. За указом і спеціальним розпоря­дженням короля, не раз повтореним, конкордат був зареєстрований в па­ризькому парламенті².

¹ Анати – збір, який дорівнював річному доходові від якоїсь по­сади. Стягувався папами з ХІІІ ст. Прагматична санкція, видана в Буржє в 1438 p., його відкинула. Болонський конкордат знову відновив.

¹ Парламент – найвища судова установа у Франції – як «хра­нитель законів королівства» вів спеціальні реєстри, куди вписувався текст .кожного нового королівського ордонансу. За звичаєм, який набрав сили обов’язкового правила, ніякий новий ордонанс не ставав законом, якщо не був вписаний в парламентські реєстри.

Лев, єпископ, раб рабів божих, для вічного спогаду про цю справу.

...Внаслідок синівської покори, проявленої нашим найдорож­чим сином, що вірує в Христа, королем Франції Франціском, ми обговорили з його величністю і батьківськими порадами пере­конали його, на славу бога і на його честь, мужньо і добровільно відректися від прагматичної санкції¹ і виявити бажання жити за законами святої римської церкви, як живуть інші християни, і скоритися велінням, уже виданим, і які в майбутньому будуть видані святим апостольським престолом. Враховуючи, що вибори відбувалися протягом ряду років в кафедральних і митрополи­чих церквах та монастирях цього королівства [Франції] з вели­кою небезпекою для благочестивих душ, бо в багатьох випад­ках були зловживання світських властей, в інших випадках були попередні угоди, які грунтувалися на симонії² і через це незаконні, іноді мали вплив особисті симпатії, спорідненість і клятвопорушення, – згаданий вище французький король, по­слухавшись наших батьківських порад, як дійсно слухняний син, бажаючи коритися як з принципу покори, що є великою заслугою, так і в ім’я загального блага свого королівства, при­йняв через нашого дорогого сина, Рожера Барма, королівського адвоката, спеціально заради цієї мети посланого з достатніми для цього повноваженнями і дорученнями, замість вказаної вище прагматичної санкції та її постанов такі закони і постанови, погоджені з нами і нашими братами – кардиналами святої рим­ської церкви...

За порадою і одностайним схваленням наших згаданих вище братів, виходячи з нашого глибокого переконання і нашої повної влади, постановляємо і наказуємо, що віднині замість вищезга­даної прагматичної санкції і всіх її статей треба додержуватися такого:

А саме, віднині в кафедральних і митрополичих церквах ва­кантних, а також церквах, які можуть в майбутньому стати вакантними, як це встановлено добровільною нашою поступкою, а також поступкою наших наступників, римських єпископів, капітули і канонікати цих церков не можуть обирати або висувати майбутнього прелата.

¹ Прагматичною санкцією називалися акти особливої державної ваги, які оголошувалися як основні закони «на вічні часи». Однією з таких санк­цій була видана в Бурже в 1438 р. прагматична санкція Карла VII, яка – підтверджувала вільності церкви у Франції.

² Симонія – продаж і купівля духовних посад.

Якщо відкриється така вакансія, король Франції, який царюватиме в цей час, повинен рекомен­дувати нам або нашим наступникам, римським єпископам, або апостольському престолові магістра¹або ліценціата теології або доктора, або ліценціата всіх прав або одного права – уні­верситету, який відзначається суворістю іспитів, – віком не менше 27 років і підходящого в інших відношеннях, протягом шести місяців з моменту, коли вказані церкви стануть вакант­ними, щоб ми подбали про заміщення вакантної посади. Якщо в такому випадку король не вкаже нам ніякої належно кваліфіко­ваної особи, ми і наші наступники не будемо зобов’язані призна­чити таку особу. В цьому випадку король повинен буде протягом трьох місяців після відхилення запропонованого ним кандидата намітити нового порядком, вказаним вище. Інакше, ми або наші наступники подбаємо про заміщення вакансії з відповідною по­спішністю особою, яка має кваліфікацію, зазначену вище. Ми вирішуємо і постановляємо, що всякі вибори, які порушують встановлені вище правила, а також і акти наші і наших наступ­ників – нічого не варті і недійсні. Проте робиться виняток для свояків і кровних родичів короля, а також для високопоставлених осіб, при наявності законних і розумних причин, які будуть вказані в поданні короля і апостольських листах. Також ро­биться виняток для жебруючих монахів, осіб видатних знань і високої науки, які, згідно з статутом їх ордену, коли вони за­конно до нього належать, не мають прав на вказані вище сту­пені. Ми вирішуємо і проголошуємо, що всякі вибори і їх затвер­дження та інші акти, які вчинені або можуть бути вчинені за нас, наших наступників або наш престол, інакше ніж у вище­зазначеній формі, – нічого не варті, недійсні і необов’язкові і не мають ніякої сили та значення.

¹ Доктор, магістр, ліценціат – учені ступені.

3. БУЛЛА ПАПИ ПРО АНАТИ (Рим, жовтень 1516 р.)

Лев, єпископ, раб рабів божих, для вічного спогаду про цю справу.

...У конкордаті, який ми уклали з нашим дорогим сином Франціском, королем Франції, на славу божу, ради миру і спо­кою християн за порадою наших братів [кардиналів], ми вста­новлюємо: одержання вакантних бенефіціїв, даних нами і нашими наступниками, або престол [єпископський] в церквах кафедраль­них і митрополичих, а також в монастирях можуть зберігатися тільки після одержання нами річної вартості згаданих вище бе­нефіціїв – золотими дукатами, турськими фунтами або іншою монетою.

4. ПРОТОКОЛ «LIT DE JUSTICE» УРОЧИСТОГО ЗАСІДАННЯ ПАРЛАМЕНТУ, СКЛИКАНОГО КОРОЛЕМ З ПРИВОДУ ПРОТЕСТІВ ПАРЛАМЕНТУ ПРОТИ ПЕРЕНЕСЕННЯ СПРАВ НА РОЗГЛЯД У

ВЕЛИКУ РАДУ (Париж, 24 липня 1527 р.)

В разі коли парламент вважав ордонанс короля суперечним «основним законам королівства», він звертався до короля з відповідними «поданнями» («remontrances») про зміну або цілковите скасування даного королівського акта. Якщо «подання» лишалися королем без наслідків, то парламент від­мовлявся «реєструвати» такий ордонанс (див. вище). Тоді король вдавався до примусової реєстрації з допомогою так званого «lit de justice», тобто урочистого засідання парламенту в присутності самого короля. Нижче по­дається опис такого засідання, присвяченого реєстрації ордонансу про ство­рення Великої ради юстиції, тобто найвищої судової інстанції при коро­лівській раді, яка своїм існуванням применшувала значення парламенту.

Король сидів на троні в паризькому парламенті і керував урочистим засіданням.

Праворуч від короля, на високих лавах, сиділи: король На­варрський, кавалер ордена, пер¹ Франції; герцог Вандом, пер Франції, генерал-лейтенант і губернатор Пікардії; граф де-Сен-Поль, генерал-лейтенант і губернатор Дофіне; граф де-Гіз, ге­нерал-лейтенант Брі і Шампані; пан Анн де-Монморансі, обер-гофмейстер і маршал² Франції, губернатор Лангедоку, Верхнього і Нижнього Ельзасу; пан Жіль де-Женуйєк, генерал-фельдцех-мейстер Франції і верховний суддя Арманьяку, пан Роберт Стюарт, володар Обіньї, капітан шотландської гвардії короля.

Ліворуч на високих лавах: кардинал де-Бурбон, єпископ і герцог Ланський, пер Франції; єпископ і граф де-Нуайон, пер Франції; архієпископ Буржзький, примас Аквітанії і Галлії, єпископ Лізье.

Біля підніжжя королівського трону: герцог Лонгвіль, обер-камергер Франції, найближче до особи короля праворуч, на верхніх східцях; пан Людовік де-Брезе, губернатор і перша службова особа Нормандії і перший камергер, трохи нижче, ліворуч короля, також напівлежачи.

Пан Жан де-Лабор, паризький прево³, нижче, праворуч, з білим жезлом в руках, також напівлежачи на нижніх східцях. На колінах перед королем два придворні пристави з жезлами в руках. На нижніх місцях, де звичайно сидять у дні засідань головуючі, були: пан Антуан Дюпре, архієпископ Сансський, канцлер Франції, і три президенти.

¹ Пери – представники вищого дворянства, які користувалися особ­ливими привілеями і мали постійний доступ до короля.

² Маршал – найвища військова посада, командуючий військами, кіннотою.

³ Паризький прево – представник судової влади.

На нижніх місцях праворуч: сім ординарних доповідачів королівського двору і двоє новопризначених.

На нижніх місцях ліворуч: нижче від духовенства – 36 рад­ників, 3 секретарі і 2 судові нотаріуси.

Позаду лав – багато дворян палати на чолі з прево; посере­дині внизу, сидячи на маленьких лавах: пан Франсуа Робер, канцлер, секретар французького ордену, паризький бальї¹, пан де ля Шадр, прево французького ордену і один з капітанів фран­цузької королівської гвардії; біля дверей парламенту, для охо­рони їх, гвардійські лейтенанти. Перед прибуттям короля і єпископа граф де-Нуайон, пер Франції, прийняв від суду звичайну присягу.

Коли король сів на своє місце, канцлер Франції², архієпископ Сансський сказав судові, що коли він має зробити королю які-небудь зауваження, він може їх зробити; президент і радники стали на коліна, а коли король наказав їм встати, пан Клод Гюйар, президент, звернувся до короля з дуже довгою промовою, повною цитат з Гомера, Цицерона, святого письма та ін., в якій є такі місця:

«Спочатку у Франції парламент був створений як державне зібрання, яке відбувалося щороку в певний час і в певному місці за вказівками короля. Звичайно щороку скликалося два парла­менти, максимум три; кожний парламент тривав 6 тижнів, мак­симум 2 місяці.

Оскільки це зібрання представників усіх частин королівства було важко організувати і обходилося воно дуже дорого, було вирішено, що від більших міст і провінцій будуть обиратися ду­ховні і світські особи, досвідчені в розв’язанні судових справ, які розв’язуватимуть апеляційні скарги. А оскільки ще не були відомі час і місце, за Філіппа Красивого було встановлено на підставі думок станів, що парламент Франції буде в Парижі і в ньому засідатимуть призначені таким чином судді, постійні вер­шителі апеляційних скарг. Цього довго додержували і спри­ймали як позитивний факт, аж до царювання покійного короля Людовіка XI, який, покровительствуючи домаганням деяких своїх придворних, запитав ряд справ з парламентів для розгляду їх у Великій раді. Цим була у великій мірі порушена справед­ливість, і піддані дуже обурені, настільки, що після його кон­чини на генеральних штатах в Турі були подані скарги на це і прохання з усіх кінців Франції, і покійний король Карл, його син, на засіданні цих штатів знову постановив, що віднині жодна справа не буде передана з парламенту для розгляду у Великій раді. А ордонансами, виданими потім останніми покійними коро­лями Карлом і Людовіком, було підтверджено, повторено і знову наказано канцелярії не прикладати печатки до таких пе­реданих справ, а верховним судам – не коритися і зберігати справи у себе, самі вони наказали скласти для цього урочисту присягу.

¹Паризький бальї – суддя.

² Канцлер Франції – найвища службова особа, хранитель державних печаток.

Ви не виявили бажання дозволити, щоб в разі апеляції ваші піддані їхали в Рим у своїх судових справах, бо ви не хочете зайвих витрат і клопоту. Проте, вимагаючи передачі у Велику раду справ звичайного судочинства, ви робите навпаки. Неспра­ведливо приписуєте іншим закон, якого ви не хочете застосову­вати до себе...

Ми не хочемо брати під сумнів або обговорювати вашу владу, це було б свого роду святотатством, ми добре знаємо, що ви стоїте вище закону і що закони і ордонанси не можуть вас примушувати і немає влади, яка могла б вас примушувати. Але ми хочемо ска­зати, що ви не повинні і не хочете наказувати робити все, що дає змогу ваша влада, але тільки те, що розумне, добре і спра­ведливе. Доброчесність – це не що інше, як досконала і хороша природа, яка керується розумом, уникає пороків і вважає, що найвище благо – це керуватися природним розумом, якому бо­жественне право ніколи не суперечить, і яким ви повинні керу­ватися, якщо хочете добре царювати».

[Того ж дня, 24 липня].

Король сидів на троні серед своєї Малої ради, з членів якої були присутні... [далі дається перелік присутніх].

Коли президент і радники стали перед королем, їм зачитали від імені короля едикт такого змісту: [наводяться уривки з едикту].

«Король вам забороняє втручатися будь-яким способом у справи державні і всі інші, крім судових, чого ви повинні бук­вально додержуватись як меж вашої влади...

Так само король забороняє зазначеному вище судові засто­совувати надалі будь-які обмеження або зміни його ордонансів, едиктів, хартій. Коли ж вони прийдуть до висновку, що що-не-будь в цих актах треба змінити або зменшити в інтересах зга­даного вище короля і держави, вони про це повинні доповісти королю...

Король хоче і вимагає, щоб цей едикт був зареєстрований в його Малій раді, Великій раді і в парламентах».

5. ФРАНСУА РАБЛЕ «ЖИТТЯ ВЕЛИКОГО ГАРГАНТЮА»

Ф. Рабле – найвидатніший з представників гуманізму у Фран­ції – народився близько 1490 р. (рік точно невідомий), помер в 1553 p., медик з професії; написав ряд трактатів а медицини, юриспруденції, кла­сичної філософії. Своїм значенням в історії французької літератури і гу­манізму зобов’язаний своєму знаменитому романові. Перший уривок – про виховання Гаргантюа – дає поняття про основні ідеї гуманістичної педагогіки; другий уривок – картина життя Телемського абатства – яс­краво виявляє світогляд гуманістів.

ЯК ГАРГАНТЮА ВИХОВУВАВСЯ ПАНОКРАТОМ ТАК,

ЩО НЕ ГАЯВ НІ ГОДИНИ ЧАСУ

Гаргантюа прокидався близько четвертої години ранку. Поки його розтирали, йому прочитувалась яка-небудь сторінка із свя­того письма голосно, ясно і з відповідним текстові виразом. Від­повідно до змісту і аргументів цього уроку, він часто починав з любов’ю бити поклони і молитись богу, велич і божественне пра­восуддя якого виявлялося з прочитаного місця.

Потім його одягали, причісували, чистили і прискали духами. Тим часом повторювали йому уроки попереднього дня, а він від­повідав їх напам’ять, причому намагався зв’язати їх з деякими практичними випадками, які стосуються людського стану; це іноді затягувалось на дві-три години, але звичайно припинялось після того, як він був цілком одягнений.

Потім добрих три години йому читали лекції.

Після цього вони, продовжуючи вести бесіду з приводу про­читаного, виходили з дому в брак¹або на луки і грали в м’яча, добре вправляючи тіло, як перед тим вправляли дух. [Після цього] вони йшли додому подивитись, чи не готовий обід. Че­каючи обіду, вони голосно і красномовно цитували вивчені з уроку сентенції. Тим часом приходив пан апетит, і вони своє­часно сідали до столу.

На початку обіду прочитувалась яка-небудь цікава історія про давні подвиги і це робилося до того, як вони випивали своє вино. Потім (коли була охота) читання продовжувалось або ж разом починали весело розмовляти; перші місяці розмовляли про властивості, достоїнства, користь і природу всього, що подава­лось до столу, – хліба, вина, води, солі, м’яса, риби, фруктів, трав, овочів і як їх готують. Таким чином, Гаргантюа за корот­кий час вивчив усі місця, які стосувалися до цього, з Плінія, Діоскоріда, Поллукса, Галена, Порфірія, Полібія, Аристотеля та ін. Під час цих розмов для більшої певності часто наказували приносити згадані книги до столу.

Потім розмовляли з приводу ранкових уроків і, закінчивши обід яким-небудь варенням, чистили зуби фісташковим черенком, мили руки і очі хорошою свіжою водою і дякували богові в пре­красних гімнах, створених, щоб прославити велич бога і його благодіяння. Після цього приносили карти, але не для гри, а для того, щоб узнати з допомогою їх силу-силенну дрібних тон­кощів і нових винаходів, які всі походять з арифметики.

Таким чином, він почав любити цю науку про числа і щодня після обіду і вечері проводив час з таким інтересом, що захоп­лювався за картами. Він любив також інші математичні науки – геометрію, астрономію і музику, бо, чекаючи, поки перетра­виться обід, вони робили багато цікавих приладів і геометричних фігур, а також дивилися в астрономічні труби; потім вони розва­жалися співом в чотири і в п’ять голосів або ж на музичну тему і співали на все горло.

Щодо музичних інструментів, то він навчився грати на лютні, епінеті², арфі, флейті німецькій і з дев’ятьма отворами, скрипці і тромбоні.

Після того як ця година була таким чином зайнята, він повер­тався до своїх головних занять на три години і більше – повто­рювати ранковий урок, продовжувати читання початої книги, а також займатися старовинною і римською літературою.

Після цього вони виходили з дому з одним молодим дворянином з Турені, зброєносцем, на ім’я Гімнаст, який показував йому, як треба їздити верхи.

Перемінивши вбрання, він сідав верхи на скакуна, іспанського або берберійського жеребця, мчав на ньому кар’єром, змушував його робити вольти, перескакувати через рів, перестрибувати через огорожу, швидко повертати кругом праворуч і ліворуч.

Усе це він робив, озброєний з голови до ніг. Він так спритно гарцював на коні, приспівував і присвистував, що ніхто не міг зрівнятися з ним у цьому. Вольтижер з Феррарри проти нього був мавпою. Особливо він навчився швидко перескакувати з коня на коня, не торкаючись землі, а також з кожного боку скочити на коня із списом в руці, не торкаючись, стремен, і без уздечки керувати конем як завгодно.

Усе це дуже потрібне для військової дисципліни.

Полював він на оленя, козу, ведмедя, лань, кабана, зайця, куропатку, фазана, дрофу. Грав великим м’ячем, підкидаючи його ногою і кулаком.

Боровся, бігав, стрибав, але не на три кроки, не на одній нозі і не по-німецькому, бо, як говорив Гімнаст, такі стрибки некорисні і не приносять користі на війні, але одним стрибком перескакував через рів, перелітав через паркан, ставав за шість кроків проти стіни і стрибав у вікно, яке було на висоті списа.

Плавав у глибокій воді прямо, навзнак, усім тілом, тільки ногами, висунувши з води одну руку, в якій тримав книгу, пе­репливав у такий спосіб Сену, не замочивши книги і тримаючи в зубах плащ, як це робив Юлій Цезар; потім, з силою ухопив­шись однією рукою, він вилазив на човен і веслував на ньому, ведучи його то швидко, то поволі, за течією і проти течії і т. д.

Вийшовши з води, він швидко йшов на гору і також повільно спускався, дерся на дерева, як кіт, перестрибував з дерева на дерево, як білка; ламав товсті суки, як Мі лон; з допомогою двох відгострених кинджалів і двох випробуваних шил він ви­лазив по стіні на дах, наче щур, і потім спускався вниз у такому положенні, що падіння ніяк не могло йому пошкодити.

Для розвитку грудей і легенів він кричав, як усі дияволи разом. Я чув одного разу, як він кликав Євдемона від воріт св. Віктора до Монмартра. Стентор ніколи не мав такого голосу в часи Троянської війни.

Для зміцнення м’язів йому зробили дві великі гирі з свинцю, кожна вагою у 8700 квінталів. Він брав їх з землі в обидві руки, піднімав вище голови і так тримав їх, не ворухнувшись, три-чотири години і більше.

Після цих занять він, витершись, почистившись і перемі­нивши вбрання, спокійно повертався додому. Проходячи через луки та інші зарослі місця, вони розглядали дерева і рослини, порівнюючи їх з книгами древніх, які про це писали, як напри­клад, Теофраст, Діоскорід, Пліній та інші, і приносили їх додому цілими оберемками.

Повернувшись додому і чекаючи вечері, вони повторювали деякі місця з прочитаного і сідали до столу.

Зауважте, що обід був скромний і простий, бо він їв тоді тіль­ки для того, щоб перестало бурчати в животі; зате вечеря була багата, бо тоді він їв стільки, скільки було потрібно для під­тримання і живлення організму. Це справжня дієта, яка рекомен­дується мистецтвом доброї і вірної медицини, хоч купка дурнів-лікарів, які вийшли з фабрики софістів, радять протилежне.

За вечерею, поки була охота, тривав обідній урок; решта часу приділялася бесіді про літературу та інші корисні речі.

Прочитавши подячну молитву, починали співати з нот і грати на музичних інструментах або проводили час за картами і куб­ками і іноді лишалися за столом до тієї години, коли треба лягати спати; а іноді йшли в товариство людей вчених або ж людей, які бачили чужі країни.

Вночі, перед тим як іти спати, вони виходили на найбільш відкрите місце – подивитись на небо, і показували на ньому ко­мети, якщо вони були, фігури, положення, вид, протистояння і скупчення зірок.

Потім він і його вчитель, за прикладом піфагорійців, коротко повторювали все, що вони читали, бачили, узнали, зробили і почули за день.

Потім вони молились богу-творцю, били поклони йому, зміц­нюючи свою віру в нього, і прославляли його за його безмежну благость і, подякувавши йому за проведений час, просили його божественного милосердя на майбутнє. Зробивши це, вони йшли відпочивати.

¹ Так називався в Парижі один будинок, де грали в м’яча.

² Прототип сучасного піаніно.