Європейський союз в ракурсі європейської безпеки
Протягом більш, ніж 40 років холодної війни значна частина земної кулі була розділена на два табори. По закінченні холодної війни встановився більш складний і більш ламкий світовий порядок, що вимагає активнішої участі ЄС у запобіганні конфліктам, підтримці миру та боротьбі з тероризмом. ЄС допомагає фінансувати роботу цивільної адміністрації ООН у Косово, надає постійну фінансовою підтримку Палестинській Автономії, а зараз виділяє 1 млрд. євро на відновлення економіки Афганістану. Реалізація спільної зовнішньої політики та політики безпеки розпочалася у 2003 р. з першими місіями ЄС на Західних Балканах та в Центральній Африці. І це тільки початок. Сприяючи встановленню безпеки і стабільності в ширшому світовому аспекті, ЄС допомагає створювати безпечніші умови життя в межах своїх власних кордонів.
І, нарешті, Європейський Союз демонструє, яким чином країни можуть успішно об'єднати свої економічні і політичні ресурси в спільних інтересах. ЄС служить моделлю інтеграції для країн, розташованих в інших регіонах земної кулі.
Ідея про те, що єдина Європа повинна діяти на світовій арені як єдине ціле, стала стимулом для співробітництва країн-членів у процесі вироблення послідовного підходу до реалізації зовнішньої політики. Протягом багатьох років робота в цьому напрямку просувалася повільно, але стабільно.
Перший крок у цьому напрямку було здійснено на початку 1950-х років, коли була зроблена амбіційна, але невдала спроба створення Європейського оборонного співтовариства із шести країн-засновників Європейського Союзу. Після цього, у 1970 р., був ініційований процес, що одержав назву "Європейська політична кооперація", який мав на меті узгодження позицій країн-членів з нагальних питань зовнішньої політики. Наскільки це було можливим, країни ЄС виступали зі спільними заявами. Однак, стосовно особливо делікатних питань не завжди з’являлась можливість досягти необхідного одностайного рішення.
За останні 15 років Європейський Союз активізує зусилля, спрямовані на те, щоб роль, яка відводиться йому в розв'язанні питань міжнародної політики, більш відповідала його економічному статусу. Конфлікти, що спалахнули в Європі після падіння Берлінської стіни в 1989 р., переконали лідерів ЄС у необхідності ефективних спільних дій. Не так давно це переконання було підкріплене заходами щодо боротьби з міжнародним тероризмом.
Принцип Спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ) був офіційно оформлений у 1992 р. у рамках Маастрихтської угоди. Саме через декілька місяців по тому спалахнула війна в Югославії. Спроби Європейського Союзу виступити в ролі посередника, запропонувавши політичне рішення для подолання кризи, ні до чого не призвели. Оскільки ЄС не мав власних збройних сил, країни-члени ЄС могли брати участь [у військових] діях тільки в складі сил ООН та НАТО, які деякий час потому були направлені до регіону.
Уроки, отримані під час цих подій, пішли на користь. Так, у світлі Балканських воєн та конфліктів, що мали місце в Африці у 1990-х роках, була розроблена Європейська політика безпеки та оборони (ЄПБО), що є частиною СЗППБ.
У рамках ЄПБО збройні сили та поліцейські підрозділи можуть бути направлені в зони конфлікту для проведення гуманітарних операцій, підтримки миру, врегулювання криз та навіть миротворчих операцій. Воєнні дії здійснюються силами швидкого реагування ЄС, які є незалежними від НАТО, але мають доступ до ресурсів НАТО.
Перші місії в рамках ЄПБО відбулися у колишній Югославії - країні, де попередня кампанія ЄС закінчилась провалом. У січні 2003 р. поліцейська місія ЄС змінила поліцейський підрозділ ООН у Боснії та Герцеговині, а через три місяці потому збройні сили ЄС прийшли на зміну військам НАТО у колишній Югославській Республіці Македонії.
Кампанія з заборони протипіхотних мін.
У грудні 1997 р. у столиці Канади, м. Оттаві, 122 країни підписали Договір про заборону протипіхотних мін. Цей договір, який із 1 березня 1999 р. є імперативною нормою міжнародного права, забороняє використання, виробництво, передачу та зберігання протипіхотних мін.
Міжнародна кампанія з заборони протипіхотних мін сприяє зміцненню миру та стабільності в усьому світі, а також зменшенню кількості людських жертв у районах, що зазнали мінування. Європейський Союз, продовжуючи розглядати цей напрям діяльності як пріоритетний, тільки у 2000-2002 р. виділив на заходи в цій сфері 40 млн. євро.
Протягом багатьох років докладалися зусилля, спрямовані на раціоналізацію механізму
прийняття рішень у рамках СЗППБ. Однак для прийняття рішень з основних питань, як і раніше, необхідне одностайне голосування, що було зовсім не просто, коли до ЄС входило 15 країн-членів, і ще важче зараз, коли число країн-членів досягло 25. Незважаючи на свою прихильність до СЗППБ, урядам країн-членів іноді досить важко змінити свою національну політику заради єдності ЄС. Наскільки може бути важким цей процес, показали глибокі розбіжності, що виникли між державами-членами ЄС навесні 2003 р. з питання про санкціонування Радою безпеки ООН воєнних дій проти Іраку під проводом США.
У грудні 2003 р. на зустрічі глав держав та урядів лідери ЄС затвердили Європейську стратегію безпеки. Ця стратегія визнає, що громадяни в європейських та інших країнах світу зазнають потенційної загрози, причиною якої є тероризм, зброя масового ураження та незаконна імміграція. Кожний вид загрози вимагає адекватної реакції і, в багатьох випадках, міжнародного співробітництва.